Для віддалених сіл об’єднання з містом — районним центром згубне, вважають у Чмирівці. А ось створення об’єднаної територіальної громади дає змогу взятися за розв’язання найбільш нагальних проблем і навіть планувати майбутні доходи.
Вимушені прогулянки
У Чмирівську громаду на Старобільщині увійшли вісім сіл, де майже 8 тисяч населення. Поряд річка Айдар, траса обласного значення. І хоч від Чмирівки до Старобільська всього 6 кілометрів, транспортне сполучення з районним центром проблематичне. Тож якщо хочеш на базар, у центр адміністративних послуг або ще у якихось справах, іди пішки (приблизно годину!) або плати приватникові за проїзд. Ось і просиджують селяни в чергах у старобільському центрі адміністративних послуг годинами, бояться, що їхні сільські школи оптимізують на користь міських, а вже про проблеми доріг та освітлення вулиць годі й говорити. Але саме розв’язання всіх цих проблем новообране керівництво Чмирівської ОТГ назвало першочерговими завданнями.
«Опір створення громаді був великим. А переломним аргументом стало те, що люди хочуть, аби села залишилися жити. Усі вісім. Бо коли об’єднують навколо міст або великих промислових центрів, для сіл це мінус. Фінанси йдуть у центр, а там проблем значно більше. Тому для сіл мало фінансування. Це вже перевірено й на досвіді інших громад, — каже голова Чмирівської ОТГ Сергій Войтенко. — А ми об’єдналися і передусім намагаємося дати щось малим віддаленим селам».
За мінрегіонівські гроші куплено трактор з усім навісним знаряддям, щоб можна було ремонтувати дороги в селах. Викуплено в агрофірми «Лугань» будівлю, і починають ремонт майбутнього центру надання адміністративних послуг — тут, у Чмирівці. Його створення заплановано за рахунок фінансової підтримки ПРООН згідно з укладеним тристороннім договором. З жовтня відчинив двері для дошкільнят дитячий садок «Топольок» — тут провели ремонти і навіть змонтували теплі підлоги у приміщеннях ясельних груп.
«Такого немає навіть у Старобільську!» — з гордістю каже заступник голови Чмирівської ОТГ з фінансово-економічних питань Світлана Гринюк.
Про школи — особлива розмова
Уже із червня цього року громаді, де вибори пройшли 18 грудня 2016-го, довелося забирати на свій баланс три школи і три дитячі садки, а також сільські клуби й бібліотеки.
«У наших школах різна наповнюваність: у Чмирівській багато учнів у класах, Вишневська наповнена трохи більш ніж наполовину. Але поки що мережу навчальних закладів оптимізувати не плануємо. Створюємо єдиний освітній простір, як вимагає реформа, але розуміємо, що в громаду люди пішли певною мірою саме тому, що хотіли, аби збереглися школи. Боялися оптимізації», — розповідає Світлана Гринюк.
Щоправда, освітня субвенція йде тільки на заробітну плату педагогів. А ось утримання шкіл як комунальних об’єктів, обслуговуючого технічного персоналу — це все тепер лягає на плечі громади.
Та наріжне питання: хто наповнить бюджет громади? Про потужні підприємства, які б допомогли економічному розвитку, тут не йдеться.
«На землях громади розташований районний водоканал. Але це підприємство — банкрут, — починає перераховувати Сергій Войтенко. — Так само базується тут районний автодор. Але і це підприємство працює час від часу. Йому гроші дають тільки під якийсь об’єкт. А нині ми їх забезпечуємо роботою, бо почали підсипати дороги у селах, де немає твердого покриття».
Відповісти на запитання, в чому був розрахунок щодо самовиживання в частині економіки, голові допомагає його заступник з фінансово-економічних питань.
«Ми розраховуємо на землю. Більше в нас нічого немає. Розробляємо генеральний план земель територіальної громади, щоб залучити сюди цікавих інвесторів, — каже Світлана Гринюк. — Нині наш бюджет наповнюють здебільшого фермерські господарства».
Але вже зрозуміло, що цього року на ремонти в селах громади витратили грошей більше, ніж раніше, коли жили за рахунок районного бюджету та сільрад.
«За ці дев’ять місяців фінансово ми зміцніли. Як планували надходження з урахуванням податку на прибуток, то виконали план. Планували протягом року отримати близько 8 мільйонів гривень. А в нас уже зараз надійшла така сума. Тож наш бюджет майже вдвічі перевищує надходження, які були раніше», — пояснює Світлана Гринюк.
Такий баланс нині. А в планах на майбутнє — проект створення зони рекреації «Приайдарщина». Ґрунтується він на використанні тих вигод, які Старобільщина отримала від самої природи. Це спільний проект між сусідами через річку Айдар. Є всі передумови, щоб створити вздовж Айдару зону відпочинку, і місце почне працювати саме на себе, привабить не тільки відпочивальників, а й комерсантів. І в мальовничі тутешні простори можна вдало вписати невеликі кафе й ресторани, спортивні майданчики.
Стратегічне мислення
Старші люди пам’ятають слова «Інтернаціоналу»: «Мы наш, ми новый мир построим». Але саме їхньому поколінню заважають стереотипи того, хто і як повинен зручний світ будувати.
До війни для залучення грошей міжнародних організацій на розв’язання проблем життя в селі бракувало громадських організацій на місцях. Люди не хотіли виявляти активність.
«Тепер ситуація кардинально змінилася, — зазначає майбутній керівник Чмирівського центру надання адміністративних послуг Юлія Смаглюкова. — Люди стали пропонувати допомогу. Як на мене, головне досягнення громади — те, що люди починають виявляти громадянську активність».
За її словами, розробляють стратегію розвитку громади. Для цього треба провести анкетування, проаналізувати думки. І якщо спочатку люди дивилися на це з певною недовірою, то тепер уже приходять і запитують про анкету, яку треба заповнити.
А найпоказовіший приклад — з оріхівцяфми. «Ми вирішили запропонувати проект для розв’язання проблем водопостачання в селі Оріхове, — розповідає пані Юлія. — Там лише 36 дворів — маленьке село. Поїхали, щоб поговорити з жителями, залучити й зацікавити, пояснити проект. Оріхівці спочатку дуже недовірливо усе сприйняли. Кричали, що влада повинна все робити. На жаль, там поки що живуть старими уявленнями, мовляв, має бути, як «за Радянського Союзу», тобто хтось приїде і зробить їм хороше життя.
І тільки через два дні звідти до Чмирівки приїхала депутат, розпитувала про проект. А то, мовляв, люди цікавляться, а вона не знає, що відповісти. Мабуть, доки посиділи подумали, зрозуміли: те, що ми пропонуємо, — це варіант розв’язання їхніх давніх проблем. Тож можна сказати, що громада сколихнула це тихе болото, дала зрозуміти людині, що від неї багато залежить»..