До війни мої пізнання про Буковину обмежувалися фактами, що цей історико-географічний регіон розташований на українсько-румунському етнографічному пограниччі між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах течії Пруту і Сірету. До складу України нині входить Північна Буковина. Південна же її частина - це  Румунія. Знав також, що до української сім`ї  Буковина приєдналася 28 червня 1940 року і згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року тут утворилася Чернівецька область.

А ще в моїх довоєнних пізнаннях про цей мальовничий край була інформація про культурне життя буковинців, зокрема, діяльність Чернівецької обласної філармонії, яка була утворена 8 липня 1940 року. На її сцені вперше пролунали голоси таких відомих нині талантів Буковини як Іво Бобул, Павло Дворський, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Лілія Сандулесу, Назарій Яремчук, вокально-інструментального ансамблю "Смерічка", "Червона Рута". Чернівці взагалі дали путівку в життя видатним діячам культури та мистецтва державного і світового значення: наприклад, легенді  українського кінематографу  Івану Миколайчуку, видатному оперному співаку  Дмитру Гнатюку, одному з основоположників  української естрадної музики  Володимиру Івасюку. Тому не дивно, що  у вересні 1989 року саме в Чернівцях пройшов перший національний фестиваль української пісні Червона Рута...

Найменший в нашій державі

Сьогодні ж мої знання про Буковину не лише поповнилися, а й, скажу більше, потеплішали: я по-справжньому влюбився в цей край, який розкрився переді мною всіма своїми позитивними рисами, сприяв придбанню душевного спокою.  Сталося це 8 березня 2022 року, коли після майже дванадцятигодинної поїздки з Києва, через численні блокпости я прибув нарешті з сім`єю до міста Герца. Тут, у ліцею імені румунського письменника, політичного діяча, просвітителя, літографа Георге Асакі, провів як і десятки таких же біженців зі сходу України, свою першу евакуйовану ніч. Навчальний заклад і досі залишається для нас надійним, безпечним, безкоштовним прихистком з триразовим харчуванням.

Скажу відверто, що після постійних повітряних тривог, холодного бетонного підвалу, який 12 днів служив за бомбосховище майже для 20 осіб різного віку, матраци на підлозі спортивної зали ліцею видалися комфортними ліжками. Я вперше за майже два тижні війни по-справжньому виспався і з великим апетитом з`їв на сніданок наступного дня звичайне варене яйце, макарони із сарделькою та випив чашку солодкого чаю. А самостійна піша прогулянка-знайомство на перший погляд по ніби й не примітній Герці видалося ледь не як екскурсія по Лувру. Навіть не вірилося, що за майже півтисячі кілометрів звідси йде жорстока, кровопролитна війна, в якій гинуть наші люди, руйнуються наші міста. На Буковині всього цього ніхто не бачив і не чув: про війну мені нагадав хіба що військовий з автоматом, який підійшов до мене на вулиці, перевірив документи й запитав, що я роблю на чернівецькій землі...

До речі, в Герці, колишньому найменшому в Україні за населенням райцентрі та районі (а нині - найменшій в Чернівецькій області міській громаді), до Другої світової війни проживало 8,45 тисячі мешканців. Сьогодні ж тут нараховується близько 3000 осіб. Громада об`єднує 7 сільських, міську ради, до складу яких входить 12 населених пунктів: це - саме місто Герца,  села Байраки,  Підвальне,  Куликівка,  Лунка,  Великосілля, Могилівка, Молниця, Петрашівка, Тернавка, Дяківці та Хряцька.   До сільради останнього населеного пункту входить ще кілька маленьких хуторів.

В цілому ж на території громади проживає близько 18 тисяч чоловік, які намагаються господарювати за 148 мільйонів гривень міського бюджету. Для Герцаївської дотаційної спільноти це - великі гроші. Бо на території громади не працює жодне промислове підприємство, яке б платило великі податки.

