У голосі азербайджанки Таміли відчуваю ледь вловимий біль. Вона ніяк не може збагнути, навіщо нині, коли в країні така біда, горе прийшло у сотні українських родин (хто-хто, а вона, лікар за фахом, добре знає ціну людського життя), спекулювати мовним питанням? І мені стало соромно перед нею за те, що підкидають хмизу у згасле багаття. За те, що зробили боляче людині, чия міра патріотизму, можливо, значно вищої проби за патріотизм багатьох галичан. Приїхавши майже 40 років тому до Львова, вона закохалася у це прекрасне місто, у львів’ян, в Україну, виховала патріотами двох синів Максима й Степана! Такі сини — гордість не лише для батьків, які не вчили їх спеціально патріотизму чи національної гордості. Вона в них у крові, вони вчилися цього з батьківського ставлення до життя, до людей, своїх професійних обов’язків, коли ті живуть роботою, проблемами і болем своїх пацієнтів не від години до години, і водночас із теплого щирого ставлення до їхньої родини.
І дарма, що розмовляють вони різними мовами: місцеві — українською, вона — російською, це не заважає їм розуміти одне одного, вона не почувається чужою в колективі. У лікарні, в яку приїхали на роботу за скеруваннями, зустріла багато добрих людей, готових допомогти. Пригадує, як страждала від того, що важко приживався маленький Максимко в яслах, а вона не могла дозволити собі сидіти з дитиною вдома (треба ж було заробляти на життя). Й тоді сусідка запропонувала доглядати хлопчика — все одно ростить свою дитину. Ще й відмовилася від будь-якої платні. Розплакалася від чужої безкорисливості. Відтоді стали найкращими подругами. Сусідка не просто доглядала їхнього сина, а як уміла галицька газдиня взялася вчити господарських секретів молоду жінку. Разом з тією простою наукою уродженка мусульманського краю переймала традиції і звичаї Галичини, про яку за роки навчання у львівському інституті мала надто поверхневе уявлення. У щоденних буднях, у дні свят відкривала для себе цілий світ — нову культуру великого народу, про яку нічого не знала, закохалась у чарівну мову, пісню, яку так любила слухати, коли збиралися у відділеннях. Уперше почула неперевершену лірику не знайомого їй Франка. Гадала, ці рядки написав хтось із зарубіжних поетів, тому здивувалася, почувши від колеги, що автор цих поезій Іван Франко — їхній краянин. Відтак вечорами, коли випадала вільна хвилина, до сліз зачитувалася зворушливою молитвою юного серця. Крихта за крихтою вона пізнавала душу народу, бо пізнати її можна, лише збагнувши красу і глибину мови народу, її звичаїв і традицій. Навчилася пекти паску, малювати писанки, аби великодній кошик був як у всіх, пампушки з маком (що вважається вищим пілотажем навіть для досвідченої господині), борщ із вушками на Святвечір. Вона й тепер не уявляє свят без традиційних страв власного приготування, хоча має змогу, як і більшість тутешніх господинь, паски й пампушки замовити в кондитерських. Та вони будуть не такі смачні, як готує Таміла.
Інтелігенція міста Лева проти цькування людей за мовною ознакою
Ми вимагаємо від Верховної Ради, новопризначених членів уряду та в. о. Президента України проводити зважену культурну і мовну політику.
Україна пережила трагічні дні. Сотні дітей нашої Вітчизни загинули, тисячі поранених. Ми зі сльозами на очах ховаємо найкращих, тих, кого вбив режим Януковича. Водночас ми з тривогою чуємо запальні фрази про необхідність наступу на схід і південь України. Ми закликаємо Верховну Раду до виваженості. Злочини режиму мають розслідуватись без зволікань, а всі їх натхненники, організатори та виконавці повинні понести суворе покарання. Але розслідування злочинів і притягнення вбивць і бандитів до відповідальності не слід підміняти «судом Лінча» чи полюванням на відьом. Найважливіше, аби покарання убивць було невідворотним й у країні були проведені послідовні та глибинні реформи.
Ми свідомі того, що впродовж десятків років на сході й півдні України проводилась політика свідомої культурної колонізації та деукраїнізації, заручниками якої стали пересічні люди. Але ми проти цькування людей через місце проживання чи мову спілкування, бо скористаються з цього лише вороги України.
