СТАТИСТИКА. 75% депутатів райради не живуть і ніколи не жили в районі, долю якого визначають.
- Петре, а я в центральній калюжі села інопланетян бачив. Машина у них чорна й блискуча, вікна темні. Коли заглохла в грязюці, віконечко на пальчик відчинилося. Звідти ненашим духом у ніс як вдарить! І голос неземний каже: "Влипли!"
- Друже, нашим очам не перший базар: і гірше було, та перелупали. А це ж щастя привалило - хутірські висуванці на поклон з'явилися.
- Хто-хто?
- Слуги, яких обирали.
- Не розумію.
- Бо п'яний тоді був, не пам'ятаєш, за кого голосував.
- Не наговорюй, я ніколи не галасую, поводжуся тихо й мирно.
- І я про те саме - голосував без пам'яті за депутатів районної ради.
- Та я їх в очі не бачив.
- Зате горілку їхню пив...
- Ага, таке було. Ще хтось тоді щось обіцяв.
- Не щось, а золоті гори, молочні ріки й кисіль на березі. Час показав, що в ноги кланялись, а за руки покусали. Бо ж правду кажуть: лукавий чоловік словами любить, а ділами губить.
- Це ти про тих, що в душу в'ються, а до кишені залазять?
- Про них, пришельців. Тоді їх у район наїхало сила-силенна. Обіцяли роботою забезпечити, дороги впорядкувати, медпункти обладнати. От ми й купилися на їхні обіцянки, проголосували. Повірили, що справді нас люблять, ночей не спатимуть, не доїдатимуть, а лише дбатимуть про благо району.
- Тепер розумію. Бо оту турботу щодня відчуваю. Кращі землі забрали, тинами обнесли. До річок не підпускають. Як ринок чи кіоск, то власник - родич депутата. Три шкіри деруть, а плакати не дають. Хочеш на прийом до депутата -тобі відповідають, що він відсутній у надважливій державній справі.
- Правду кажеш: вони справжні інопланетяни, бо живуть своїм життям на відібрані в електорату кошти.
- Якого ще електорату?
- Виборців тепер так називають.
- То що, нас і за людей уже не мають?
- Сам міркуй. Думаю, різницю між ними і нами найкраще вловили бізнесмени, які теж хочуть бути депутатами. Біля Верховної Ради вони вивісили рекламу чорної ікри, а при в'їзді в наш хутір - отрути проти колорадських жуків. Кожному, мовляв, своє.
- А чого ж оті, як ти кажеш, народні слуги надумали в хутір заглянути? Відбирати у нас вже нема чого...
- Ну ти й наївний. Вибори на носі! Їм наші голоси потрібні. Якщо оберемо, знайдуть, що поцупити. Повір, не буде собака голу кістку гризти.
- Виходить, перекотиполе хоче знову жити за наш рахунок... Раз пригріли, вони і вдруге просяться. Недаремно кажуть: "Посади свиню за стіл, вона й ратиці на нього".
- Отож-то. Тому, думаю, свині, що пнеться збиткуватися в чужому городі, одна честь - поліно. А в нашому випадку -не голосувати за таких. Депутат нам потрібний не залітний ворон, а місцевий орел, який зможе захистити район від рук загребущих.