У Бердянську (Запорізька область) з військовими почестями на центральній алеї міського цвинтаря поховали 32-річного майора Збройних сил України Станіслава Карачевського. Його, беззбройного, упритул розстріляв російський військовослужбовець.
До свого 33-річчя хлопець не дожив 13 днів. За трагічним збігом обставин ховали майора того самого дня, коли він мав залишити Крим і відбути на нове місце служби у Миколаїв.
Трагедія сталася 6 квітня о 23.40 за київським часом у селищі Новофедорівка (АР Крим), в офіцерському гуртожитку. Двома пострілами впритул з автомата АК-74 військовослужбовець окремого батальйону морської піхоти ЧФ РФ молодший сержант Зайцев застрелив майора Станіслава Карачевського. Попередньо встановлено, що одна куля потрапила українському офіцерові в груди, друга — в око.
Як повідомив командир Сакської морської авіабригади, де служив Станіслав, полковник Ігор Бедзай, нині російська сторона веде розслідування справи щодо цього зухвалого вбивства.
Станіслав народився і виріс у Бердянську. Там закінчив школу. Після закінчення Севастопольської академії Військово-Морських сил служив у Миколаєві, Очакові, останні 10 років — у Криму, де й одружився.
У Бердянську і понині живе його мама. Вона з дня на день очікувала повернення сина на материк, бо він залишився вірним присязі народу України. Нині вона, вбита горем, ні з ким, крім близьких, не спілкується.
Трагедія підкосила і молоду дружину Станіслава Ольгу. У вдови на руках залишилося двоє маленьких дітей: 6-річний синочок Владислав і 4-річна донечка Софія.
Тіло загиблого українського офіцера російська сторона тільки за два дні до поховання видала вдові. Усі клопоти щодо поховання взяло на себе командування Сакської авіабази.
Провести офіцера в останню путь зібралося усе місто — прийшли колишні вчителі, однокласники, прибули його товариші по службі, представники командування, влади.
У бердянській загальноосвітній школі №5, де свого часу навчався майор Карачевський, його згадують як світлу, життєрадісну, справедливу людину. Для вчительки Надії Самилічевої, класного керівника, Станіслав — один із її улюбленців. Клас був великий, 43 учні. Стасик дуже добре вчився. У нього було лише кілька четвірок, решта — оцінки «відмінно». Надавав перевагу точним наукам. Хлопець був душею класу. Брав активну участь в усіх заходах, завжди виявляв ініціативу, кмітливість, генерував їдеї. Однокласники до нього тягнулися. Він не вмів залишатися осторонь і дуже болісно ставився до несправедливості, намагався всім допомогти. Але його втручання або захист завжди були поміркованими, розважливими. Тож учителі неодноразово радили Стасу обирати дипломатичну кар’єру. А він незмінно відповідав, що буде тільки військовим. У нього була мета — успішно закінчити школу і стати офіцером. Займався плаванням, відвідував гурток інтелектуальних ігор у клубі «Сучасник». Особливо захоплювався «Брейн-рингом» та «Що? Де? Коли?»
— Він дуже любив школу. Приходив не тільки під час відпустки, а навіть коли приїжджав ненадовго у Бердянськ відпочивати. І знаходив нас, своїх учителів. Торік його клас святкував 15-річчя випуску, організатором зустрічі був саме Стас, — згадує Надія Петрівна. — Він одразу після школи вступив у Севастопольський морський університет. Коли після закінчення вишу я запитала, як йому служиться, то, не вдаючись у подробиці, відповів, що не все просто, але намагається свою справу робити чесно і сумлінно. Страшно змиритися з тим, що його вже немає...
Лише добра пам’ять про колишнього однокласника і в Ольги Шматової, яка нині працює вчителькою.
— Стас завжди заступався за скривдженого або висловлював свою думку, не зважаючи на авторитети, — згадує молода жінка. — Його загибель —це величезна трагедія для нас і для його родини. Він був таким відданим своїй роботі, так хотів стати військовим! Це була його мрія зі шкільних років, і всі про неї знали. Ми не так часто спілкувалися зі Стасом особисто, адже він служив не в Бердянську, але постійно і я, і всі, з ким він навчався, спілкувалися з ним в «Однокласниках».
Коли почалися події в Криму, Стас писав, що залишається вірним присязі України, збирався повернутися. Затримався тому, що допомагав зібратися своєму другові. А 11 квітня він мав з родиною виїхати до Миколаєва — напередодні трагедії писав про це в «Однокласниках». Нас дуже обурює інформація, яку поширюють російські ЗМІ, що Станіслав нібито загинув під час п’яної бійки. Він узагалі ніколи не курив і не пив, навіть на жодній із зустрічей випускників не торкався чарки. Просто казав, що не п’є. Певна, що і тоді Стасик просто не міг бути п’яним. І ми хочемо, щоб усі це знали.
Товариші по службі загиблого офіцера Станіслава Карачевського взяли під опіку його родину. Вони клопочуть, щоб його дружину працевлаштували в штаб авіабригади, щоб разом із малими дітьми вдова переїхала на місце нової дислокації частини до Миколаєва, де родині вже пообіцяли дати квартиру (у Криму вони винаймали житло).