Цей одеський санаторій називають українськими Карловими Варами, а водоймище, що дає йому лікувальні грязі та ропу, порівнюють зі славетним Мертвим морем. Великі білі корпуси санаторію «Куяльник» височіють над прилеглою Шкодовою горою та усією тутешньою малоповерховою заміською місцевістю.
.jpg)
Усім — на здоров’я…
Одеська пенсіонерка Валентина Кузьміна каже, що приймає тут процедури не вперше: «Була зламала руку — здоров’я лише тут повернулося, раніше ніхто не міг допомогти». Жінка називає санаторій «джерелом здоров’я» і пропонує вздовж доріг вивішувати плакати: «Їдьте всі в «Куяльник»!»
І подібне захоплення, на думку головного лікаря, — не перебільшене: «Таких місць, де є натуральні джерела — грязь і ропа, дуже мало». «Куяльницьку грязь вважають еталонною, і це доведено різними інститутами, — пояснює медик і наголошує, що менш відома від ізраїльської вона хіба через більшу розрекламованість останньої, а так: — Одна вже назва — Мертве море — говорить за себе, а наша грязь, сульфідно-мулова — вона жива, там є гормоноподібні та антибіотикоподібні речовини, які мають сильну дію — протизапалювальну, протиалергійну, розсмоктувальну. Поліпшуються обмінні процеси у тканинах та імунна система організму».
Валентина Нікітушкіна запевняє, що попри всі проблеми, пов’язані з обмілінням Куяльницького лиману, цілющі сили його грязей анітрішки не зменшилися: «Їхній склад цілком нормальний, щороку здаємо їх на вірусологію та бакдослідження — вони відповідають усім вимогам».
Високу ефективність санаторію доводять понад 180 років його роботи. «У нас на курорті людина щодня отримує лікування, — розповідає Валентина Нікітушкіна, — вони приймають ропу Куяльницького лиману, чергуючи її з гряззю. Цього року ми розширили наше лікування, застосовуємо грязеві аплікації та компреси, плюс фізіотерапія. Ефективно лікуємо після травм опорно-рухового апарату — під час реабілітації з використанням курортних чинників людина одужує на 30—40% швидше». Профілактики ж хвороб опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи, на думку медика, потребує майже 80% усього дорослого населення. Утім, на жаль, ажіотажного попиту нині не спостерігаємо.
Левова частка тутешніх пацієнтів отримує путівки завдяки соцстраху. Власним коштом лікується лише близько 10%. Найдешевша путівка на 21 день коштує 6,5 тисячі гривень. Таку суму може витратити далеко не кожен українець. Утім, дорога на «Куяльник» не закрита і для незаможних українців.
І всім — по кишені
«Ви кажете — шість тисяч, а я кажу — три», — Валентина Нікітушкіна ділиться з нами секретами економ-оздоровлення. Адже відчутний ефект на «Куяльнику» можна отримати вже й за 12—14 днів. Причому йдеться про цілком повноцінний курс лікування. Ще дешевше — 120—130 грн на добу обійдеться так звана курсовка: людина отримує в санаторії лише лікування — без проживання і харчування. Цей варіант переважно для одеситів, бо винаймати житло в сезон поблизу курорту — недешево.
Коли ж є змога пройти два експрес-курси на рік, то, як запевняє лікар, «результат буде просто чудовим».
Цілком прихильно ставиться фахівець і до найдешевшого варіанта — відпочинку «дикуном». За умови, що «людина має чітко уявляти, як лікуватися»: «Тобто слід просто проконсультуватися у нас — ми нікому не відмовляємо. Тут йдеться про так званий єгипетський метод лікування — він також може дати результат. Звісно, якщо людина намаститься гряззю в полудень і лежатиме під пекучим сонцем, то нічого доброго з цього не вийде. Інша річ, коли виконувати ці процедури в ранковий чи вечірній час, та ще й правильно».
Цей варіант, звісно, теж не для всіх жителів країни. По-справжньому всеукраїнською оздоровниця зможе стати лише через якісне і кількісне зростання стаціонарних місць.
На шляху до колишньої слави
Гортаємо сторінки виданої сто років тому книги, присвяченої одеським лиманам, і помічаємо, що у 1907 році у «Куяльнику» отримали лікування близько 12 тисяч осіб. Нині санаторій не вийшов і на цю цифру, не кажучи вже про радянські 45 тисяч.