- Є маленька птахофабрика, але реєстрацію вона має не місцеву, - говорить голова міськради Василь Скрипкару, - тож податки платить, зрозуміло, не нам. В Байраках простоює колишній молокозавод, а в Герці - пекарня. Останню, щоправда, вже викупили й її власник хотів зробити тут торгівельний центр. Але після того, як у 2007 році в нас закрили пункт пропуску через державний кордон України на кордоні з Румунією "Дяківці", як такий, що не відповідає санітарним нормам, потреба в торгівельному центрі відпала. Бо основна біда нашої місцини полягає в тому, що інвестори не йдуть сюди, в основному, з однієї причини - до 1992 року Герцаївський район був тупиковим: через нього не вели дороги ні в Європу, ні в Україну. Всі зв`язки зі світом, як кажуть, трималися через Чернівці. Тому інвестори йшли або ж в область, або ж прямували до столиці, де кращими були умови праці й логістика працювала ефективніше.

Але ми стараємося все ж таки розвиватися: за рахунок замовлень Червоного Хреста почали відновлювати роботу колись прибуткової фабрика "Прут", яка останні 15 років не працювала. Будемо сподіватися, що Замовник допоможе  повністю завантажити роботою текстильне підприємство, в якому сьогодні пустують ще два виробничих поверхи. 

Василь Васильович відверто ділився зі мною планами та бідами громади, яка, за його словами, серед 56 спільнот Чернівецької області займає 11-те місце за показниками.

- Коли ми були самостійними, то щороку мали 1,2-1,5 мільйона гривень на розвиток. Тепер же приєднані села з`їли ці кошти, - аналізує очільник громади. - З початком  війни доходи ще скоротилися. Фермерських господарств у громаді практично немає. Через те молочна продукція - вся привозна. Звичайно ж, дехто з селян ще тримає велику рогату худобу й  по четвергах та неділях привозить молочну продукцію на ринок, де її швидко розкуповують місцеві жителі.

Buna ziua

98% населення Герцаївської громади - українці румунського походження (кордон з Румунією, до речі, проходить у кількох кілометрах від міста). Тому практично все місцеве населення розмовляє цією мовою. Хоча українську тут теж добре розуміють. Коли на привітання в магазині "Buna ziua" я відповів "Добрий день!", продавчиня одразу ж перейшла на державну мову. Оцю вихованість, культуру, дружелюбність жителів Герци я відмітив уже на другий день проживання в місті.

А ще приємно вразила чистота та порядок в населеному пункті: жителі Герци живуть у добротних, красивих будинках «під шубу», з прибудованими гаражами. Майже в кожному дворі - стоять легкові автомобілі. В основному - іномарки. Причому, недешеві. Двори майже всіх домогосподарств огороджені добротним кольоровим бетонним тином, а з середини - акуратно вимощені тротуарною плиткою. Криниці ж - то справжні витвори мистецтва: милують око лебеді, що зупинилися на воді, грибочки, які виросли з землі, або теремки, що гостинно відчиняють перед вами двері.

- Ви не перший, хто це відзначаєте, - Василь Скрипкару посміхається. - Люди в нас справді є дуже працьовитими та майстровими: вони їздять за кордон на заробітки, будуючи там будинки. А, повернувшись додому, на зароблені кошти облаштовують (наскільки дозволяють фінанси) свої кубельця. Окрім того, наші люди - дуже виховані та співчутливі...

У цьому я переконався особисто: місцеві жителі, зустрівши чужака (нас тут вираховують швидко) обов`язково запитають, чи надовго він приїхав у місто і чим йому можна допомогти. Я на Буковині застав ще сніг. Тож одяг, звичайно ж, був зимовий. Сьогодні ж сонце світить уже по-весняному і ходити в теплій куртці якось є не комфортно. В міській раді, дізнавшись про мою проблему, пообіцяли підшукати щось із гуманітарки. У той день, щоправда, підходящого для мене одягу не знайшлося. Але через кілька діб мені зателефонували (з-за кордону надійшла чергова допомога) і запропонували добротний одяг: разом із курткою зміг вибрати пристойні футболку, кофту,, шкарпетки, спортивні брюки.

