Краще б вони просто мовчали! Адже коли політики Кремля й полчища російських пропагандистів на тлі скупчення великої кількості своїх військ поблизу кордону розводять цинічні теревені, що не мають лихих намірів щодо України, стає сумно. Особливо це стосується жителів Донбасу, яких тепер неможливо переконати, що тисячі загиблих та поранених громадян України, окупація частини території краю, де відтепер російські пропаганда, прапори, рубль і паспорти, руйнування промислових підприємств та соціальної інфраструктури, глибока рана у вигляді лінії зіткнення та інші гримаси тривалої гібридної війни — наслідок не лихих намірів, а лише миролюбної добросусідської політики РФ. 

Маріупольці, звісно, теж не виняток. Оскільки вони, люди із прифронтового міста, змушені вже понад сім років із тривогою поглядати у бік лінії розмежування, що з’явилася і контролюється за безпосередньої участі російських політиків та військових підрозділів. 

На суші недруги заклякли і періодично пострілюють на відстані двох десятків кілометрів від Маріуполя, а подекуди ще ближче. На Азовському морі, акваторії спільного користування,  абсолютно не дружні сусіди поводяться не менш агресивно: підходять майже впритул до українських берегів і всіляко блокують роботу місцевого морського торговельного порту. А тим часом у місті, на жаль, залишаються всі підстави, аби час від часу почути ще й застережні оголошення на кшталт: «Повітряна тривога!»

Щоправда, у цьому разі йдеться про суто місцеву реальну загрозу для повітря та все довкілля міста з боку потужної металургійної промисловості. І тому місцеві люди проблеми навколишнього середовища небезпідставно вважають найважливішими навіть з огляду на прифронтовий статус міста і чергові загрозливі маневри сусідів поблизу кордону. 

Прадід варив, дід варив, і я… цим дихаю

Недавно на околиці Маріуполя сталася курйозна дорожньо-транспортна пригода. Один із водіїв, котрі завжди кудись поспішають, не впорався з керуванням автомобілем і врізався у величний пам’ятник сталевару із ливарною ложкою, який вже понад пів століття стоїть на в’їзді в місто з боку Донецька. Точніше, машина поцілувалася з постаментом, обійшлося без жертв і руйнувань. Однак чимало маріупольських користувачів соціальних мереж побачили у цьому певний символ тривалого протистояння місцевих жителів, які потерпають від токсичних промислових викидів, і двох металургійних велетів, чиї чорні труби підпирають небо, справжній колір якого тут вдається побачити нечасто. Зокрема дехто саркастично радив брати на таран не десятиметрову скульптуру — один із символів міста, а труби аглофабрики металургійного комбінату імені Ілліча, що бовваніють ліворуч від траси і насправді найпершими зустрічають подорожніх. Ще підказували, що у цьому разі зарадить не легковик чи вантажівка, а потужні бульдозери.

Не секрет, будь-яка медаль, і металургійна також, має два боки. Це стосується і Маріуполя, а особливо тутешніх пам’ятників сталеварам із ливарними ложками в руках. Важко не помітити очевидний символізм ложки у тому, що металургійні підприємства здавна залишаються годувальниками тисяч робітників та членів їхніх родин, а заодно і всього міста. Цей  переконливий факт важко спростувати, проте дедалі частіше нині про надійних годувальників титульним стає визначення здавна. Відколи? 

Трудова біографія металургійного комбінату «Азовсталь» розпочалася майже століття тому: будівництво започаткували 1930 року, а 1933-го доменна піч №1 зварила перший чавун і запрацювала перша сталеплавильна піч. Погодьтеся, солідний стаж роботи. Однак ця, даруйте, бабуся вітчизняної металургії вважається відносно молодою поряд з металургійним комбінатом імені Ілліча, що має статус прадіда. Адже там початок виробництва датовано 1897 роком, коли видав першу продукцію змонтований трубний цех Нікополь-Маріупольського гірничо-металургійного товариства. 

Звичайно, було б несправедливо запевняти, що підприємства з минулого та позаминулого століть досі працюють на застарілому обладнанні з використанням прадідівських технологій. Насправді за роки роботи на металургійних комбінатах неодноразово робили технічні революції у вигляді модернізацій чи технічного переозброєння, що мали б зменшити  згубний вплив промислових викидів і відходів на довкілля і здоров’я людей. 

Проте, на жаль, токсичний дим і досі там. Саме на це наприкінці листопада звернув увагу відомий у світі журнал «National Geographic», офіційне видання Національного географічного товариства США. Він назвав Маріуполь одним з найбрудніших міст України, а його повітря — одним з найбрудніших у Європі. Про підстави для такого висновку йдеться у статті із промовистим заголовком «В українській зоні бойових дій триває чергова битва — за чисте повітря». У ній порушено кілька болючих тем:  гібридна війна, забруднене довкілля і надбагаті власники металургійних велетів. 

«Треба знайти якийсь баланс»      

«Україна потрапила у війну з могутнім сусідом, охоплена корупцією та домінована невеликою кількістю надбагатих олігархів, які мають величезний політичний вплив і дозволяють своїм застарілим підприємствам викачувати токсичне забруднення на рівнях, набагато більших, ніж дозволено в інших місцях на континенті», — чорним по білому пише видання. 

Такі твердження для багатьох українців — не відкриття Маріуполя, але їх важливість важко переоцінити, оскільки вони базується на висновках міжнародних експертів, які всерйоз займаються екологічними проблемами. Серед таких і звіт State of Global Air — авторитетної ініціативи, що збирає й аналізує дані про стан повітря у різних країнах. 

