"Кривава «Звєзда» на Слобожанщині"

75 РОКІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБОРОННОЇ ОПЕРАЦІЇ

ПОГЛЯД. Радянсько-німецька війна розпочалася 22 червня 1941 року, а вже 28 серпня 1942-го Україну було повністю окуповано. Її визволення розпочалося 18 грудня 1942 року і завершилося лише 28 жовтня 1944-го. Отож територію, яку гітлерівці захопили впродовж року, довелося відвойовувати вдвічі довше. Пояснюється це, на жаль, не лише несподіваністю нападу Німеччини на СРСР, а й тупістю вищого радянського військового командування на чолі з Йосипом Сталіним і кривавим різником Георгієм Жуковим.

Донині мало хто знає, що легендарна Сталінградська битва планувалася як допоміжна оборонна операція. Головний удар по ворогу в 1942 році мали завдати під Ржевом, де Жуков зосередив два мільйони вояків та 3,3 тисячі танків, більшість яких втратили в затятих і безрезультатних атаках.

Історія повторилася після розгрому армії Паулюса під Сталінградом, коли вище військове командування СРСР повірило у свою всесильність та вирішило завдати відразу два нищівні удари по ворогу, провівши ворошиловградську та харківську наступальні операції, які назвали «Скачок» і «Звєзда». Перша з них стала основною, а іншій, успіх якої давав змогу вже навесні 1943 року вийти до Дніпра й відрізати від баз постачання все німецьке угруповання військ на Донбасі, відводилася другорядна роль.

Не зайве нагадати, що результатом острогозько-розсошанської і воронезько-касторської операцій, проведених Червоною армією в січні 1943 року, стало знищення оборони ворога на фронті протяжністю 400 км. Німці в таких ситуаціях застосовували танкові сили, безкарно знищуючи радянські тили й беручи в котли армії. Сталінські стратеги не лише до останнього зберігали в резерві танки, прогризаючи кров’ю і життями піхоти ворожу оборону, а майже завжди наступали у лоб, замість того, щоб фланговими ударами обійти ворожі укріплення.

Сучасні історики, вслід за радянськими дослідниками, повторюють, що на «початку ворошиловградської наступальної операції задіяні в ній радянські війська переважали групу армій «Південь» під командуванням Манштейна в піхоті лише в 1,3 раза, артилерії в 1,2 раза, а в авіації і танках перевага була на боці ворога». Ця нібито правдива інформація потребує суттєвого уточнення: насправді підпорядковані німецькому фельдмаршалу сили обороняли водночас і ворошиловградський, і харківський напрямки, а перевага в танках настала після того, як через тиждень після старту радянського наступу сюди із Західної Європи перекинули елітні танкові дивізії «Рейх», «Адольф Гітлер» і «Мертва голова».

Злощасна ворошиловградська наступальна операція, що розпочалася 29 січня 1943 року, захлинулася вже 18 лютого 1943-го. За три тижні кровопролитних боїв війська здолали лише 100 км. Натомість на харківському напрямку, де перед початком операції «Звєзда» задіяні в ній сили переважали ворога щодо особовому складу в 3,4 раза і в танках — у 3 рази, за 17 діб наступу вони просунулися на 260 км і навіть визволили Харків.

Однак кінцевий результат став ще катастрофічнішим, ніж під Ворошиловградом, куди замість того, щоб вчасно призупинити безперспективний наступ, терміново перекинули з харківського напрямку основні сили авіації. Це дало змогу німецьким літакам безкарно знищувати вантажівки, паралізувавши доставку пального і боєприпасів танкам, що з грізної сили перетворилися на купи металу на засніжених полях Слобожанщини. Тож наступальна операція стала оборонною.

Німці не лише повернули собі Харків, а й значно меншими силами завдали катастрофічної поразки Червоній армій. Сучасні російські історики воліють без потреби не згадувати про ворошиловградську наступальну операцію та визнають, що в «переможному» лютому 1943 року радянська сторона втратила лише на харківському напрямку вбитими, полоненими і зниклими безвісти понад 100 тисяч бійців і командирів та 1130 танків. Це майже всі задіяні в наступі бронетанкові сили та третина всього особового складу. Натомість ворог недорахувався лише 250 танків та 45 тисяч загиблих.

За часів Сталіна загальні радянські втрати в провальній спробі на початку 1943 року визволити Донбас і Харків оцінювали у 220 тисяч бійців і командирів. За Брежнєва стали вважати, що загинули й зникли безвісти 350 тисяч, а нині вже визнають, що йдеться про мільйон втрачених життів. Така справжня ціна «геніальності» Жукова та його «Скачка» і «Звєзди», результатом яких стало мертве затишшя на радянсько-німецькому фронті аж до літа 1943 року. 

70 РОКІВ КОМУНІСТИЧНОГО ЗАКОЛОТУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ

Празька репетиція ОРДЛО

УРОК. На відміну від відомих подій 1968 року, коли номінально незалежну Чехословаччину фактично окупували радянські війська, про лютневу революцію 1948 року нині вже мало хто пам’ятає. На той час країна залишилась єдиною у Східній Європі, де владу ще не узурпували комуністи. На перших післявоєнних виборах вони здобули лише 40% голосів, а тому очолюваний їхнім лідером Клементом Готвальдом уряд залишався коаліційним.

