З Максимом Тимошенком ми зустрілися за тиждень після його призначення керівником академії. Як записано в наказі Міністерства культури України про його призначення, вибори на цю посаду не відбулися у зв’язку з відсутністю поданих заяв. Але мене як іноземця ці деталі не надто цікавили. Мені важливо було почути думку вченого про китайських студентів, які тут навчаються, а найголовніше — взяти інтерв’ю в сина самого Олега Тимошенка, про якого вже прочитав на меморіальній дошці на честь його 80-річчя на фасаді будинку цього закладу вищої освіти. Батько Максима Олеговича 22 роки був ректором Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, нині Національної музичної академії. Її було засновано 1913 року, і до здобуття Україною незалежності вона була однією з трьох основних музичних шкіл Радянського Союзу. Досі має дуже високу репутацію в усьому світі. Із цим приміщенням, де батько пропрацював 50 років, у Максима Тимошенка пов’язане все дитинство.
Та моє інтерв’ю з ним розпочалося з трохи, мабуть, незручних запитань.
— Багато хто з людей, зокрема в нас у Китаї, не знають різниці між українською та російською культурами. Чи вважаєте ви, що така різниця є?
— Музика Чайковського створена зокрема й на основі української народної. У меморіальному музеї О. Пушкіна та П. Чайковського в місті Кам’янка Черкаської області, куди Петро Ілліч протягом 28 років заїжджав у гості до улюбленої сестрички Сашеньки, досі стоїть рояль, на якому грав великий композитор. Росія та Україна в минулому мали спільну історію, і тому багато кого з українських діячів мистецтва названо руськими. Російські і руські письменники різні. Київ — мати міст руських.
Надбання Росії — російська культура. Хоч наші мови слов’янської групи й трохи схожі, культурологічні відмінності значні. Україна більше збагачувалася європейською культурою. У нас був Данило Галицький, якого посли Папи Римського коронували як короля Русі. На честь його сина Лева було названо місто Львів.
На жаль, у нас було перекручено історію. Вона має бути об’єктивною. Скажімо, значна частина відомих у всьому світі «російських діячів мистецтва» насправді мають українське коріння, а те, що всіх їх вважають росіянами, — підсумок цілеспрямованої імперської пропаганди.
— Чи впливають нинішні складні відносини між Росією та Україною на обмін у культурній сфері?
— Музика має бути вищою за політику. У нас у культурі дуже багато спільного, зокрема Петро Ілліч Чайковський. Наш заклад названо ім’ям цього великого композитора, який є символом двох близьких великих культур.
Мій батько був вихідцем з Радянського Союзу, але він вважав, що Україна має бути незалежною. У нас власна велика культура, але наш народ також цінує, любить і поважає культури інших.
Україна — це серце і душа російської культури, колиска російської культури. Перші академії Московії створювали ченці Києво-Печерської лаври, які виїхали туди.
Як ректор і педагог бачу свій головний напрям у роботі: брати все найкраще з різних культур — лише так ми будемо міжнародним вишем і зможемо підтримувати високий рівень викладання і виховання студентів, який у нас є.
— Знання іноземцями української музики і мистецтва залишаються в радянському минулому. Уже майже 30 років, як Україна незалежна держава. Які нові досягнення в українській культурі за цей період ви могли б виокремити?
— Після здобуття незалежності минуло 27 років. У музичній національній культурі дуже багато змінилося на краще. Це помітно на прикладі Національної заслуженої академічної капели «Думка» під орудою Героя України й учня мого батька народного артиста України, завідувача кафедри нашої академії Євгена Савчука або Національного народного хору імені Григорія Верьовки під керівництвом народного артиста України Зеновія Корінця. Ці високопрофесійні творчі колективи було створено в часи Радянського Союзу, але вони успішно інтегрувалися в незалежну Україну. Багато артистів у цих колективах — випускники НМАУ ім. П.І. Чайковського.
Розцвів талант видатних композиторів. До прикладу, Євгена Станковича, Героя України, професора, завідувача кафедри нашої академії. Він один з найкращих композиторів світу. Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу за версією ЮНЕСКО за 1985 рік.
Далеко за межами країни відоме ім’я талановитого композитора народного артиста України, Героя України, професора і завідувача кафедри нашої академії Мирослава Скорика.
Такі генії народжуються дуже рідко — приблизно раз на 100 років. Хоч упевнений, що з нинішнім міністром культури Євгеном Нищуком, з його дуже професійною і грамотною політикою в галузі культури не за горами українська мистецька експансія. Адже це взаємопов’язано: грамотне керівництво — високі визнані у світі результати.
— Як китайський журналіст хочу знати, як ви оцінюєте китайську культуру. Яке ваше враження від китайських студентів в академії?
