Уперше про козацького сина єврейського народу Олександра Фельдмана (так керівника підприємства назвав нікопольський журналіст Олександр Черкащенко, нині, на жаль, покійний) я дізнався в 2014 році. Спочатку, скажу щиро, не надав цьому особливої уваги. Але побувавши в Нікополі вдруге в лютому 2020-го, зрозумів, що Олександра Ісааковича недарма так називають у місті: генеральний директор ТОВ «НВО «Трубосталь» не лише тримає на успішному плаву металургійний корабель, а й робить багато добрих справ для рідного міста. За його участі та фінансування у 2012 році, наприклад, щодо пам’ятки національного значення «Могила кошового отамана Івана Сірка» (цей статус вона мала з 1965-го) Мінкульт затвердив комплексні охоронні зони, і це сакральне місце поряд з Нікополем опинилося під захистом держави та її пам’яткоохоронного законодавства. 2014 року в Нікополі встановлено пам’ятник, присвячений 375-річчю заснування міста, відлік якого ведуть від Микитинської Запорозької Січі, яка у 1648 році стала першою гетьманською столицею Богдана Хмельницького.

Металург — професія творча

Американська письменниця, журналістка, одна з перших жінок-льотчиць Амелія Ергарт сказала колись, що найскладніше почати діяти. Усе інше залежатиме лише від наполегливості. Це підтверджує всім життям кандидат технічних наук, член Академії інженерних наук України, заслужений працівник промисловості, Почесний громадянин міста Нікополя Олександр Фельдман, який 53 роки тому прийшов помічником коваля на тодішній Нікопольський південно-трубний завод (ПТЗ).

Відтоді у трудовій книжці генерального директора із 30-річним керівним стажем лише один запис. Хіба що посади змінювалися, які обіймав пан Фельдман під час кар’єрної ходи у найбільшому в СРСР трубному гіганті. 15 серпня 1989 року він з колегами Геннадієм Каганським та Сергієм Мординським створив на базі ПТЗ одне з перших у Нікополі приватних підприємств «Науково-виробничий центр «Трубосталь», в основу діяльності якого лягла ідея задіяти у виробництві відходи — мертвий метал.

До речі, ідея Фельдмана і Ко, на думку фахівців, була гідна міжнародної премії. Але трійця ентузіастів думала не про визнання, лаври та премії, а про те, як створити науково-дослідний підрозділ із власними потужностями, який тиражував би нові технології для інших трубних заводів. І запустив Олександр Ісаакович підприємство, як зізнався пізніше, без «рубля у кишені» (з цього приводу в наказі міністерства чорної металургії СРСР було маленьке уточнення: без державного фінансування).

— Довелося брати кредит, — згадує той час Олександр Фельдман, — залучати науковців з інституту Патона, щоб запустити у виробництво першу технологію стикозварювання труб. Допомогла й підтримка колишнього директора Південно-трубного (на той час президента трубного концерну міністерства чорної металургії СРСР) Георгія Хаустова, директора ПТЗ Олександра Куценка, технічного й комерційного директорів Валерія Крихти та Віктора Боєва, директора з виробництва Володимира Щучка, начальника техвідділу кандидата технічних наук Геннадія Самойленка, заступника директора з капітального будівництва Миколи Шевченка, начальника хімлабораторії ЦЗЛ кандидата технічних наук Владлена Штанька.

Відтоді Трубосталь випускає труби з використанням нових марок сталі з підвищеними експлуатаційними можливостями. На сьогодні у портфелі підприємства понад 100 патентів на розробки з удосконалення виробничого процесу та сталеплавильного виробництва. Цим колектив заводу довів усім, що не може бути не творчою професія металурга.

Сам Олександр Ісаакович, усвідомивши, що його поглядам та ідеям стає тісно в дипломі про вищу освіту, взявся за написання кандидатської. Але й після її захисту продовжує творити: головний конструктор Трубосталі Олександр Бобух, який з моменту створення підприємства займається патентуванням винаходів в Укрпатенті, зазначив нещодавно, що останній патент на винахід «Спосіб отримання вапна» підприємству вручили 10 червня 2019 року.

Звісно ж, фахівці заводу теж наслідують творчий підхід до роботи керівника підприємства. Серед них помічник гендиректора Микола Клименко, комерційний директор Трубосталі Юрій Фельдман, директор з економіки Михайло Бача, директор з виробництва Олексій Клименко, заступник генерального директора з якості Микола Лиховид, головний конструктор Олександр Бобух, директор з технічного розвитку Володимир Юрковський, начальник труболиварного цеху Віталій Зимненко, начальник трубного комплексу Михайло Сергієнко, начальник зміни Сергій Іванов, помічник директора Віктор Куценко.

30 років успішної ходи

Нині Трубосталь — багатопрофільне підприємство з виробництва деталей трубопроводів. Тут діють цех відцентрового лиття з виробництва труб та злитків, трубний комплекс, цехи з виробництва холоднодеформованих труб, з виробництва елементів трубопроводів, механоскладальний та дільниця з виробництва виробів з полімерних матеріалів. Колектив освоїв виробництво жароміцних пічних і транспортних роликів і фасонних деталей.