- Буковина однією з перших на західній Україні погодилася прийняти біженців з району бойових дій, - Василь Скрипкару  стає суворішим. - Ми взялися розселити в приміщеннях місцевих лікарні та ліцею 150 людей (на початок квітня 2022 року в міськраді зареєструвалися вже 497 переселенців - автор). І якби не підтримка місцевих жителів (на заклик міської влади щодо збору постільної білизни, матраців, ковдр, подушок, одягу та продуктових наборів громада відгукнулася оперативно та дієво), допомога наших земляків, які працюють за кордоном (у перші дні війни цілі буси йшли до нас безкоштовною гуманітаркою з Італії, Німеччини, Франції), жителів Румунії, з якою у нас є багато спільних проєктів, договорів про співпрацю, нам було б дуже важко приймати біженців. Мені приємно відзначити, що на даний час Герцаївська громада спроможна утримувати щодня 200-300 біженців, забезпечивши їх безкоштовними проживанням та триразовим повноцінним харчуванням.

Щодо останнього, то тут особливу подяку від імені біженців я хотів би висловити працівникам, наприклад, їдальні Герцаївського ліцею: жіночки так стараються на кухні, що їхні смачні гарячі сніданки, обіди та вечері без перебільшення відігріли душі співвітчизників, які зазнали багато горя в своїх окупованих чи обстрілюваних ворогом містах і селах. Виконувачка обов`язків директора ліцею Лілія Манолакі розповідала, що місцеві румунські жінки несуть від себе до їдальні для біженців домашню консервацію, свіжі овочі та фрукти, інші харчі.

- І будемо робити це доти, доки вони перебуватимуть у нашому місті, доки їхня міста та села не визволять від ворога наші доблесні Збройні сили України, - додала. - Так що можете не хвилюватися за проживання і ні про що не турбуватися. Опалення в ліцею не вимикаємо, щоб вам було тепло в кімнатах, пральну машину поставили, щоби жінки мали можливість випрати білизну, душову кабіну обладнали. Переконана, що і ви б так зробили, якби нам, не дай Боже, довелося тікати від обстрілів до вас...

Допомога фронту

А ще маленька Герца з великим серцем примудряється при цьому допомагати також фронту.

- З нашої громади у війську служить близько 100 хлопців, - підсумовує Василь Скрипкару. - Вони підтримують зв`язок з міськрадою й коли щось потрібно, звертаються до нас по допомогу. Нещодавно, наприклад, тракторист нашого міського ЖКГ, який воює нині під Києвом, попросив нас допомогти його підрозділу мікроавтобусом, який воїни хочуть переобладнати під медичну машину. Ми вже знаємо, де знайти такий автомобіль в Румунії (там він коштуватиме дешевше). А село Петрашівка зібрало гроші на джип, який купили для воїнів, котрі служать у Житомирській області.

Сам же міський голова особисто возив нещодавно гуманітарку для Волновахи (там воює житель Герци Дзвинка Корнєл). Два буси по одній тонні в кожному з медикаментами, шкарпетками, білизною, джгутами, бинтами, водою, картоплею, кашами, олією, супами швидкого приготування, навіть наборами для борщу  (морква, буряк, капуста - потрібно лише закинути все у кастрюлю), консервами доставили до місця призначення. За останнє особливо переживали жителі міста та інші члени громади, які відгукнулися та долучилися до збору гуманітарки для фронту (основними ініціаторами та організаторами вантажу стали однокласники та друзі хлопця, педагогічний та батьківський колектив Герцаївського ліцею, в якому він вчився, а також гуманітарний штаб Герцаївської міської ради). Відвезли ж вантаж на власному автотранспорті водії Микола Пензій, Михайло Райляну та Вячеслав Санду...

Ось таким наповненим добрими справами життям живуть сьогодні українські румуни міста Герца на Буковині. Вони і я переконані, що в цій війні ми переможемо, бо разом із нашими доблесними Збройними силами наближає цей день вся Україна!