— Мені дуже подобається Китай, там був. У вас велика культура, це основа східних культур. Ми щасливі, що в нас навчаються китайські студенти, представники наймогутнішої світової культури. Вони талановиті, освічені, доброзичливі й працьовиті. Ми дуже хочемо, щоб їхня кількість щороку зростала. Захоплююся китайською культурою, зокрема оперою, музикою, народними традиціями. Нам у Китаю треба багато вчитися.
— Ви народилися й виросли в родині музикантів. Як впливає музика на людину?
— Цікаво: у списку Нобелівських лауреатів 90% людей володіють якимось музичним інструментом. Дуже радий, що все моє життя пов’язане з музикою, а також що моя донька займається нею. Науковці довели, що музиканти живуть довше, тому що музика позитивно впливає на енергетику. Музика пишеться під впливом любові або якихось історичних подій. Народна творчість — це історія наших предків. Завдяки їй можемо дізнаватися не тільки минуле, а і його вплив на духовний, культурний розвиток нації.
— Вас щойно призначено ректором. Як плануєте нову роботу?
— Мій батько заклав у мене любов до людей. Дуже важливо любити колектив, оточення. Для мене наш творчий колектив — моя родина, тільки в такій атмосфері людина як особистість здатна по-справжньому розкритися, почуватися потрібною.
До подій на Майдані мені пропонували очолити одну з найбільших консерваторій Росії, але я відмовився, тому що свою місію бачу тут, у столиці незалежної України. Українська музична школа дуже сильна, і я завжди хотів працювати в Києві.
Своє першочергове завдання бачу в створенні максимально комфортних сучасних умов і сприятливої атмосфери. І для студентів, і для викладачів. Викладачі — основа нашої академії, і я повинен зробити все, щоб вони почувалися тут добре. Передусім зробити ремонти в аудиторіях. Їх там не робили майже 30 років, а дах не ремонтували з 1956-го. Ми державний виш, тому є процедура і складності для надання грошей на наші потреби. А ми потребуємо значних коштів, тому змушені шукати спонсорів для реконструкції консерваторії.
Хочу запросити на роботу і для проведення майстер-класів всесвітньо відомих музикантів, славетних випускників НМАУ: Кирила Карабиця, Людмилу Монастирську та інших. І дещо на цьому шляху вже зроблено: нещодавно почесним професором Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського став видатний диригент сучасності Рікардо Муті.
Важливе для мене збереження старих кадрів, які десятиліттям кували славу академії. Вважаю неприпустимим розбазарювання набутого роками музичного й викладацького досвіду. Успіх прийде туди, де поєднані досвід і нова кров.
А ще вже з вересня заплановано повернути під патронат НМАУ ім. П.І. Чайковського славетну музичну школу-інтернат ім. М. Лисенка і так відновити повний цикл навчання для юних музикантів, як це традиційно було.
— Ви зазначили, що намагаєтеся залучити до діяльності в академії молодих і відомих людей.
— Так. Уже запросив на посаду радника ректора з міжнародних питань Марію Максакову. Вона представниця артистичної династії, а її дідусь Максиміліан Максаков родом із Західної України. На мою думку, її голос один з найкращих у світі. Вона запрошена солістка Національної опери України, Харківського національного академічного театру опери і балету, Дніпропетровського оперного театру. Багато років була примою Маріїнського й Большого театрів. Знає шість іноземних мов. Постійно гастролює Україною і Європою. Марія Петрівна бачить потенціал нашої консерваторії й має бажання його розвивати. А для студентів запрошення в НМАУ професійних музикантів такого рівня відкриває нові горизонти.
— Академічна музична освіта в Китаї є радянською школою з точки зору історичного розвитку. Багато хто з китайських студентів зацікавлений у тому, щоб приїхати сюди на навчання. Як оцінюєте співпрацю в галузі освіти з Китаєм?
— Наша академія має міжнародний статус. Шостий випуск предметного рейтингу QS World University Rankings by Subject поставив її у топ-100 найкращих місць світу для вивчення виконавських видів мистецтва.
Тож Китаю можемо запропонувати навчання кадрів. Нам є чого повчитися у вас, у нас є те, чого ми можемо навчити вас. Це і є міжнародна культурна інтеграція.
Ми зацікавлені в розширенні співпраці з Китаєм, для нас дуже важливо запрошувати китайських студентів. Разом можемо багато зробити і відкрити філію Київської консерваторії в Китаї. У цьому вбачаю велику перспективу.
ДОСЬЄ «УК»
Максим ТИМОШЕНКО. Український громадський діяч і науковець-культуролог, президент Міжнародної суспільно-патріотичної фундації «Дні України», член ради директорів Міжнародного Зеленого Хреста, Посол миру, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктор філософії, заслужений діяч мистецтв України.
На посаді виконувача обов’язків ректора НМАУ імені П.І. Чайковського з 11 червня 2018 року.
Чжан ХАО,
шеф-кореспондент Українського корпункту
газети «Кєци Жибао» (КНР),
для «Урядового кур’єра»