Що стосується конкретно України, то забруднене навколишнє середовище і токсичне повітря мають прямий зв’язок із виникненням захворювань серця, онкологічних та інших недуг з летальним кінцем для близько 46 тисяч жителів нашої країни щороку. А серед причин битви за чисте повітря у Маріуполі один з активістів чеської екологічної групи Arnika вважає ще й ту ситуацію, що донедавна українські вимоги і правила стосовно роботи потужних промислових компаній-забруднювачів довкілля майже не змінювалися ще з радянських часів. 

Так, нині вже відбулися певні зрушення у вигляді введення обмежень для губителів природи та здоров’я людей, проте вітчизняні власники підприємств не дуже квапляться витрачати чималі суми на капітальні ремонти та модернізацію, а здебільшого обмежуються косметичними. Тому міжнародні експерти мають всі підстави вважати, що найбільшою перешкодою для модернізації заводів і комбінатів та відмови від давно застарілих технологій залишаються олігархи. Оскільки маючи великі гроші, а отже і величезний політичний вплив, вони здатні уникати відповідальності за порушення норм шкідливих викидів на своїх підприємствах.  

Певна річ, до існування реальної загрози для довкілля і здоров’я людей внаслідок роботи металургійних підприємств вже тривалий час намагаються привернути увагу місцеві екологічні активісти. Ініційований ними моніторинг повітря, до чого там періодично вдаються, підтвердив песимістичні прогнози: рівень його забруднення в десятки разів перевищує рекомендований показник Всесвітньої організації охорони здоров’я. А під час дослідження зразків ґрунту, проведеного кілька років тому, експерти виявили наявність цинку, ртуті, хрому, миш’яку, свинцю, кадмію та інших токсичних речовин. 

Що ж, коли йдеться про причини забруднення і навіть спотворення довкілля приморського курортного (!) міста, то про найбільший внесок двох металургійних велетів «Метінвесту» знають всі давно. Так само маріупольці пропонують чимало відповідей на не менш класичне запитання: «Що робити?» 

Поміж усіх варіантів подальших зусиль для істотного зменшення ризиків для довкілля і людей найпопулярніші два підходи. Щоправда, один з них утопічний: рішуче винести шкідливе виробництво обох меткомбінатів далеко за межі міста, щоб і диму від нього тут не залишилося. А другий більш реалістичним: провести серйозну модернізацію підприємств, що дало б змогу зменшити кількість токсичних викидів. 

З думкою пересічних маріупольців щодо другого варіанта погоджуються й керівники міста. Підтримує таку перспективу і начальник управління з питань екології, енергоменеджменту та охорони праці Маріупольської міської ради Ваагн Мнацаканян, але за певних умов: «Ми  говоримо про економіку міста, зарплати, робочі місця, і тому треба знайти якийсь баланс». 

Директор з екологічного управління компанії «Метінвест» Віталій Коваленко у коментарі для журналу National Geographic теж підтверджує необхідність модернізації виробництва і принагідно нагадує: завдяки вже зробленому в цьому напрямі з 2011 року шкідливі викиди на комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча зменшилися на 35%. У подальшому компанія для зменшення забруднення навколишнього середовища планує до 2025 року вкласти у модернізацію підприємств ще 529 мільйонів доларів. 

А дим і досі там

До речі, Кабмін свого часу визначив для вітчизняних компаній жорсткі ліміти щодо забруднення і назвав чіткий строк перехідного періоду для зменшення викидів — сім років. Утім, у «Метінвесті» не приховують: з певних причин зробити це буде нереально, більш підходящий термін — 15 років. 

Які зміни для поліпшення довкілля відбуватимуться протягом згаданих семи чи 15 років, покаже майбутнє. Та вже зараз окремі моменти довкола цієї важливої для Маріуполя проблеми, м’яко кажучи, викликають певні сумніви. Адже нинішній рік вже добігає кінця, а виявляється, у місті досі не ухвалили екологічної програми на 2021-й. Про це нещодавно повідомив голова депутатської комісії з питань екології Маріупольської міської ради Максим Бородін. 

«А чи знаєте ви, що вперше за багато років для Маріуполя було написано цілком адекватну екологічну програму оздоровлення навколишнього середовища? У ній нормально, без прикрас описано поточну сумну ситуацію з довкіллям міста. І ця програма вже повинна була працювати з початку 2021-го, а до кінця року вже менш як місяць. Чому так відбувається? Компанія «Метінвест», два підприємства якої — МК «Азовсталь» і ММК імені Ілліча — найбільші джерела шкідливих викидів, досі не надала Маріупольській міській раді списку заходів з модернізації обох заводів із графіком їх виконання», — запевняє він. 

З’ясувалося, що попередньо представники компанії повідомили про заплановану зустріч з депутатами Маріупольської міськради та громадськістю в листопаді, під час якої мали намір презентувати відповідні заходи для Екологічної програми на 2021—2030 роки і Стратегії Маріуполя- 2030. Проте зустріч не відбулася, й тепер у запасі залишився тільки останній місяць року. 

У Стратегії Маріуполя-2030 місто не має наміру відмовлятися від металургії. Проте її оцінюють як свій сильний бік у вигляді великої кількості робочих місць, поповнення бюджету та інвестицій у міську інфраструктуру, так і слабкий: залежність від економічної монополії «Метінвесту» та негативний вплив на довкілля. І все-таки серед п’яти стратегічних напрямів для майбутнього Маріуполя на першому місці — «Розвиток традиційної економіки (металургія та машинобудування)». 

І дим так само там.