«Працювало три корпуси-тисячники, — згадує Валентина Нікітушкіна. — Путівки планово розподіляли через профспілки. Тоді й будувалися ці тисячники». Із середини 1970-х —кожні п’ять років отримували новий корпус. Ті часи головлікар вважає Золотим віком санаторію і радо констатує вже нині наявні ознаки його бодай часткового повернення.
Адже коли зважити на те, що кілька років тому кількість клієнтів тут не перевищувала чотирьох тисяч на рік, то й торішні 10 можна вважати досягненням. Тим більше, що директор санаторію Араік Погосян планує цього року прийняти 13—14 тисяч клієнтів, а вже через рік вийти і на показник у 20 тисяч.
А там рукою подати і до 25-ти — це межа для двох діючих нині корпусів. З третім — складніше. Він давно потребує капітального ремонту, вартість якого директор оцінює щонайменше в 100 мільйонів гривень. Утім, для потреб України може вистачити і потужності двох корпусів. Принаймні, навіть у їхніх межах санаторію є куди розвиватися.
«600 телевізорів, стільки ж холодильників, 100 кондиціонерів», — Араік Погосян з гордістю перераховує нещодавні придбання, що роблять відпочинок комфортнішим, а санаторій — конкурентоспроможним. З-поміж суто медичного обладнання — басейн з підводним витягуванням.
Серед непомітних для відпочивальників звершень — ремонт пральні: «раніше там були просто рабські умови — тепер все просто блищить», серед помітних — робота фахівця з ландшафтного дизайну.
Доки я збирав інформацію у санаторії, його директор постійно спілкувався з фахівцями-будівельниками, узгоджуючи роботи як зовні, так і всередині приміщень.
Нещодавня новація — номери люкс, які зробили, об’єднавши по дві «радянські» кімнати.
Розшарування люду за статками — це також реалії нашого життя. Та, попри вартість «люксового» відпочинку 25 тисяч гривень за зміну, головний лікар каже, що у розпал сезону навіть він досить затребуваний.
І все-таки основний напрям менеджменту — участь у тендерах, які проводить Мінсоцполітики та різні фонди. Нагадаємо, 90% клієнтів отримують путівки через ці структури. Керівництво санаторію намагається побудувати роботу таким чином, щоб відгуки цих людей були запорукою дедалі більшого обсягу замовлень від фондів.
Олена, вчителька з Буковини, каже, що приїхала до «Куяльника» за рекомендаціями колег, які тут уже побували: «Розраховую передусім на грязеві ванни, щоб відновити сили». Раніше жінка відпочивала у знайомих в Євпаторії. Після анексії Криму це вже — не варіант.
Кримський чинник
Щоправда, очікуваний потік курортників, відлучених від кримських оздоровниць, ще ніяк себе не виявляє. «Поки що ніхто нікуди взагалі не хоче їхати, — каже Араік Погосян. — Сайти мовчать, бронювання мовчить».
Утім, у санаторії готуються до того, щоб перебрати на себе частину кримського навантаження: «У Криму, у Саках залишились два дуже важливих санаторії — ім. М. Н. Бурденка та ім. М. І. Пирогова, де щороку лікувалося по кілька тисяч спинальників (люди з патологіями хребта. — Прим. «УК»). Ми можемо претендувати на те, щоб основну базу спинальників зробити в «Куяльнику». Певен, наші грязі, щонайменше, не поступаються сакським».
Валентина Нікітушкіна каже, що «Куяльник» міг би до певної міри перебрати на себе й функції дитячої оздоровниці в Євпаторії — надаючи допомогу, приміром, дітям, хворим на ДЦП, чи тим, хто має проблеми з опорно-руховим апаратом. У цьому напрямі Валентина Миколаївна вважає за доцільне відновити відділення матері і дитини, що діяло за радянських часів. Що саме такий підхід затребуваний, ми зрозуміли під час нашої зустрічі з уже згадуваною Оленою із Буковини — до кабінету головного лікаря вона завітала саме з проханням «розбити» її 21-денну профспілкову путівку на двох, аби відпочити разом із донькою.
Нині санаторій «Куяльник» має що запропонувати українцям, знає, як зробити ці пропозиції ще привабливішими, і від гучної слави та повного процвітання його відділяють здебільшого хіба що «худі» гаманці наших земляків та обмежені можливості соціальних фондів.