ТРАДИЦІЇ
Вже понад 10 років у Бахчисараї існує унікальна кримськотатарська майстерня ремісників
Так склалось історично, що найбільш потужними ремісничими центрами у кримських татар були міста Бахчисарай і Карасубазар (нині Білогірськ). Тут у численних лавках можна було купити тканину, шкіряні речі, великі і малі татарські ножі, зброю, канати, металевий і глиняний посуд, поласувати смачними наїдками.
Депортація 1944 року і подальші утиски цього народу привели його багатовікову культуру до межі зникнення. Тільки з 1987 року близько 260 000 кримських татар поступово змогли повернутися на свою етнічну батьківщину. А вже на початку 1990-х, завдяки зусиллям ентузіастів, розпочалося відродження деяких унікальних декоративно-прикладних мистецтв Криму.
Одним із таких людей, під керівництвом якого успішно реалізовано проект відродження ремісничих майстерень в Криму, і зокрема в Бахчисараї, є керівник громадської організації «Відродження Криму» Лютфі Османов.
Айше Османова проводить навчальний курс вишивки. Фото з архіву Лютфі ОСМАНОВА
Тернистий шлях відродження
Неподалік ханського палацу, на одній з вузеньких старовинних вуличок Бахчисарая, знаходиться майстерня ремісників, яка зібрала під своїм дахом гончарів (студія «Чельмекчилер»), ювелірів (майстерня «Куюмджулар») та вишивальниць (організація «Марама»). Це місце не позначено в путівниках, тут немає черги з екскурсійних автобусів, сюди протягом дня може завітати лише кілька людей, поціновувачів ручної роботи.
У цій майстерні Лютфі-ага і розповів нам історію становлення та розвитку кримськотатарських ремесел. «Якщо сказати щиро, то відродження ремесел розпочалося ще задовго до повернення в Крим, адже завжди знайдуться люди, які збирають знання, речі та зберігають їх. Був у нас в Узбекистані керівник кримськотатарського ансамблю «Хайтарма», який де тільки міг викуповував національні речі, а потім зробив у себе вдома справжній музей. Усі його експонати згодом татари привезли з собою в Крим, нині вони в музеї кримськотатарського мистецтва», — згадує керівник громадської організації.
Процес створення майстерні в Криму розпочався ще в 1997 році. Перші кроки на цьому шляху допомогла зробити Лютфі Османову його дружина Айше. Вона, професійна швачка, в себе вдома разом із колегою провела перші курси з вишивки золотом для десяти жінок. Ідею відновлення кримськотатарської вишивки підтримав польський фонд, і родина Османових змогла придбати матеріал для проведення безкоштовних навчальних курсів.
Згодом ще кілька фондів підтримали цю ідею, тож понад 600 жінок в 16 населених пунктах Криму пройшли курси навчання з вишивки золотом. «Пріоритетом для нас було навчити саме сільських жінок, адже там найскладніше знайти роботу, а ці курси давали хоч якусь професію. Нині багато хто з них вишиває для себе та своєї родини або ж на продаж. А хтось вже має і своїх учениць», — з гордістю констатував Лютфі-ага.
На вишивці вирішили не зупинятися, і в 1991 році Лютфі Османов випадково дізнався, що в одному з кримських сіл живе майстер філіграні Айдер Асанов. Але тільки через 10 років судилося майстру розпочати передавати свої знання іншим. «Перші свої прикраси вони робили з дроту, який витягали з несправних електромоторів, — згадує Лютфі-ага. — Згодом майстерні вдалося виграти грант від благодійного фонду з Туреччини. Цих грошей вистачило на закупівлю хімічних реактивів, інструментів».
А от гончар Абдул Сейтаметов та кераміст Рустем Скібін самотужки відроджували національні ремесла. «Мене вразило те, що вони самі створили майстерні та ще й інших навчали. Тож тільки з’явилась можливість написати проект, ми цим скористалися. Приміщення під майстерню ремесел змогли отримати в 1999 році. Усі проекти з відродження традиційних кримськотатарських ремесел живуть, ще й самі себе забезпечують», — розповів керівник організації «Відродження Криму».
Робота Руслана Денислямова учня Айдера Асанова
Спочатку — людина, потім — ідея
Керівник майстерні ніколи не будує повітряних замків, він знаходить людей, які вміють і хочуть щось робити. А вже потім народжується ідея і з’являються ті, хто обов’язково подаcть руку допомоги. «Як приклад — Айдер Асанов. Не було б нашої з ним зустрічі, і в Криму не було б філіграні. А з ним відродилося традиційне кримськотатарське мистецтво. І воно тепер нікуди не зникне, бо в майстра є учні, які передаватимуть свою майстерність іншим. Це для нас найголовніше. До гончара Рустема Скібіна приходять навчатися вже дорослі люди, тому ми впевнені, що цей вид мистецтва також не зникне», — розмірковує Лютфі Османов.
Роботи кримськотатарської майстерні знають далеко за межами України, адже майстри неодноразово брали участь у закордонних виставках.
Сьогодні в дітища Османова є перспектива стати майстернею Кримського інженерно-педагогічного інституту. Студенти цього закладу будуть проходити тут практику.