Ми вимагаємо від Верховної Ради, новопризначених членів уряду та в.о. Президента України проводити зважену культурну і мовну політику. Тисячі мешканців сходу й півдня України дезорієнтовані й не розуміють, що відбувається, позаяк чують лише московську пропаганду. Ми маємо шанс збудувати нову, чесну й справедливу Україну і зберегти її територіальну цілісність. Але ми не повинні нав’язувати донеччанам чи кримчанам галицький спосіб життя. На Майдані пліч-о-пліч з українцями стояли росіяни, поляки, білоруси, вірмени, євреї, грузини, татари та інші.
Всіх їх об’єднала щира любов до України і ненависть до тиранії. І за це вони заплатили страшну ціну – ціну власної крові.
Ми повинні шанувати культурні й мовні потреби мешканців сходу й півдня, аби вони не почувалися чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, котра не буде штучно ділити своїх громадян на різні «гатунки». І ми закликаємо не дозволити політичним маргіналам спекулювати на крові й намагатись знищити територіальну цілісність нашої Держави.
Юрій Шухевич, Ігор Калинець, Мирослав Маринович, Іван Вакарчук, Роман Іваничук, Тарас Возняк, Антін Борковський, Звенислава Калинець, Наталія Іваничук
То хіба могли вирости іншими її сини? Свою небайдужість до долі України хлопці довели у складний для її історії період: їх ніхто не змушував їхати на холодний Майдан, але вони були там, серед інших, бо вважали це своїм обов’язком, а в їхньому невеликому столичному помешканні щодня знаходили притулок понад десяток друзів і незнайомих людей, з якими заприятелювали в Києві. Вона не відмовляла синів від поїздки до столиці у вже далекому 2004-му, хоч тривожно було материнському серцю. Знала ціну миру і спокою: її найдорожчі люди, батько і наймолодша сестра із сім’єю, живуть за кілька тисяч кілометрів від Львова — у прекрасному древньому Дербенті, який, на щастя, не зачепило крило братовбивчої війни, але дошкуляє міжнаціональна ворожнеча: політики розпалюють ненависть, а страждають прості люди. Не змогла зупинити й тепер, хоч серце завмирало від тривоги за молодшого сина: молила Бога, аби той, майже двометрового зросту, не став мішенню для снайперів.
То кому кривда від того, що пані Таміла розмовляє російською, а сини, невістки, онуки й приятелі — українською? Як найцінніший дар, оберігає тепло їхніх взаємин, з властивою їй дипломатичністю залагоджує найскладніші родинні проблеми і непорозуміння. Аби втихомирити стривожену душу, бере до рук затертий від постійного перечитування улюблений Франковий томик «Зів’ялого листя». І з очікуванням поглядає на телефон — хто обізветься сказати їй слова підтримки? Вона вдячна, що у Львові ініціювали акцію, яка закликає не спекулювати мовним питанням в Україні і протягом одного дня спілкуватися російською, аби довести усім, що Львів — не місто нацистів, а питання, які розділяють країну, народжуються не у Львові. І вона готова цілому світові сказати: Львів і львів’яни ніколи не були нацистами, древнє галицьке місто завжди було толерантним у ставленні до представників інших національностей, і вони споконвіків комфортно почуваються тут!
Черкащина. Троянди для голови
Владислав КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»
Позачергова, післяреволюційна сесія Черкаської обласної ради проходила бурхливо. Перед прийняттям порядку денного представники громадськості, «Правого сектору», Самооборони, Євромайдану, «Свободи» дали депутатам напутні слова: потрібно провести люстрацію, ухвалити рішення про розпуск обласної ради і звернутися до Верховної Ради, аби призначила нові вибори. Окрім припинення повноважень попереднього керівництва облради, як розповіла перед сесією депутат обласної ради Наталія Старикова, планували обговорити створення виконавчого комітету, вирішити питання стабілізації і подальшого розвитку Черкащини. Для цього треба переглянути й бюджет, і програму соціально-економічного розвитку регіону.
Однак духу в депутатів вистачило тільки на вирішення кадрових питань. Звільнивши від обов’язків голови попереднього очільника Валерія Черняка, сесія проголосувала за пропоновані на цю посаду нові кандидатури. Новим головою Черкаської обласної ради стала депутат від фракції «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», голова обласної організації Національної спілки письменників України Валентина Коваленко. За її кандидатуру проголосувало 65 із 77 депутатів. Хоч і вагалася Валентина Михайлівна щодо прийняття на себе такої великої відповідальності, проте, вислухавши міркування депутатів, таки погодилася. Букет білих троянд їй вручили ті, хто вірить у її великий творчий потенціал. Валентина Коваленко склала присягу й зокрема пообіцяла, що нікому не дозволить красти з бюджету.