На початку 1948 року комуністи розпочали масові чистки в міністерстві внутрішніх справ, залишаючи на службі тільки своїх прибічників. У відповідь міністри-не комуністи 20 лютого вийшли з уряду, прагнучи добитися його відставки і призначення позачергових виборів.

Однак робітники, одурманені комуністичною пропагандою і розповідями про райське життя в СРСР, провели 21 лютого 100-тисячну маніфестацію у Празі на підтримку комуністів. Уже контрольована ними міліція почала роздавати зброю заводським «загонам самооборони», а в попереджувальному страйку взяли участь 2,5 мільйона осіб.

Результатом стало формування суто комуністичного уряду. Невдовзі активні прибічники «руского міра», як його нинішні адепти у Криму і ОРДЛО, відчули різницю між «гнилою демократією» і тоталітарним режимом. Однак, як кажуть, є каяття, та немає вороття. 

110 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮЛІУСА ФУЧИКА

Люди, будьте пильні!

ПОСТАТЬ. За радянських часів постійно акцентували на тому, що Юліус Фучик комуніст. Насправді він насамперед чеський патріот, який віддав життя за визволення Вітчизни і Європи від окупантів, а його заклик «Люди, будьте пильні!» стосується всіх тоталітарних режимів. 

100 РОКІВ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ЗАКЛИКУ ДО ТЕРОРУ

Червона дата радянського календаря

ПАРАЛЕЛІ. 23 лютого асоціюється насамперед зі святом Червоної армії, яка в цей день 1918 року нібито розгромила німецьких загарбників під Псковом і Нарвою. Однак це лише красива легенда, що засвідчує надрукована в газеті 25 лютого згадуваного року стаття Леніна «Важкий, але необхідний урок». У ній вождь заявляє, що «в Радянській республіці немає армії», і пише про ганебну втечу її підрозділів із нарвської лінії оборони та виявлені при цьому «хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство».

Отож недаремно нарком оборони Ворошилов, ще не маючи згодом узаконеної легенди, простодушно написав у 1933 році на сторінках газети «Правда», що свято 23 лютого «має випадковий і важко пояснюваний характер і не збігається з історичними датами».

Насправді майбутній кремлівський маршал лукавив. День 23 лютого 1918 року пам’ятний сучасникам, але не міфічними перемогами над німцями, під час наближення яких червоноармійські загони панічно розбігалися без найменшого спротиву.

22 лютого телеграфом у всі підконтрольні більшовикам міста розіслали звернення очолюваного Леніним Раднаркому «Соціалістична Вітчизна у небезпеці». У ньому, крім згодом взятого на озброєння Сталіним уже в роки Другої світової війни наказу в разі наближення німців знищувати всі матеріальні цінності, містився заклик «ворожих агентів, спекулянтів, контрреволюційних агітаторів розстрілювати на місці».

Причому якщо розграбуванню підлягали лише прифронтові території, то право вбивати будь-кого, незважаючи на юридично запроваджене Другим всеросійським з’їздом рад скасування смертної кари, викликало справжній ажіотаж серед революційної босоти. Уже о другій годині ночі 23 лютого 1918 року дві тисячі моряків-активістів Чорноморського флоту розпочали знищення офіцерів на кораблях і у Севастополі.

Разом із трупами бойових командирів у море викинули мертве тіло заколотого багнетами голови Кримськотатарської Народної Республіки Номана Челебіджихана, заарештованого ще 26 січня й доставленого на імпровізовану плавучу тюрму. Не забули також про його сподвижників із числа національних лідерів та про «буржуїв-контрреволюціонерів», майном яких можна було поживитися. За спогадами самих більшовиків, лише в Сімферополі в ніч із 23 на 24 лютого розстріляли 170 ворогів революції, хоч насправді знищували тисячами.

Такі самі звірства відбулися на Балтійському флоті та в усіх підконтрольних радянській владі містах з українськими включно. Фактично це була перша хвиля масового червоного терору, коли без жодного суду і слідства вбивали за необережне слово, «буржуйський» вигляд, відмову за безцінь віддати товар у магазині чи на базарі. Саме цими жахіттями запам’ятався людям майбутній святковий день радянського, а нині вже путінського календаря.

До речі, чи не єдина відмінність між методами дій армій двох згадуваних режимів у тому, що «зелені чоловічки» і терористи-бойовики стріляли з-за спин екзальтованих патріоток «руского міра», які добровільно обрали для себе і власних дітей роль живого щита. Натомість Ленін у листі Троцькому радив «мобілізувати тисяч 10 буржуїв, поставити позаду них кулемети» та гнати попереду Червоної армії як живий щит. Отож нинішні збройні сили Росії — гідні спадкоємці кривавих традицій Червоної (як за назвою, так і суттю) армії, чий день народження пам’ятний лише десятками тисяч безневинних жертв.

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка
Віктора ШПАКА
(«Урядовий кур’єр»).
Ілюстрації надав автор