До поїздки в Ізраїль багато чув про цю країну. Насамперед те, що за 70 років існування в ній створено всі умови для комфортного проживання громадян. Навіть попри те, що Ізраїль оточений з усіх боків країнами, котрі, м’яко кажучи, ставляться до нього не зовсім дружньо. Тому коли випала нарешті нагода побувати на Святій землі, я налаштувався на цікаву пізнавальну мандрівку, з якої додому хотілося привезти якомога більше корисної інформації. Тієї, яка могла б стати у пригоді українцям.
Урок парламентаризму
Отже, чого ми в Україні можемо повчитися в Ізраїлю? На мій погляд, насамперед терпимості. Ізраїль, в якому близько 75% євреїв (кожен четвертий з них — емігрант з СРСР) та 25% арабів, — єдина країна на Близькому Сході з ліберальною демократією. Не випадково третя за величиною політична сила тут Арабська партія.
До речі, політичні партії країни істотно відрізняються від наших: вони толерантно ставляться одна до одної, в чому я переконався, спостерігаючи за виборами до Кнесету (парламенту), які відбулися 9 квітня цього року. Перемогу на них здобули «Лікуд» нині чинного прем’єра Беньяміна Нетаньягу (35 голосів зі 120 місць) і опозиційний політичний альянс «Кахоль Лаван». Але президент Ізраїлю Реувен Рівлін дав Беньяміну Нетаньягу завдання сформувати уряд, бо той мав потенціал для створення коаліційної більшості.
За майже тиждень перед виборами до Кнесету я не бачив на ізраїльському телебаченні застосування брудних технологій проти партії «Лікуд», як у нас. Ізраїльтяни просто оцінюють роботу партій (зокрема й у парламенті) за реальними показниками добробуту країни. Інша річ, що прем’єрові так і не вдалося сформувати коаліційну більшість. Тому впродовж однієї ночі — з 29 на 30 травня, коли закінчився термін формування уряду, Кнесет 74 голосами проголосував за розпуск парламенту проти 45. І тепер громадяни Ізраїлю 17 вересня 2019 року знову прийдуть на виборчі дільниці.
Наші ж депутати на таке не здатні й до останнього боронитимуть свої теплі грошовиті парламентські крісла. Хоч їх українці давно вже хочуть позбавити народних обранців.
Освічена нація
Відзначив високий рівень освіченості єврейської спільноти. За цим показником, до речі, у рейтингу Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) найбільш освічених країн Ізраїль посідає третє місце. Тут майже половина дорослого населення має вищу освіту. Мабуть, цим можна пояснити те, що євреї у світовому населенні становлять 2%, а володіють 22% Нобелівських премій.
Нині Ізраїль — світовий лідер в царині зареєстрованих медичних патентів. У нього їх більше, ніж у США, Росії, Індії та Китаю, разом узятих. Ізраїльтяни придумали інсулін у таблетках, навчили ходити людей з паралічем, а незрячі у країні отримали доступ до технологій, які дають їм змогу бачити віртуально. Навіть банкноти в Ізраїлі маркують шрифтом Брайля.
До речі, якби ізраїльтяни розв’язували мовну проблему, як українці, їм не вдалося б оживити (на таке була здатна лише єдина країна у світі — Ізраїль) мову, якою давно ніхто не розмовляв. Євреї добре усвідомили, що на кілька останніх поколінь випала відповідальна мовна місія й вони повинні її гідно виконати. Хто цього не схотів або заперечував проти івритизації, залишився на задвірках єврейської цивілізації: без знання мови кар’єрного зростання в Ізраїлі не досягти, навіть якщо в тебе є багато мішків із грошима.
Такий мовний підхід виховують із дитинства в ізраїльських сім’ях. Особливо репатрійованих: спілкуючись у місті Хайфа з вихідцями з колишнього СРСР, дізнався, що в російських родинах рідною мовою молодь вважає не російську, а іврит. Адже юнаків і дівчат перед вступом до вишу зобов’язують пройти психометричний тест, який перевіряє словниковий запас івриту, рівень знання англійської мови, а також математичного та логічного мислення. Лише після цього абітурієнта допускають до іспитів із профільних дисциплін.
Газ скраплений, опалення немає
Понад 90% ізраїльських домашніх господарств використовують сонячні панелі для підігріву води. Це більше, ніж деінде у світі. І місцеві жителі ефективно їх використовують: на даху будинку кожен власник квартири має бойлер. Тому гаряча вода є у крані фактично цілий рік. Газ у балонах, які стоять на вулиці біля будинків і які періодично приїздять майстри дозаряджати, господині використовують лише для приготування та підігрівання їжі. І то рідко, бо чимало ізраїльтян користуються мультиварками та мікрохвильовими печами.
У країні найбільші у світі установки, що опріснюють морську воду. За цим показником Ізраїль на першому місці у світі.
