Шестирічну Настуню влітку 2014 року батьки вивезли від війни подалі. Тож сім’я Варфоломеєвих не бачила, як одразу дві міни потрапили в рідну багатоповерхівку. Зателефонувала бабуся й повідомила, що квартира, де щойно завершили ремонт, повністю вигоріла. «Як у майці та шортах поїхали, так в них і залишилися. Тобто голі й босі, — бідкається Юлія Варфоломєєва, мама Настуні. — Все згоріло. Тепер живемо на орендованій квартирі неподалік. У дитсадок ходимо повз наш будинок. Я намагаюся не дивитися у той бік, бо плачу. А донечка постійно запитує: «Мамо, коли у нас буде свій дім?»
Дев’ятиповерхівка в Лисичанську — єдиний у зоні АТО будинок, який зруйновано під час бойових дій та визнано таким, що не підлягає ремонту. 24 липня 2014 року житло втратили мешканці 108 квартир.
«Під час артобстрілу перший снаряд потрапив на шостий поверх, другий — трохи нижче. Задимілося, загорілося. Вітер. Спека 35—40 градусів. Вогонь поширювався дуже швидко, — згадує мешканець будинку Анатолій Нагорний. — Пожежники приїхали десь о четвертій вечора, щойно закінчився обстріл. Та за 20 хвилин увесь запас води витратили. І потім понад добу жодної пожежної машини тут не було».
Навряд чи коли-небудь Анатолій Аліфірович забуде, як ця біда прийшла в дім. Його тесть, 85-річний Георгій Семенович, ветеран Другої світової війни, навідріз відмовлявся покинути квартиру. Добре, що рятувальники допомогли. Дід знавіснів: хапався за стільці, кричав, що краще померти в своєму ліжку. Врятували. Щоправда, вже наступної зими його поховали — серце не витримало горя. Всіх погорільців очікували нелегкі випробування. За неповні два роки померли вже дев’ять мешканців того будинку.
«Першу зиму дві сім’ї оселилися в гаражах. Дві на дачах, в холодних непристосованих будиночках. Дрова шукали, топили. Чотири родини мешкають у гуртожитку медучилища. А ще дві — й досі в будинку, хоча тут відрізали і газ, і воду. Але людям нікуди йти!» — каже Анатолій Нагорний.
Живе в аварійному домі й пенсіонерка Ніна Кутухова. «Орендувати квартиру не можу — пенсія 1,3 тисячі гривень. Ніякого особливого статусу нам не давали, тож не було доплат, аби за щось жити, — розповідає Ніна Вікторівна. — Так і бідую. Воду набираю в підвалі сусіднього будинку. Спасибі, ЖЕК вивів спеціально трубу на вулицю. Обід готую теж у сусідньому будинку — у подруги. А купатися ходжу в сауну нафтопереробного заводу. Я там до пенсії працювала, тож пускають — жаліють».
А ось у високих кабінетах рідного виконкому погорільцям не зраділи. За словами Анатолія Нагорного, вже на другий день сусіди створили ініціативну групу, і до вересня 2014 року, як годиться, пройшли по всіх інстанціях.
«Потім почали звертатися вище — до керівника обласної військово-цивільної адміністрації, бо в міськвиконкомі нас взагалі бачити не хотіли. Мовляв, то ваші проблеми, — згадує Анатолій Аліфірович. — А нам треба було шукати, де і як зимувати».
Врешті виконком запропонував 15 квартир під тимчасове заселення. Люди кажуть, що то були покинуті помешкання. Батареї зрізані, підлоги зірвані. Немає грубки, раковини, унітаза. Та діватися було нікуди. У кого хоч щось залишалося із заощаджень (хоч би той самий унітаз купити!) — заселилися. Виконком видав тимчасові ордери, на рік.
Більшість мешканців того будинку знайшли собі притулок самі, і тепер колишні сусіди живуть у селищах Боровське та Малорязанцеве, Лоскутовка та Біла Гора, у Сєверодонецьку та Києві.
«Але ж наш будинок — єдиний такий на визволеній території, де одразу 108 квартир постраждало. Куди тільки ми не зверталися: і до Президента, і до Верховної Ради, і в посольства різних країн. Нам постійно давали ухильні відповіді, — каже від імені ініціативної групи Анатолій Нагорний. — І тільки нині завдяки керівництву обласної військово-цивільної адміністрації гроші на компенсацію за наш зруйнований дім надійшли в Лисичанськ!»
В середині квітня стало відомо, що гроші вже на рахунках міської скарбниці. За словами Анатолія Нагорного, якщо компенсації невдовзі видадуть, то можна буде придбати квартири неподалік від зруйнованого будинку. Хоча люди побоюються, що попереду знову бюрократична тяганина.
ПРЯМА МОВА
Сергій ШИЛІН, Лисичанський міський голова:
— З обласного бюджету в межах цільової субвенції надійшли 29,8 мільйона для виплати компенсації мешканцям постраждалого будинку. Зараз спеціальна робоча група визначає перші сім’ї, які без проблем отримають ці гроші на банківські рахунки та картки. Ті родини, де є якісь питання, наприклад щодо спадку, відпрацьовуватимемо поступово. Кожна служба виконкому максимально сприятиме людям.