Представляти читачам «Урядового кур’єра» автора нової фундаментальної праці легко, бо останніми роками наша редакція вважала за честь надати сторінки газети для трьох великих аналітичних і резонансних розмов із цією унікальною особистістю, одним «з найяскравіших, — анонсує видання, — стратегічних мислителів своєї країни. Інтелектуал з містичною інтуїцією».
Трохи з офіційної біографії. Доктор технічних наук у галузі розвитку озброєння, ракетної й авіаційної техніки, перший віцепрезидент Національної академії наук України, двічі секретар Ради національної безпеки і оборони, створеної за його ініціативи та з безпосередньою участю. Майже п’ять років очолював Національний інститут стратегічних досліджень. Повний кавалер ордена Князя Ярослава Мудрого.
А недавно на одному з телеканалів на наполегливі запитання ведучої Володимир Павлович стримано розповів про маловідомі факти зі своєї біографії як державного діяча: відпрацювавши 14 років у КБ «Південне» імені М.К. Янгеля в підрозділах, які розробляли МБР — стратегічні ракетні системи, він загалом майже 60 років, обіймаючи різні посади, що стосуються ВПК, був одним з авторів Концепції національної безпеки України, безпосереднім учасником розроблення Закону «Про основи національної безпеки України», «радником з питань національної безпеки всіх колишніх президентів, крім Януковича», і майже всіх ухвалених у незалежній країні Стратегій національної безпеки. Зокрема останньої, затвердженої указом Президента України №392/2020 від 14 вересня 2020 року.
— Це вже робота Національного інституту стратегічних досліджень, який очолює Олександр Литвиненко, — підкреслив Володимир Горбулін, — але в цьому заслуга і Ради національної безпеки і оборони, і безумовно, Президента Володимира Зеленського.
Тож дуже важливий висновок, який робить академік Горбулін, що «прийдешнє десятиріччя стане для України найбільш небезпечним і непередбачуваним у новітній історії держави», не викликає, думаю, жодних сумнівів у більшості читачів.
«Чи хочуть росіяни війни…»
У другому розділі книжки Володимир Павлович наводить один з переконливих аргументів на підтвердження згаданого висновку. «З допомогою спецслужб Путін намагається підняти хвилю великодержавного шовінізму і сформувати в росіян почуття тотальної зверхності за рахунок маленьких переможних війн. Росія старається задушити Україну невоєнними способами, використовуючи її внутрішню слабкість, але розширення агресії до використання воєнного інструменту неодмінно відбудеться, якщо всі інші методи не спрацюють. Надто що РФ давно готується до війни зі США і НАТО, а Україну може використати як полігон для опрацювання нових способів ведення бойових дій. До речі, час згадати що піддані Путіна в підконтрольних ЗМІ не НАТО називають головним ворогом, а саме Україну».
«Офіційний Київ старанно просувається до миру, і це гідно хвали, — пише Володимир Горбулін у розділі «Кремль проти Української держави» , — якби не деякі факти. Наприклад, виступаючи на колегії МО, глава оборонного відомства РФ Сергій Шойгу в розпал коронавірусу повідомив, що до кінця 2020 року в Південному військовому окрузі, тобто на кордоні з Україною, буде створено дві нові ракетні бригади і мотострілецьку дивізію. А угруповання РФ поблизу східних кордонів і в Криму нарощують. На початку березня 2020 року, згідно з даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, угруповання ЗС РФ уздовж державного кордону України на окупованій території в Донецькій, Луганській областях і Криму становлять 87—90 тисяч військовослужбовців.
Щоб усвідомити масштаб загрози, варто уточнити, що це 1100 танків, 2500 бойових броньованих машин, 1600 артилерійських і ракетних систем, 340 бойових літаків, 240 бойових вертольотів, понад 50 кораблів і шість підводних човнів. За останні роки по периметру кордону України РФ збудувала 16 військових аеродромів. Так чи інакше, загроза спланованої Росією масштабної військової операції, нехай і з формальною метою забезпечення захопленого Криму питною водою чи з іншого приводу перетворилася на перманентну. На жаль, просування до миру на сході спонукає українську владу робити дедалі більше ризикованих кроків…
Хай як важко це визнати, — підкреслює автор, — людські втрати на російсько-українській війні навесні 2020 року стали критичними і становили майже півтора десятка воїнів щомісяця. Після подій Іловайська і Дебальцевого це пік загрози, але іншої форми. Як черв’як, він гризе серцевину армії».
