Від часів створення Організації Об’єднаних Націй до неї було подано перший кейс щодо саме анексії — незаконного збройного захоплення частини території однієї держави іншою та насильницьке її приєднання. І це кейс про анексію українського Криму окупантом-Росією. За майже шість років окупації українська сторона зібрала величезну кількість доказів і свідчень очевидців зокрема для Міжнародного трибуналу в Гаазі.
Українська Гельсінська спілка з прав людини спільно з Представництвом Президента в АР Крим презентували дослідження «Окупація Криму: без знаків, без імені, ховаючись за спинами цивільних» про порушення норм міжнародного гуманітарного права представниками збройних сил Російської Федерації під час активної фази окупації Кримського півострова в лютому-березні 2014 року.
Адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко зазначив, що матеріали й докази для дослідження збирали під час моніторингових візитів до Криму протягом 2017—2019 років та опитування людей, які були безпосередніми свідками тих подій, надавали відео та інші документальні матеріали, які зберегли. Тож достовірність дослідження дуже висока.
Представник Президента в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич наголосив: «Мабуть, символічно, що ми презентуємо наше дослідження у День пам’яті Героїв Крут. Понад 100 років минуло, а агресор-окупант не змінився». Він назвав це дослідження якісною й достовірною аналітикою, яку можна і потрібно використати для справедливого міжнародного судочинства.
Дослідження було розділено на три основні кейси. Перший — використання однією зі сторін збройного конфлікту цивільного населення як живого щита. Такі дії агресора доведено документально і зі слів свідків. Наприклад, дружини українських військових приходили до заблокованих військових частин, де служили їхні чоловіки, аби дізнатися, що відбувається, побачити й підтримати їх. І загарбники використовували цих жінок через фізичний тиск, залякування, дезінформацію та введення в оману, агітацію, заклики тощо. Наприклад, їм казали: якщо переконають чоловіків здатися, а потім перейти на бік окупантів, то отримають значне матеріальне заохочення. Друзям і рідним українських військових нав’язували дезінформацію, мовляв, вплинувши на розблокування й допомігши захопити українські військові об’єкти, вони збережуть життя близьким. Через це вони дозволяли загарбникам використовувати себе як живий щит, вважаючи, що чинять правильно, бо не мають іншого вибору.
Висновок, якого дійшли дослідники: таких фактів багато. Загарбники використовували цивільних, що мають право на захист, як щит, щоб здобути для себе військову перевагу і змусити протилежну сторону не застосовувати зброю. Свідчення надавали безпосередні учасники подій, тобто жертви.
Другий кейс — використання так званих маленьких зелених чоловічків, тобто людей в камуфляжі та одностроях без жодних розпізнавальних знаків належності до збройних сил певної держави під час захоплення українських військових об’єктів. Такі випадки також були, і це підтвердили свідки й документи. А це порушення міжнародного гуманітарного права.
Третій кейс — віроломство. Російські військові перевдягалися у форму української міліції, дезінформували і чинили тиск на цивільне населення. Або у форму ВМС України під час захоплення наших військово-морських об’єктів. І ці непоодинокі факти також зафіксовано.
Дослідники дійшли висновку, що державі-агресору вдалося так швидко захопити територію українського Криму саме тому, що вона застосовувала методи, притаманні злочинним озброєним групам, а не збройним силам певної держави під час ведення війни. Тож цими діями Росія порушила закони і методи ведення війни. І має понести за це відповідальність і заслуговує на покарання.
Прокурор Автономної Республіки Крим Ігор Поночовний зазначив, що матеріали цього дослідження дуже допоможуть йому і його колегам у роботі і обов’язково мають лягти в основу звинувачень, які, за його сподіваннями, буде висунуто державі-окупанту і нинішній окупаційній адміністрації. Адже всі зібрані докази у вигляді інформаційного подання наша сторона надала до Міжнародного кримінального суду.
Крім злочинів, про які йдеться в дослідженні, Україна звертає увагу на швидку колонізацію Криму російським населенням, адже за останні роки туди перемістили понад 200 тисяч росіян. А також на незаконний призов до лав ЗС Росії жителів півострова.
Ігор Поночовний зауважив, що подібних злочинів Міжнародний кримінальний суд ще не розглядав, тому його експертам доведеться нелегко. Але це обов’язково слід зробити. Він висловив сподівання, що у 2020 році суд відкриє офіційне розслідування справи.
Звісно, українська сторона проводить власне розслідування, збирає докази й у змозі визначити винних. Але ми не можемо самі їх ефективно засудити і покарати. Лише заочно. А тому потребуємо підтримки міжнародної правової спільноти.