ВТРАТА
Через теракт у "Домодєдово" світлий день заслуженого визнання для молодого одеського драматурга
Анни Яблонської (Машутіної) став останнім
Їй не виповнилося і 30-ти, а серед її досягнень були вже і театральні постановки на пітерській сцені, і престижні драматургічні нагороди. Лише позаторік її п'єса "Где-то и около" з успіхом йшла на сцені московського театру "Практика". "Це головні слова мого життя. "Десь" і "близько". ... Що скажуть про мене? Десь і близько. Ось два слова". Якими передчасними виглядали ці роздуми у викладі драматурга, котрий, здавалося б, робив лише обнадійливий старт у своїй творчості.
Ще 2004 року Анна стала лауреатом премії "Дебют" та драматургічного конкурсу "Євразія". А вже через два роки - срібний призер тієї самої престижної "Євразії". У великому літературному майбутньому Анни вже ніхто не сумнівався, і премія "Особиста справа-2010", яку письменниця мала б отримати 24 січня у Москві, на цей час виглядала просто закономірною віхою на її багатообіцяючому творчому шляху. У страшному сні важко було б побачити, що нагорода ця стане фактично посмертною. "Відразу було видно, що вона мала стати великим письменником", - каже одеська поетеса Євгенія Красноярова, знайома з Анною за спільною участю в роботі Південноруської спілки письменників. Євгенія згадує енергійність та відповідальність Анни в усіх спілчанських справах. А їхній колега Сергій Главацький додає, що при організації творчих вечорів Анна завжди намагалася потішити публіку якоюсь новинкою - чи то вдало застосованим відеорядом, чи то гарно дібраним музичним супроводом. У той час Анна ще не займалася драматургією, і ніхто не міг передбачити, що її остання п'єса "Язичники" - та сама, що отримала фатальну для свого творця відзнаку, - викличе живий інтерес у кінематографістів...
Сергій зауважує, що для Анни творчість була важлива як така - без нагород та визнання. Те, що по-справжньому її талант знайшов реалізацію за межами країни, Сергію Главацькому видається цілком природним: "Вона просто не переривала тих зв'язків, які мали б існувати. Та, наскільки я знаю, в Україні й немає подібних драматургічних конкурсів". Сергію імпонує ірреальність творів Анни, певна "булгаківщина". Схильність до містицизму вже зараз, після трагедії, дозволяє знаходити в її творах та висловлюваннях якісь тривожні знаки майбутньої біди.
"Ну що я можу сказати про власне життя - щоб вийшло довгим", - це Анна сказала в останній свій 29-й день народження. Її новорічний тост закінчувався толстовським побажанням "запевнити людей, що я покаявся перед смертю". Та ці похмурі знаки навряд чи зможуть зруйнувати образ світлої, привітної життєлюбної жінки, котра кілька років тому писала: "Люблю життя, людей і людей у житті, тобто їхню гру, радості і печалі від початку до кінця".
А ще раніше, влітку 97-го, щаслива 16-річна Аня Яблонська була переможницею одеського конкурсу "Міс Преса". Інша лауреатка того змагання, одеська журналістка та сценарист Анна Керпель теж надсилала на той конкурс свою п'єсу. А тепер дякує Богу, що цього разу їй не випала нагорода...