Волинські волонтери надали 14-й окремій механізованій бригаді чергову партію матеріальної допомоги вартістю в третину мільйона гривень. Зокрема благодійний фонд «Волинь-2014» передав чотири електронні планшети, п’ять навігаторів «Garmin», шість бензопил, чотири бензинових генератори, 17 радіостанцій, комп’ютерну техніку, дальноміри та прилади нічного бачення тощо. Як повідомив Ярослав Кухаренко, прес-секретар цієї волонтерської організації, всього з початку діяльності українським силовикам працівники фонду вже передали товарно-матеріальних цінностей на суму понад п’ять мільйонів гривень.
Секретний ресурс
Засновники «Волині-2014» — місцеві бізнесмени, які люблять Україну не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені. Бо крім сплати податків, ще й регулярно жертвують на потреби наших захисників і продовжують виплачувати зарплату своїм мобілізованим працівникам.
Волонтерство набрало в області таких обсягів, що підрахувати допомогу, яка йде на фронт, неможливо. Навіть зварені вареники люди складають у відра, заливають розтопленим смальцем і разом з одягом, взуттям, маскувальними сітками, біноклями, тепловізорами, інструментом відправляють на передову.
— Це і є той секретний мобілізаційний ресурс, який не змогли б урахувати путінські генерали, що планували операцію вторгнення в Україну, — каже Ярослав Кухаренко. — Тож у нас немає сумніву в нашій перемозі над агресором.
Найшанованіші гості
А нещодавно тисячі людей прийшли спочатку на Театральний майдан Луцька, а потім на центральну площу прадавнього Володимира-Волинського, щоб висловити подяку тим, хто зупинив розповзання рашистської й сепаратистської чуми на південно-східному кордоні нашої Вітчизни. А перед тим була зупинка на кордоні області, куди, як правило, волиняни завжди виїжджали зустрічати найшановніших гостей.
Зустрічі з такою сильною позитивною енергетикою не було з часів закінчення Другої світової війни. Під радісний передзвін кафедрального Святотроїцького собору та вигуки «Слава героям!» 70 бійців танкового батальйону, визнаного найкращим у Збройних силах, із квітами вишикувалися біля пам’ятника Лесі Українці.
Це саме той підрозділ, бійці якого визволяли Сєверодонецьк та Лисичанськ, утримували Савур-Могилу. І не тільки успішно виконували щоденну бойову роботу, а й захопили в російської армії та привели на українську сторону танк Т-72, вели бої біля Дебальцевого, проводили мінними полями воїнів з інших частин.
Демобілізованих привітав Луцький міський голова Микола Романюк, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, представники громадськості.
— Це єдиний підрозділ у 51-й бригаді, який пройшов південний котел, іловайський котел і закінчив Дебальцевим, — зазначив Ярослав Мудрик, волонтер і батько одного з бійців. — Ми з командиром батальйону і офіцерами сіли за карту бойових дій, подивилися і дійшли висновку: не було жодної операції чи блокпоста, який в той чи інший момент не був би представлений військовослужбовцями нашого батальйону. Низько схиляю голову перед людьми, які допомагали нашим солдатам!
Слова подяки волинським волонтерам, які за короткий час стали потужним мобілізаційним резервом, висловили і самі танкісти.
— Дякуємо вам за те, що не залишили нас там самих. Дякуємо координаційним центрам області, Спілці афганців, Костянтинові Зінкевичу і Ярославу Мудрику, які робили все, щоб до нас доходила допомога, — сказав від імені демобілізованих учасник бойових дій Роман Ляшко.
Не менш бентежною була зустріч демобілізованих у Володимирі-Волинському, де дислокується цей танковий батальйон. Міський голова Петро Саганюк привітав воїнів із поверненням на рідну землю і закликав вшанувати пам’ять волинян, полеглих під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності. Таких нині вже 105. І смерть кожного із них — це незагойна рана не лише в серцях їхніх батьків та рідних, а й усіх краян.
Знаний в області підрозділ свою високу мирну репутацію підтвердив і на фронті. У тому, що танкісти цього батальйону повернулися додому без втрат і поранених, чимала заслуга командира підполковника Валерія Дурихіна. Він родом із Донбасу. Авторитетний командир не втримався, щоб не розповісти:
— Коли їду там на танку і мене питають «Чого ви до нас приїхали?» — відповідаю «Повернувся додому!»
Частина демобілізованих воїнів хоче відпочити кілька тижнів. А після цього підписати контракт на справжню чоловічу роботу, подальшу службу в ЗСУ.