«Мамо, а чому Дмитрикового друга збили на тротуарі так, що він може померти? Це ж як того хлопчика з нашої школи, який правильно переходив дорогу, а зараз він у лікарні…»
Чергове запитання від семирічної доньки, яка нібито гралася поруч, а сама краєм вуха почула, як чотирирічного малюка з групи її братика травмувала машина, коли він повертався з мамою із садочка, одразу стало в розряд тих, на які мені складно дати пояснення. Бо хоч відповіді лежать на поверхні, важко пояснити дитині, чому в дорослому світі порядність, відповідальність та дотримання правил поведінки задля своєї і чужої безпеки, яким навчає мама, — майже моветон. Тому, наголошуючи про «зебру» і світлофор, завжди уточнюю, що вони не можуть бути 100-відсотковою гарантією, тому, перш ніж зробити крок, потрібна надзвичайна увага. І в майже панічному страхові тримаю своїх чад за руки, коли навіть іду тротуаром. Бо скупі рядки з офіційної статистики невблаганні: переважна частина дітей, яка травмувалася в Луцьку внаслідок наїзду авто, власне, переходила вулицю і по пішохідному переходу, і на зелене світло.
… Повідомлень про дорожньо-транспортні пригоди в ЗМІ — безліч щодня. Найрезонансніші стають темами обговорень на кілька днів чи тижнів. Поки наступна автотрагедія сколихне інформпростір. Тільки-от, вочевидь, нечасто, читаючи-чуючи чи коментуючи ДТП, кожен із нас задумується над тим, що, на жаль, є співучасником убивства на дорозі.
Чому? Бо впевнена, що багато хто або сам купував права, або сприйняв поблажливо-байдуже те, що це зробив хтось зі знайомих. Вартість життя (і неважливо, вашого чи когось іншого) зараз оцінюється в межах 5 тисяч гривень. Адже саме стільки, як нещодавно довели, провівши експеримент, луцькі журналісти, коштує придбати права. Схема проста й страшна водночас. Для того, щоб отримати справжнє посвідчення, необхідно лише знайти надійного спритника через інтернет, кинути йому завдаток і вихідні дані та нібито стати учнем автомобільної школи. А через два місяці прибути на екзамен, звичайно ж, «здати» його, доплативши всю суму, й отримати омріяні права.
Відмовки для виправдання такої ситуації на кшталт «і так уміє їздити», «і так за все платити треба» — маячня. У групі, де я вчилася, усі, хто справді відвідував заняття, проходив тренувальні тести й щоразу «діставав» наставника безліччю запитань, здали екзамен без жодних проблем і будь-яких додаткових коштів (чи, точніше, хабара). Тільки де гарантія, що на їхню дорогу не виїде той, кому посвідчення купили-подарували?
Ще один із різновидів мовчазної співучасті в злочинах на дорогах пов’язаний з алкоголем. І будьмо відвертими: чи багато з нас, хай навіть не дозволяючи собі сісти за кермо напідпитку, не закривали очі на водіння «під градусом» іншими?
За 10 місяців 2017-го луцькі патрульні склали понад 600 протоколів за керування в стані сп’яніння, — каже статистика. І хоч це багато, та я впевнена — крапля в морі порівняно з реальним станом справ. Хоча б тому, що більш ніж 200-тисячне місто через брак кадрів упродовж кількох місяців патрулювали три екіпажі, тож ті, хто вжив та поїхав, упевнившись у безкарності, і далі п’ють та кермують.
На Маневиччині підлітки, які щойно вступили до вишу після закінчення школи, загинули від того, що п’яна потвора врізалася в лавочку, де вони сиділи. І, можливо, трагедії вдалося б уникнути, якби не байдужі «співучасники»… Адже чоловіка, який пив і сів за кермо, бачили люди, однак — не спинили.
…16-річний хлопчина переходив дорогу на зелене і відлетів від удару іномарки на кілька метрів. Він уже рік — у критичному стані, без свідомості. Тоді напівмертвого від випитого водія (3,5 проміле алкоголю) затримали люди. З машини, де він перебував із супутницею, чоловік узагалі вийшов із напівспущеними штанами. Як-то кажуть, без коментарів…
Згодом, попри результат тесту, він стверджував, що не пив. Бізнесмен, який скалічив молоде життя, намагався відкупитися, обіцяючи кошти на лікування лише у випадку, коли він буде на свободі. Нещодавно суд виніс йому вирок — 4,6 року позбавлення волі. Прокуратура Волині оскаржуватиме цей вирок в апеляційному порядку, вимагаючи суворішого покарання.
Але цієї біди теж можна було уникнути. Якби щоразу, коли люди бачили, як він ледве сідає в авто, хоч хтось спробував його зупинити, викликати поліцію. А він це собі дозволяв постійно. Та що говорити! За два місяці до цієї ДТП водія притягували до відповідальності за кермування в нетверезому стані. Суддя визнав його вину, та покарання не було — «у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків».
Та ж таки статистика каже: відсоток аварій через несправність авто або погане самопочуття водія — порівняно мізерний. Перевищення швидкості, порушення ПДР, кермування напідпитку чи під кайфом — головні причини дорожньо-транспортних пригод.
І питання жорсткої відповідальності перед законом, звичайно, важливі. Однак доки не буде внутрішньої відповідальності перед самим собою, перед найближчими і зовсім чужими людьми, доти будемо причетні до кожної дорожнього-транспортної пригоди та її наслідків. Бо байдужість убиває. Нею вбиваємо ми всі…