Проблема зміни клімату перебуває в центрі уваги вчених‚ законодавців і молоді. Безумовно‚ вона потребує комплексного дослідження та розв’язання не тільки на міжнародному‚ а й на національному рівні. Кожна держава має проводити ефективну політику в галузі протидії зміні клімату для нашого спільного майбутнього‚ спираючись на власну нормативно-правову базу та практику провідних держав із цього питання. Насамперед збільшення викидів парникових газів через активізацію антропогенної діяльності негативно впливає на навколишнє середовище.

До речі‚ на Саміті ООН зі сталого розвитку  в межах 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку в 2015 році було затверджено 17 Цілей сталого розвитку‚ одна з яких — пом’якшення наслідків зміни клімату. Рік у рік збільшується кількість кліматичних демонстрацій‚ організованих у провідних європейських державах‚ зокрема й Україні‚ із закликом до влади щодо зменшення обсягу викидів парникових газів шляхом відмови від використання викопного палива та переходу на низьковуглецевий розвиток. 15 березня 2019 року в шести українських містах відбулися страйки за кліматичну справедливість. Їх учасники звернулися до Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з вимогами дотримуватися умов Паризької угоди 2015 р. і відмовитися від використання вугілля, нафти й газу для зменшення викидів парникових газів в атмосферу. Зауважимо‚ що у 2018 році Житомирський, Львівський, Кам’янець-Подільський і Чортківський міські голови підписали меморандум з міжнародною неурядовою екологічною організацією 350.org та оголосили про повний перехід на 100% відновлювані джерела енергії до 2050 року.

Чіткий міжнародний статус

На думку міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака‚ наша держава закріпила свій статус серед світових лідерів у глобальному кліматичному русі‚ про що свідчить її позиція на міжнародних заходах‚ присвячених цій проблемі. У 2018 році вона увійшла в двадцятку в світовому рейтингу кліматичної політики. Варто нагадати‚ що Україна —  учасниця Рамкової конвенції про зміну клімату від 9 травня 1992 року‚ Кіотського протоколу до Рамкової конвенції про зміну клімату від 11 грудня 1997 року та Паризької угоди від 12 грудня 2015 року‚ яка має замінити Кіотський протокол (1997) з 2020 р.

Загалом українська політика в сфері протидії зміні клімату має фрагментарний характер і є складовою виключно екологічної політики. Але виконання нових стратегічних завдань‚ пов’язаних з ратифікацією Україною Паризької угоди 2015 року та подальшою імплементацією її положень‚ потребує проведення цілісної й послідовної державної кліматичної політики. Проблема зміни клімату мультидисциплінарна‚ що підтверджує необхідність ухвалення важливих владних рішень в різних галузях (економіці‚ навколишньому середовищі тощо). До недоліків  кліматичної політики України слід зарахувати такі: нестача системного підходу до розв’язання проблеми зміни клімату, недостатній рівень обізнаності органів державної влади та громадськості про різні аспекти зміни клімату, неузгодженість політики у сфері протидії зміні клімату із законодавчими та іншими нормативно-правовими актами в інших соціально-економічних галузях, брак комплексної нормативно-правової бази з цієї проблематики.

Основні документи‚ які визначають правові засади української кліматичної політики, — розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року» (2016) та «Про затвердження плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року» (2017). Мета першого — вдосконалення державної політики у сфері зміни клімату для досягнення сталого розвитку держави, створення правових та інституційних передумов для забезпечення поступового переходу до низьковуглецевого розвитку за умови економічної, енергетичної та екологічної безпеки і підвищення добробуту громадян. Її слід реалізувати в таких напрямах: зміцнення інституційної спроможності щодо формування та забезпечення  виконання національної політики у сфері зміни клімату; запобігання зміні клімату через скорочення антропогенних викидів і збільшення абсорбції парникових газів та забезпечення поступового переходу до низьковуглецевого розвитку держави; адаптація до зміни клімату, підвищення опірності та зниження ризиків, пов’язаних із зміною клімату. Інше урядове розпорядження передбачає заходи щодо формування, забезпечення і реалізації державної політики у сфері зміни клімату та поступового переходу до низьковуглецевого розвитку держави.

Стратегія  на перспективу

Наша держава одна з десяти‚ яка розробила Стратегію низьковуглецевого розвитку відповідно до положень Паризької кліматичної угоди 2015 року. 18 липня 2018 року на засіданні Кабінету Міністрів члени уряду підтримали Стратегію низьковуглецевого розвитку України до 2050 року та ухвалили рішення щодо її направлення до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Вона визначає стратегічні напрями переходу економіки України на траєкторію низьковуглецевого зростання на засадах сталого розвитку згідно з національними пріоритетами. Потреба у розробленні та ухваленні цього документа зумовлена тим‚ що Стратегія низьковуглецевого розвитку України до 2050 року зможе забезпечити сталість державної кліматичної політики‚ сприяти пом’якшенню наслідків зміни клімату‚ допомогти сформувати позитивний імідж на міжнародній арені та створити кращі можливості для залучення іноземних інвестицій. Загалом стратегія містить три завдання‚ а саме: перехід до відновлюваної енергетики та підвищення енергоефективності; збільшення обсягів поглинання й утримання вуглецю; скорочення викидів інших парникових газів, таких як метан і закис азоту.

З точки зору Остапа Семерака‚ ухвалення закону «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» — невід’ємна частина реалізації нової кліматичної політики України, особливо в частині виконання положень Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 1992 року та Паризької угоди 2015 року. 28 лютого 2019-го Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №9253 «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів». Цей закон встановлює правові та організаційні засади моніторингу, звітності й верифікації викидів парникових газів і спрямований на виконання зобов’язань України за Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Під час його  підготовки було поставлено завдання створити систему моніторингу для отримання точних і достовірних даних про обсяги викидів парникових газів, які можна використовувати для вдосконалення державної екологічної політики‚ запровадження економічних інструментів регулювання цих викидів та ін. Система моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів дасть змогу впровадити єдину загальнообов’язкову методику розрахунку викидів парникових газів‚ забезпечити відповідність розрахунку їх викидів європейським стандартам‚ а також створити умови для застосування ринкових або неринкових механізмів сприяння скороченню викидів.

Попри певні недоліки‚ наша держава намагається проводити нову ефективну політику у сфері протидії зміні клімату‚ спираючись на досвід країн-лідерів глобального кліматичного руху і заручившись їхньою підтримкою.

Яна ПАВКО‚ 
магістр міжнародного права‚
кандидат юридичних наук,
для «Урядового кур’єра»