— Нашу продукцію використовують у металургії, гірничодобувній, будівельній галузях, у машинобудуванні, — веде далі пан Фельдман. — Серед недавніх розробок — освоєння виробництва продукції для нафтохімічної промисловості та для потреб атомної й теплової енергетики. Система менеджменту відповідає світовим стандартам і сертифікована відповідно до ISO 9001-2008. Тож серед наших покупців не лише українські компанії «АрселорМіттал Кривий Ріг», «ММК ім. Ілліча», «Херсонський суднобудівельний завод», черкаський «Азот», Хмельницька АЕС, Шебелинкагазвидобування, Запоріжсталь, Південмаш ім. О.М. Макарова, «Сєвєродонецький Азот», гірничо-збагачувальні та інші металургійні комбінати, а й закордонні фірми Voestalpine (Австрія), ISD-Dunaferr (Угорщина), чимало російських компаній, які не можуть обійтися без нашої продукції, а також Бєлорусьнафта, «Мозирський НПЗ», «Корпорація «Казахмис», Молдавський металургійний завод.

Але після цього переліку голос Олександра Ісааковича стає трохи сумнішим, бо далі йшлося про нестачу робітничих кадрів (на сьогодні в Трубосталі близько 30 вакансій), які, як і на багатьох інших підприємствах, стали виїжджати на заробітки в Польщу.

Щоб працювати продуктивно, довелося модернізувати виробництво: за останні шість років завод додатково докупив кілька сучасних печей, встановив дві американські машини відкритого типу, освоїв багато нових видів продукції. Тож не дивно, що на все це їдуть подивитися не лише фахівці, а й промислові туристи з Києва, Дніпра, Кривого Рогу та інших міст України, а також журналісти з Польщі, Білорусі, Грузії та Казахстану.

Відновлені імена

А ще з ім’ям Олександра Фельдмана в Нікополі пов’язують відновлення історичної справедливості та національної пам’яті. Саме за підтримки гендиректора Трубосталі, як сказав заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею Мирослав Жуковський, в 2011 році розпочато проєкт «Нікопольський меморіал «Воїни-трубники» (був на балансі підприємства з 1967 року з увічненими на ньому іменами 161 солдата). Олександр Ісаакович посприяв тому, щоб на кожного з них було заведено архівну справу — документи, отримані з розсекречених архівів міністерства оборони Росії (де воював, загинув, пропав безвісти чи був нагороджений).

— Ми встановили військові звання вже відомих і встановлених нових полеглих земляків: серед 271 увічненого до 2014 року воїна було 36 командирів, 28 нагороджених орденами та медалями, — розповідає Мирослав Жуковський. — Зібрано 901 документ обсягом 1869 аркушів. Усе це зберігається нині в Нікопольському краєзнавчому музеї. Але робота в цьому напрямі не закінчилася: науково-пошукова група у складі Олега та Романа Мільченків і вашого покірного слуги зібрала з 2014-го по 2019 рік дані на ще 29 осіб. Серед них помічник директора тодішнього Нікопольського трубного заводу офіцер Юстин Гребенко, мобілізований на фронт у 1941 році. Його дружина отримала повідомлення, що чоловік пропав безвісти. Але ми встановили, що героя-офіцера замордували в таборі військовополонених в місті Новограді-Волинському Житомирської області. До нового списку загиблих трубників потрапили колишній директор фабрично-заводської школи ПТЗ Борис Розенберг і перша (на сьогодні) жінка Марія Баренко, яка працювала на заводі друкаркою.

До речі, про першого Олександрові Фельдману розповів син загиблого громадянин Ізраїлю Марк Розенберг. Пошуковцям вдалося встановити, що Борис Розенберг пішов на фронт 2 липня 1941 року за партійною мобілізацією (у складі 200 комуністів і комсомольців Нікополя), а загинув в одному з боїв у жовтні 1941 року в Запорізькій області.

Проєкту «Нікопольський меморіал «Воїни-трубники», який триває, немає аналогів в Україні. І якби не підтримка Олександра Фельдмана, про це та інше нікопольці ніколи не дізналися б. Прикро лише, що пам’ятник працівникам ПТЗ, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, Мінкульт у межах декомунізації 2019-го не вписав до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, скасувавши його статус пам’ятки історії. Тому пам’яткоохоронне законодавство України його не захищає, і ним упродовж останніх років опікується лише Олександр Ісаакович.

Гендиректор Трубосталі вирішив питання увічнення пам’яті жертв Голокосту — на місцях їхніх братських могил у Нікополі, селах Чкалове, Таврійське, Кірове та інших встановлено пам’ятні знаки. У листопаді 2011 року, коли було знищено польову базу Орджонікідзевської археологічної експедиції НАН України, Олександр Фельдман надав техніку й людей, щоб вивезти до Нікопольського краєзнавчого музею 16 одиниць кам’яної пластики давніх народів — аріїв і скіфів.

Ось така історія ТОВ «НВО «Трубосталь» та життєвий шлях її незмінного директора. Олександр Фельдман у далеко не молоді роки ефективно керує підприємством. Двоє його синів теж працюють тут. Він приносить користь рідному Нікополю. Тож хочеться побажати йому насамперед здоров’я і мужності.