Мені наснився отой тбіліський ведмідь, що вчепився за кондиціонер і з останніх сил тримається над водою. Спершу його маленьким ведмедиком посадили в клітку, можливо, відірвавши від мами, а потім у тій клятій тюремній камері тримали все недовге життя. А ще якісь двоногі особи протягом усього дня роздивлялися, що він їсть, як спить, купається. Це жах для будь-якої істоти!
А бегемотик, якого ледве витягли з потоку, так мріяв покупатися в багнюці. У зоопарку то найбільша розкіш, якої не дозволяли, бо перед людьми він мав бути чистим і доглянутим. Та раптом багнюки стало багато. Бегемотик тільки-но хотів порадіти своєму щастю, але той клятий потік підхопив його міцне тіло і поніс. Протистояти йому не було ані сили, ані волі… І радості вже ніякої, суцільний переляк.
Так, а може, й по-іншому все відбувалося того дня у Тбілісі, але не це важливо, а сам факт того, що це стало можливим! Дуже страшно переживати чи бути свідком подібних природних стихій, та апокаліпсис із тваринами із зоопарку — окрема історія. Адже люди, що загинули внаслідок стихії, хоч як це жахливо усвідомлювати, — то її жертви, а ось тварини, що загинули, — це жертви людей! І не інакше. Пінгвіни, що потонули, носороги, які пливуть по замуленій річці, крокодил, що захлинається, і наостанок — тигри і ведмеді, яких підстрелили, щоб приспати… У чому вони винні? Хіба вони не жертви людей, які спершу їх посадили під ключ, а потім не мали змоги своєчасно врятувати?
Згадую ще одну трагедію, яка трапилася з тваринами через людські пристрасті: загибель мавп Сухумського розплідника. Тоді через війну ручні мавпи загинули від куль, розбіглися по лісах, де не були спроможними себе прогодувати. А деякі просто померли з голоду, бо не було ані грошей на утримання закладу, ані співробітників, які мали б змогу про них піклуватися. І це хіба не злочин?
Миколаївський та Харківський зоопарки, співчуваючи грузинам, які постраждали від повені, готові допомогти їм відновити колекцію і поспішають поділитися тваринами. А може, подивитися на цей жахливий випадок з іншого боку і зробити неочікуваний висновок? Може, досить утримувати живих істот у клітках і тішитися з цього? Може, час позбавитися такого анахронізму, як нинішні зоопарки в місті? В Африці, Австралії і США найпопулярніші саме національні парки, де тварини живуть у природних умовах, а люди в клітках на колесах їздять територією їхнього мешкання, спостерігають за ними і годують їх.
Мені можуть дорікнути, що в Києві і так хочуть відібрати територію зоопарку у тварин і забудувати її, що мої нотатки на руку цим забудовникам. Але якщо ми не в змозі потурбуватися про тварин, які залежать від нас, то не треба їх і заводити. Чи краще дізнаватися, як це було нещодавно, що мало не щодня помирала якась тварина?
Як на мене, ми, люди, маємо стати скромнішими, позбавити себе надуманого статусу царя природи. Тоді запитання «Бути чи не бути зоопарку в нинішньому його вигляді?» відпаде саме собою. Бо якщо ми займемо своє місце в природі, то й надамо належне місце тваринам. І така розвага, як спілкування з іншими живими істотами в природі, набуде нового змісту і нового оформлення. Все відбуватиметься у природному середовищі, де тварини вільно мешкатимуть, без болю і приниження, а людям у ньому відведуть доріжки, майданчики для споглядання й авто для пересування. І тут не буде ні царів, ані в’язнів.