Безперечно, не найбільш хитромудра російська війна становить найбільшу загрозу. Над Києвом, вважає Володимир Горбулін, нависла тінь вельми небезпечного примирення із проведенням виборів на окупованих територіях. Із цього приводу вже звучало чимало застережень. Якщо дозволити собі визнати легітимність обраних там лідерів, а за фактом керованих із Кремля вожаків, то можна зіткнутися з не баченою досі небезпекою руйнування України зсередини або повзучого поглинання. Крім того, проведення таких виборів на окупованих територіях на сході України може призвести до ще однієї дуже неприємної пастки: власними руками ми зведемо нездоланну стіну на шляху до українського Криму і так де-факто визнаємо, що тільки частину його території анексовано.
«Ера винищувачів минула. Майбутнє за безпілотниками»
Цю безапеляційну заяву, яку зробив американський винахідник Ілон Маск на березневій конференції 2020 року з авіаційних озброєнь США, Володимир Горбулін навів фактично на початку книжки, на 16 сторінці. Він опосередковано мотивував це тим, що на його погляд, Ілон Маск у виступі «визначив одну з магістральних доріг у майбутньому розвитку систем озброєнь, яка докорінно змінює стратегічні й тактичні конструкції майбутніх війн».
Один з найвідоміших новаторів сучасності вважає, що у війнах майбутнього винищувачі не матимуть жодних шансів у протистоянні бойовим дронам. І навіть така сучасна машина, як американський F-35, програє безпілотному винищувачу, оснащеному системою штучного інтелекту й керованою оператором віддалено. Ілон Маск припускає, що штучний інтелект з’явиться у найближчі п’ять років і з часом стане технологією, яка здатна змінити світ.
Певна річ, Маск не першим помітив глобальні зміни у військовій справі, але світ стрепенувся саме після його заяви і створення ним упізнаваного всіма зразка безпілотника. Ці події не були б настільки важливими, вважає Володимир Горбулін, якби прямо не стосувалися сучасних українських реалій. Така тенденція для Києва схожа на виття сирени, що переконливо сигналить про нагальну потребу зміни всієї філософії побудови оборони, зокрема пріоритетів армії, її переозброєння, формування суто українських відповідей на воєнні загрози, що наростають.
На підтвердження такого висновку автор книжки наводить підсумки недавніх досліджень із моделювання й оцінки війн майбутнього, які провів на замовлення Пентагону найбільший аналітичний центр RAND. Склад імовірних ворогів США, вважають військові аналітики, мабуть, не зміниться. Серед них вагоме місце відведено Росії, що актуально і для України. Один з цікавих для нас висновків, вважає Володимир Горбулін, полягає в тому, що в НАТО і ЄС воля і здатність традиційних союзників США застосувати воєнну силу, особливо за кордоном, зменшаться. Крім того, Європа опиниться серед тих регіонів, де виникнення пожежі війни вельми реальне.
Вистояти у конфронтації й успішно стримати натиск непримиренності й агресії сильного і безпринципного ворога — ядерної Росії — серйозне, підкреслює автор книжки, завдання для нинішнього покоління українців.
Саме результативне стримування означатиме для України перемогу. Володимир Павлович, по суті, присвятив книжку окресленню єдиного для перемоги шляху — відродженню і зростанню оборонного потенціалу, створенню і розвитку в Україні асиметричного арсеналу стримування російської або іншої потенційної агресії. Про це академік Горбулін прямо говорить, звертаючись до читача: «Потенціал України дає змогу викувати ланцюг стримування для найбільш запеклого агресора. Просто потрібно трудитися не покладаючи рук. Як? Про це розкажу у книжці… Знання про наше минуле, наявність у генетичній пам’яті страшних репресій і безжальної готовності до знищення заради домінування — все це має змусити нас підійти до створення арсеналу протидії без сентиментальних церемоній».