Пропозицію про оголошення недовіри голові облдержадміністрації Сергієві Тулубу підтримали 72 депутати. Також підтримано рішення про звернення до Верховної Ради України про призначення дострокових виборів до Черкаської обласної ради.
Загалом же в області ситуація спокійна. Минув ажіотаж, що кілька днів тому виник з купівлею хліба й інших продовольчих товарів — частина населення вирішила, з огляду на події в столиці, зробити певні запаси. Хліба в області вдосталь, як і інших товарів, у тому числі й бензину. Зникли черги й біля банкоматів. Нині можна вільно одержати свої заощадження. Як повідомив начальник головного управління Пенсійного фонду України Володимир Багрійчук, пенсійні виплати здійснюють в області за графіком.
Водночас надходять повідомлення про те, що на території області діють шахраї, які, представляючись керівниками державних податкових інспекцій ГУ Міндоходів, вимагають гроші в суб’єктів господарювання або провокують на інші незаконні дії. Правоохоронці закликають черкащан бути пильними і не піддаватися на провокації.
Вінниччина. Блокпости зайві
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»
У Вінниці площу Радянську перейменували на площу Героїв Майдану. За це рішення депутати міської ради проголосували одно?стайно.
Тим часом у місті стає спокійніше. Вже кілька днів правопорядок у ньому забезпечують спільно міліція і добровольці з громадських формувань — «Цілодобової варти», Українського козацтва, «Правого сектору», воїнів-афганців, Автомайдану, «Дорожнього контролю», Самооборони Майдану та велоактивістів. Завдяки цьому ситуація стабілізувалася. Тому 24 лютого вирішено зняти блокпости на в’їздах до міста, а міліція спільно з активістами посилила патрулювання вулиць пішими групами й екіпажами.
«Сьогодні головне завдання міліції — забезпечення охорони громадського порядку, запобігання мародерству. Вінничани мають почуватися в безпеці. У цьому правоохоронцям активно допомагають самі громадяни, представники різних громадських організацій. Така співпраця дала позитивні результати.
Буковина. На одного працівника — десять контролерів
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Буковина попрощалася з героєм Майдану Олександром Щербанюком, учасником бойових дій в Афганістані. Куля снайпера наздогнала його у рідній країні. Без батька залишилося троє дітей. Посмертно Олександрові присвоять звання почесного громадянина міста Чернівці.
Лідери місцевої опозиції присягали іменем героя вести боротьбу до кінця. Проте несподіваний розкол у лавах революціонерів (між Народною радою і майданівцями) свідчить про те, що в області вже мало хто уявляє, яким має бути цей кінець.
Лютневі політичні акції у Чернівцях проходили більш-менш мирно — без бійок, розбитих вікон і приниження людської гідності. І раптом гучний скандал. Представники громадських організацій, «Правого сектору» і Самооборони засумнівалися в легітимності Народної ради (створеної після січневого штурму облдержадміністрації на противагу обласній раді), а також у її здатності стабілізувати ситуацію в області. Тож було вирішено наділити Національний штаб революції правом здійснювати контроль за діяльністю Народної ради, яка, у свою чергу, має контролювати всі органи влади краю.
Громадський контроль за роботою Чернівецької міськради та її цілковито (є такі плани) оновленого виконкому забезпечить координаційна рада, до якої увійдуть громадські активісти і ті, хто стояв на столичному та обласному Майданах. Окрім того, Чернівці незабаром отримають ще й Народний контроль і ревізійну комісію, які перевірять діяльність структурних підрозділів міськради, а також фінансово-господарський стан її комунальних підприємств.
Хоча, за великим рахунком, комунальні підприємства міста треба не перевіряти, а рятувати. Скарбниця порожня, констатував новий секретар Чернівецької міськради Ярослав Кушнірик (нагадаємо, три роки тому міські депутати відправили у відставку мера Чернівців Миколу Федорука, тож до офіційних виборів містом править секретар). Керувати обласним центром панові Кушнірику, колишньому найактивнішому члену міського осередку Партії регіонів, довірили студенти, які мітингували, а терміново скликана позачергова сесія міськради легітимізувала їхнє бажання.
Омріяного революцією кадрового оновлення місцевої влади поки що так і не сталося: лава запасних виявилася зовсім закороткою, до того ж пересічному буковинцю досі важко збагнути, хто ж саме (персонально і партійно) стоїть на чолі краю. Схоже, разом з президентськими виборами Чернівці отримають ще й вибори міського голови. Відповідну постанову зареєстровано у Верховній Раді. Цілком реальні й перевибори обласної ради, на яких наполягає опозиція.