Нам, українцям, яким належить третина чорноземів на планеті, слід повчитися в ізраїльтян, як потрібно використовувати кожен клаптик землі, придатний для сільськогосподарського виробництва. Ним займаються майже 5% ізраїльтян — членів унікальних сільськогосподарських кооперативів-кибуців та мошавів. Їм вдалося після довгої боротьби з важкими природними умовами та із застосуванням технологій максимального використання мізерних водних і земельних ресурсів забезпечити 2,4% ВНП та 2% всього експорту. Ізраїль на 93% забезпечує себе продовольством, імпортуючи лише зерно, олійні культури, м’ясо, каву, какао та цукор.
До речі, величезна частина території — пустеля. Її добре видно з висоти пташиного польоту. Коли ж у Тель-Авіві пересідаєш з літака на наземний транспорт, бачиш суцільну зелень: до кожного деревця вздовж автомобільної траси підведено крапельну систему зрошення — цей винахід світу подарував Ізраїль. Не даремно він завоював визнання як єдина країна на планеті, де зелені рік у рік стає дедалі більше. Адже влада країни прагне, щоб життя людей було комфортнішим. Тож на державному рівні було прийнято рішення садити дерева там, де це можливо. Мене, наприклад, вразила розповідь ізраїльських друзів, що після народження дитини молодій сім’ї надходить конверт із повідомленням, в якому йдеться, що на честь нового громадянина Ізраїлю держава посадила чергове дерево.
Порядок, надійність, ввічливість
Не можу оминути увагою транспортне обслуговування в Ізраїлі. Місцева авіакомпанія «Ель-Аль» вважається найбезпечнішою на планеті. Бо крім великого парку високоякісних літаків, найсучаснішого обладнання для безпечних перельотів (кажуть, повітряні судна «Ель-Аль» обладнано навіть протиракетними пристроями), її вирізняє ще те, що абсолютно всі пілоти — колишні офіцери ВПС Ізраїлю.
Не поступається в цьому плані літакам і залізничний транспорт. Він працює як швейцарський годинник: якщо в розкладі написано, що поїзд із Хайфи до аеропорту «Бен-Гуріон» вирушає об 11 годині 57 хвилин, то саме тоді за мною зачинилися двері вагона. І до столичного аеровокзалу я доїхав за годину 25 хвилин, як і передбачає розклад руху поїздів. Упродовж поїздки я насолоджувався чудовими краєвидами за вікном, фіксуючи їх крізь ідеально чисті вікна на фотокамеру.
Пасажири наших поїздів дивляться на українські купи сміття, цілі стихійні сміттєзвалища крізь брудне скло. А в самих вагонах нашого залізничного транспорту брудно і некомфортно.
Ізраїльський поїзд застелено ковроліном. Пасажирам зручно їхати у м’яких сидіннях, які розташовані між столиками. Над столиками розміщені розетки для зручності роботи на комп’ютері, а під ними прикріплені до стінки спеціальні пакети для сміття. Вагони поїздів обладнано сучасними біотуалетами, яких немає навіть у наших фірмових поїздах.
Зазначив також, що у вагонах немає стоячих пасажирів. Бо якщо комусь не вистачило місця у потязі, він зачекає на наступний, який вирушить, як мене запевнили в аеропорту, до Хайфи через півгодини. Єдине, що може викликати певний дискомфорт в іноземців, котрі прибувають до Ізраїлю, — металеві рамки на залізничних вокзалах.
Перевіряють тут усіх і ретельно, адже країна, яка воює ось уже майже 70 років, може очікувати на провокацію будь-якої хвилини. Тож у місцях найбільшого скупчення людей просвічують багажі пасажирів поїздів, а їх самих пропускають через металеві рамки. До цього звикли не лише жителі Ізраїлю, а й туристи.
Про автомобільні шляхи особлива розмова: ізраїльські дороги мають шикарне покриття. Можеш спокійно пити каву в салоні, не боячись, що влетиш у якусь яму і забрудниш білу футболку. В містах на перехрестях не потрібно стояти, бо тут організовано рух по колу. На автотрасі не потрібно пропускати зустрічний транспорт, щоб зробити розворот, бо всі з’їзди та заїзди обладнано спеціальними «кишенями».
Запозичити нам можна було б і досвід ізраїльтян, як вирішувати питання паркування автомобілів: узбіччя доріг розфарбовано у синьо-білий або в червоно-білий кольори. Перший дає право на паркування, а другий — ні. І в жодному разі водій хоч половинкою колеса не наїде на бордюр. Поліцейських ніби й немає поблизу, коли це захочеш зробити, але якщо порушиш правила паркування, отримаєш такий штраф, що ходитимеш пішки.
Ось такою в мене вийшла четверта частина «Ізраїльського щоденника». Насамкінець залишив шановному читачеві «Урядового кур’єра» найбільш мальовничу розповідь про країну манни небесної: повідаю вам про Бахайські сади, кришталево чисті озера. Тож дочекайтеся наступної зустрічі з Ізраїлем.