Армія як ядро національної сили
Російська агресія стала каталізатором значних змін у секторі безпеки і оборони України, розділивши історію його розвитку на до і після 2014 року. Те, що відбувалося до цього драматичного рубежу, пише Володимир Горбулін в розділі, назву якого винесено в цей підзаголовок, було схоже на занепад ключової складової оборонного потенціалу країни — Збройних сил, а саме: постійне скорочення чисельності особового складу і техніки, недофінансування, що стало традиційним, повне розбалансування оборонного бюджету, брак адекватної бойової підготовки, належного оснащення військ сучасними або хоч модернізованими зразками озброєння і військової техніки… Навіть 2020 року не з’явилося чіткого розуміння напряму розвитку армії. А надто того, як вмонтувати у ВСУ елементи асиметричного протистояння зовнішньому агресору.
Нинішній рік став за суттю переломним в усвідомленні нарешті законодавчою і виконавчою владою доленосної необхідності термінового реформування і військово-промислового комплексу, і ВСУ в розумінні того, що «жодна дипломатія, — вважає Володимир Горбулін, — не матиме глобального успіху, якщо вона не опирається на фундамент адекватної військової сили, реального інституту стримування. Агресор повинен знати, що в разі спроби розв’язати війну його втрати будуть настільки величезними, що йому ліпше відмовитися від своїх замислів».
І першим серйозним рішенням, яке може мати наслідком істотні зміни в нашій військово-технічній політиці, а найголовніше, вважає академік Горбулін, з погляду управління оборонними потенціалами нашої країни, які залишилися, стало недавнє створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості.
— Прем’єр-міністр і Президен, насамперед, сприяли створенню цього міністерства. Це була моя мрія. У нас хто до цього займався ВПК? Міністерство економіки, торгівлі та сільського господарства. І воно визначало всю нашу військово-технічну політику! Це смішно.
Нині, коли у країні, попри потужний опір першим крокам нового міністерства і його керівника віцепрем’єр-міністра Олега Уруського, коли створюють законодавчі й організаційні інструменти для реформування оборонно-промислового комплексу, найголовніша для нас умова, вважає Володимир Горбулін, «не чекати виверження Везувію в Києві, ми зобов’язані активно діяти вже сьогодні — зараз! І зайнятися не фасадними ефектами, а глибинною трансформацією. Передумови для цього 2020 рік створив».
Для України вкрай необхідно, акцентує автор книжки, «готуватися до наступних війн як до війн майбутнього. І ця підготовка, на мій погляд, має трансформуватися в подальші пріоритетні державні програми переозброєння.
Перша — вдосконалення системи управління. Створення Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ВСУ і в подальшому — ЄАСУ силами оборони України… Друга держпрограма — розвиток сучасних систем радіоелектронної розвідки (РЕР) і радіоелектронної боротьби (РЕБ)». Серед інших держпрограм, як вважає перший вицепрезидент Національної академії наук України, мають бути програми розвитку державної системи ПВО, розвиток високоточних засобів ураження, безекіпажних платформ і ударної робототехніки.
«І найголовніше! Уже зараз в Україні, — стверджує Володимир Горбулін, — є змога для плідної співпраці із приватним сектором в галузі створення/розвитку ударних систем і вдосконалення розробок із застосуванням найбільш передових технологічних рішень. У нашій країні є все для гіперстрибка в галузі технологічного переозброєння, що може стати основним козирем української асиметричної протидії зовнішній агресії».
Наприкінці завершального розділу книжки Володимир Павлович робить дуже важливий висновок для осмислення всіма нашими співвітчизниками, зокрема пацифістами, яких чимало: «Оборонний потенціал не може, як молитва, бути самоціллю. Це можливість для держави міцніти і досягати добробуту кожного громадянина. Але правда полягає ще й у тому, що проривні технології завжди відіграють подвійну роль: вони дають змогу ефективно захищатися і водночас самі є точками росту, зерно для всієї економіки. У найбільш значущих технологіях початково закладено і живе їх подвійне призначення — і для війни, і для миру. Так влаштовано життя».
Володимир Горбулін присвятив книжку «Тим, хто захистив свободу і незалежність України у 2014 році, і тим, хто продовжує це робити сьогодні».