ВИСТАВКА
Українці відзначили 160-річчя від дня народження видатного художника Вільгельма Котарбінського
Виставка, експозиція якої розгорнута у Київському національному музеї російського мистецтва, засвідчила: у творчості цього митця знайшли своє яскраве відображення непрості й суперечливі процеси, що відбувалися в кінці ХІХ і на початку ХХ століття у філософській думці та літературно-художньому житті Європи й тогочасної Російської імперії. Адже саме тоді, сприйнявши й розвинувши творчі ідеї романтизму, на арену виходили символізм і модерн, потіснивши реалізм і натуралістичне відображення дійсності. Тож не дивно, що сучасники іноді називали Вільгельма Котарбінського провідним російським символістом, іншим разом - представником модерну, а окремі критики взагалі заперечували його творчість, вважаючи її незрозумілою для сприйняття. Це фатально позначилося на долі творчої спадщини митця, що в роки тотального панування соцреалізму була призабутою й не досліджувалася.
У полоні давнього міста
Ця експозиція дала змогу новим поколінням киян довідатися про художника, доля якого була тісно пов'язана з їх рідним містом. Хоча розписи Котарбінського можна бачити у Володимирському соборі й у Національному музеї Тараса Шевченка (тут, у колишньому особняку Терещенків, попри всі війни чудово збереглися плафони над парадними сходами і оздоблення деяких приміщень), а окремі полотна - в Музеї Богдана та Варвари Ханенків, Музеї історії Києва. Саме виставка дала уявлення про масштаб творчої особистості талановитого живописця та графіка.
Сьогодні мистецтвознавці вважають його представником так званого академізму, наголошуючи при цьому на "універсалізмі" художнього напряму, що трансформувався згідно з новітніми мистецькими ідеями й тенденціями. Дехто вказує на еклектичність низки робіт митця, та навряд чи можна було її уникнути на зламі двох епох і потужних суспільних зрушень, та ще всотавши й переосмисливши творчий досвід кількох європейських народів.
Народившись у польській шляхетній родині, юний Вільгельм спершу здобуває освіту в рисувальному класі Варшавського товариства образотворчих мистецтв, а згодом їде до Риму, де продовжує навчання в Академії рисунка Святого Луки. Він працює з такою пристрастю й самовіддачею, що його виснажений організм майже не здатний протистояти тифу, на який він захворів. Порятували його тоді російські художники брати Павло й Олександр Свєдомські.
Дружба трьох митців тривала й тоді, коли вони разом із ще кількома знаменитими колегами здійснювали розписи у Володимирському соборі в Києві. Потрапивши в це українське місто в 1887 році, Вільгельм Котарбінський саме йому подарував свою любов, здобуваючи тут натхнення впродовж майже трьох з половиною десятиріч активного творчого життя. До речі, саме він був засновником Київського товариства художників.
Теми різні, майстерність - неперевершена
Митець умів працювати натхненно й невтомно. На одній з художніх виставок у Росії він представив понад сто своїх картин і етюдів! Петербурзька академія мистецтв належним чином оцінила його творчий внесок у розвиток культури й відзначила в 1905 році званням академіка. Майстра пензля приваблювали різні теми: релігійні, історичні, міфологічні; різні жанри - від лаконічного, виконаного олівцем чи вугіллям малюнка, акварельного пейзажу до витонченого за композицією і поєднанням барв настінного панно. В доробку митця можна віднайти сюжети з грецької міфології ("Бій кентаврів з лапіфами" чи "Сатир") і з давньоримського життя ("Стрільба з лука", "Пісня ранку"), роботи, сповнені символічного підтексту, як серія "До зірок. Поцілунок ангела", й переконливо реалістичні, як український краєвид і портрет натхненниці художнього життя тогочасного Києва Емілії Прахової. Оскільки її чоловік - відомий мистецтвознавець Андріан Прахов - керував оформленням Володимирського собору, вони постійно приймали вдома багатьох відомих митців.
Усі знають історію кохання до цієї неординарної жінки Михайла Врубеля, який увічнив риси її обличчя не тільки в іконі Богородиці, написаної ним для Кирилівської церкви, а й згодом в образі Демона, бо це почуття стало для нього одночасно і раєм, і пеклом. Вільгельм Котарбінський написав представлений на виставці портрет Прахової значно пізніше, коли молодість її вже минула. Та чудовий за рівнем виконання твір свідчить, що незмінними лишилися неповторність яскравої особистості, людська чарівливість і духовна сила. До речі, саме Емілія Львівна подбає про художника на схилі його життя, забравши вже немічного митця з готелю "Прага", в двох кімнатах якого він мешкав протягом багатьох років, у дім своєї родини.
Часом Котарбінському дорікали за "надмірну красивість" багатьох його робіт. Але пошуки цієї вічної, позачасової краси були властиві академізмові й не суперечили символізму, представники якого заявляли про своє прагнення крізь буденність прорватися до ідеальної сутності світу. Художник умів зображувані ним картини життя опоетизувати, сповнити піднесеною, майже неземною красою.
Він персоніфікує явища природи, надаючи людських рис і "Ночі, що вмирає", і "Темній зірці", і "Дощу, який впав". Названих робіт не було на нинішній київській виставці, та не згадати їх не можна, розповідаючи про стиль художника, якого вабила містична багатовимірність світу, межа між реальним і надчуттєвим, невловимим, перехід від життя до смерті. До останньої він ставиться з філософським спокоєм, здебільшого не пов'язуючи її зі стражданням людини. Відвідувачі виставки змогли ознайомитися не тільки з живописними, а й з вишуканими графічними роботами Вільгельма Котарбінського, чимало з яких за його життя репродукувались на київських поштових листівках.
Проте треба чесно визнати, кияни дуже завинили перед художником світової слави, творчість якого заслуговує на те, щоб її значно серйозніше вивчали й пропагували і в музейних закладах, і в друкованих виданнях. У нас є всі підстави пишатися тим, що такий майстер жив і творив у нашому місті. Чимало полотен, написаних Вільгельмом Котарбінським у Києві, з великим успіхом експонуються в провідних музеях Кракова та Варшави.
У столиці Польщі було проведено грандіозну, за свідченнями фахівців, виставку творів митця, а також видано альбом з їх репродукціями. Наступного року ми відзначатимемо 90-річчя від дня смерті художника, а це - привід для нових досліджень його творчості й для нових публікацій, а також привід належним чином увічнити його пам'ять, хоча б відкривши для початку меморіальну дошку на колишньому готелі "Прага", де він тривалий час жив.