Осінь 2023 року. Учень 5-го «Б» класу Гриць Обценьки повернувся з літнього оздоровчо-реабілітаційного табору і ділився свіжими враженнями. Точніше, пережитим за останні три тижні.
— Це якийсь жах! — бідкався він. — Умови — відстій! Персонал — садисти! Та ще й друзі по нещастю такі попалися, що з ними каші не звариш… Я їм пропонував на знак протесту гуртом оголосити якийсь страйк, та де там!.. Ніхто не погодився, і довелося терпіти всі 20 днів… А все так класно починалося, бо і вдома, і в школі нам сказали, що будемо байдики бити у звичайному таборі. Поїхали. Дорогою я ще встиг «танчиками» відірватися. Ех, якби ж тільки знав, що чекає далі!
Коротше, тільки прибули до того притулку, нам запропонували здати всі-всі мобільники, планшети, ноутбуки. Нічого собі! Ну, я один планшет віддав, а другий, що прихопив про запас, заховав. Але коли присів у кущах за корпусом і спробував пройти бодай перший рівень, враз завила сирена. Тьху! У них, виявляється, тут скрізь стоять камери спостереження: мене «засікли», комп відібрали, насварили і суворо попередили.
Та навіть якби не відібрали планшет, протримався б на батареї недовго, бо у цьому таборяці спеціально електрики немає. Чим увечері світять? Ну, свічками і допотопними каганцями. Ми вже першого вечора ледве не завили з нудьги. А наші вожаті взялися нас розважати. Їй-бо, немов з печер вони вчора повибігали. Бо почали привчати нас грати не в комп’ютерні ігри, а у справжні. «А хіба такі бувають?» — запитав хтось із нас. А далі взагалі почалася комедія, бо це треба було бачити, як нас агітували погратися в ці… Як їх? О — у піж-мур-ки. Клянуся «Angry Birds», досі не бачив нічого подібного! Зібрав, значить, нас вожатий, почав тицяти пальцем та бубоніти щось про торбу, яка котиться з великого горба, а з неї визирають хліб-паляниця… Ми, зрозуміло, всі аж зависли. А потім гоп! Одному із нас — Перфоратору (батьки та вчителі звуть його Петром) — довелося заплющувати очі і рахувати до двадцяти. А всі інші повинні були мерщій розбігатися і десь ховатися. Ага, побіжиш... Бо це на комп’ютері клацнув «мишкою» — і ти вже майже за тридев’ять земель, а тут я поки добіг за їдальню, аж захекався.
А Перфоратор уже слухняно голосно повторює за вожатим: «Хто не заховався, я не винуватий!..» Коротше, ми цього вечора так потомилися, що полягали спати з курми (рано тобто, а про курей я колись від діда Сашка чув). А ось уранці нас підняли з півнями. Ми після вчорашнього ще не відійшли, а вони нас — на зарядку! Це якийсь жах! На сніданок усі дибали немов на милицях!.. А перегодя повели всіх у бібліотеку, дали кожному по книзі, яку обов’язково потрібно прочитати до кінця тижня у вільний від занять час. До речі, на перший урок ми йшли як на свято, бо він звався «дитячі ігри». Ну, думаємо, зараз нарешті почнуться улюблені «стрілялки» і «блукалки». Де там! Нам почали розказувати про дитячі ігри, якими змушені були забавлятися наші ровесники, коли комп’ютерів ще не було. Ми трохи зраділи, коли почули про архаїчну гру «в котика та мишку». Але, на жаль, то була не комп’ютерна «мишка»…
А потім практичні заняття — ігри на свіжому повітрі. Одна із них трохи прикольно зветься — «війна». В неї, якщо вірити вожатим, гралися хлопчаки і півстоліття тому, і більше. Бідні діти! Бо навіть ми спершу геть нічого не второпали: чому нас поділили на «червоних» і «синіх» і що далі?..
А далі, даруйте, що на цьому цікавому місці втручаюся у поневіряння хлопчака з майбутнього, вже майже нікуди. Адже залежність дітей та підлітків від комп’ютерних ігор дуже прогресує, і дорослі вже змушені шукати різноманітні шляхи розв’язання пекучої проблеми. Наприклад, у Китаї відкрили експериментальний табір для залежних від отих комп’ютерних «стрілялок» і «блукалок» дітей, яких тут починають привчати до реального світу. Умови майже спартанські — ніякого Інтернету, а тільки спортивні змагання та ігри на свіжому повітрі, про які хлопці та дівчата вже майже почали забувати. Спеціальні реабілітаційні табори, де представників підростаючого покоління позбавлятимуть від цієї ж залежності, планують відкрити і в Японії. І нема сумнівів, що подібні заклади були б не зайвими і в нашій державі, бо вже 70% опитаних дітей кажуть, що віддають перевагу комп’ютерним іграм, а не справжнім. Причому організовувати подібні заклади, мабуть, потрібно чим раніше, тим краще. Поки ще не перевелися серед дорослих ті, хто міг би розповісти «інтернетдітям» про власний досвід участі у справжніх дитячих іграх. Адже є ще такі?..