Видовище привертало увагу якимось навіть сюрреалізмом: біля облдержадміністрації — лише один чоловік із чимось на кшталт чималої церковної корогви в руках із зображенням Президента замість ікони, національним прапором на древку та прапорцями «Партії регіонів». Так, одеські майдани традиційно не надто людні, а антимайдани –– дуже мовчазні. Але щоб аж так — на самоті, ледь не молячись...
Як з’ясувалося, чоловік не має стосунку ні до тих, хто штурмує владу, вимагаючи негайної євроінтеграції, ні до тих, хто їм опонує. На плакаті, за яким чоловік ховає обличчя, –– одна з багатьох історій про позбавлення даху на головою. Коротка, емоційна і дещо нелогічна розповідь про звичну для нашого часу житейську трагедію. «Чому саме до Президента звертаєтеся?» — питаю. «А до кого ж іще?» — каже відставний прапорщик Стогній і дякує. Я був, либонь, єдиним, хто спробував із ним заговорити.
Чоловік навряд чи орієнтується у хитросплетіннях владних інстанцій та їхніх повноважень. І, може, не чув з екрана не раз повторену майданівськими активістами сентенцію про те, що можна запросто оселитися в будь-якій муніципальній будові на тій підставі, що вона належить усій громаді.
Він не займається політикою — та й політиці, схоже, байдуже до нього.
Маленька людина з проблемами, трагедіями та безвихідними ситуаціями вже давно не надто цікавить політиків великого калібру — незалежно від їхнього кольору і табору. Особливо на тлі таких епохальних подій, як змагання за Незалежність, проведення революцій та євромайданів. Ні, десь там у вирі відозв — уже після слів про епохальний вибір, волю народу, історичний момент та світле майбутнє — зазвичай кажуть щось про щасливе затишне життя усіх і кожного з гарантіями гідного існування людини без страху піти з життя через брак грошей на лікування і без надто виразної перспективи суми та тюрми. Щоправда, тут зазвичай зауважують, що для такої ідилії спочатку років 40 (за прикладом біблейського Мойсея) доведеться поблукати «пустелею», доки держава перестане бути молодою або промисловість стане модернізованою. При цьому автори гасел зовсім не планують мандрувати пісками разом зі своїм народом. За будь-яких розкладів — чи то з персональних оаз, чи то із забугорних земель обітованих –– вони з байдужістю, а може, і відразою споглядатимуть усіх отих волаючих у пустелі. Таких, як відставний прапорщик Стогній.