У переддень 90-х роковин Голодомору в Києві пройшла VI Міжнародна науково-практична конференція «Геноцид як зброя у боротьбі проти української нації в ХХ—ХХІ ст.: інтердисциплінарні підходи», приурочена цьому. Захід відбувся за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду, Інституту дослідження Голодомору, Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, Українського інституту національної пам’яті, Національного інституту стратегічних досліджень та провідних вищих навчальних закладів країни.
У 1932—1933 роках українці стали жертвами Голодомору-геноциду. Нині росія скоює на території України воєнні злочини, які мають ознаки геноциду. На конференції науковці говорили про передумови і причини Голодомору-геноциду в Україні, механізми його здійснення та наслідки, опір українців репресивним діям комуністичного тоталітарного режиму, а також політику приховування правди і заперечення Голодомору-геноциду комуністичним тоталітарним режимом та сучасною росією.
Обговорили правову кваліфікацію нинішніх дій держави-агресора в Україні та створення спеціального трибуналу для притягнення керівництва росії до відповідальності, використання продовольства як зброї, знищення і депортації українського цивільного населення, культивування в росії образу ворога з українців, нищення української культурної спадщини, системи освіти та національної церкви, соціально-економічні та демографічні наслідки геноциду української нації під час російсько-української війни 2014—2022 років.
Перше пленарне засідання конференції «Голодомор-геноцид української нації як найбільший злочин комуністичного тоталітарного режиму» відбулося в Національній академії педагогічних наук України. Доповіді представили історики — дослідники Голодомору-геноциду Станіслав Кульчицький, Василь Марочко, Олександр Нікілєв, Федір Турченко, Світлана Маркова, Ольга Мовчан, Роман Подкур, Дмитро Білий та інші. Друге пленарне засідання конференції «Геноцид українців під час російсько-української війни 2014—2022 років» пройшло наступного дня у формі круглого столу в Укрінформі. Саме на нинішній політиці московського режиму, яка полягає в геноциді українців, зупинимося детальніше.
Зібрано дані про понад 40 тисяч правопорушень
«Бачимо всі ознаки наміру рф знищувати українську націю, — заявив провідний науковий співробітник філіалу Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Володимир Василенко під час круглого столу. — У цій війні путінський режим має дві мети: ліквідувати державну незалежність України і ліквідувати українську націю. Це супроводжується протиправними діями, які мають ознаки злочину геноциду. Кваліфікуючи дії, визначені геноцидною конвенцією, необхідно довести спеціальний намір. Практика свідчить, що такий намір може випливати з виступів, інтерв’ю, публікацій, заяв офіційних керівників держави, а також зі змісту державної або підтримуваної державою пропаганди».
Володимир Василенко навів приклади висловів путіна: «росіяни й українці — один народ»; «Українська нація — штучний конструкт, який вигадали антиросійські сили»; «Українська державність — фікція, штучно створена більшовиками»; «територія Української держави складається з історичних частин території росії»; «існування української нації та української державності — екзистенційна загроза для росії». Із цього вони роблять дуже простий висновок, що Україну треба знищити як державу і націю. Ось така картина, що намалював путін, — свідчення наміру знищити українську націю та її незалежну державу».
За словами науковця, пропагандистська машина рф деталізує реалізацію їхніх намірів: «путінські пропагандисти поширюють ненависть до українців і пропонують каральні заходи щодо населення, яке вважає себе українцями. Такі дії практично реалізують армія рф та окупаційна адміністрація на окупованих росією територіях.
За даними української прокуратури, зібрано дані про понад 40 тисяч правопорушень, серед яких катування, насильство, ґвалтування жінок і кастрація чоловіків, викрадення українських дітей».
Чітким доказом геноциду проти української нації професор Українського вільного університету в Мюнхені Геннадій Побережний називає переслідування людей, пов’язаних із силовими структурами або освітою в Україні. «Це виявляється в розшуку, затриманні, переслідуванні людей, які служили в українських Збройних силах та інших безпекових структурах — СБУ, МВС, ДСНС тощо. Це і завезення російських вчителів в українські школи, натомість знищення українських підручників, заборона українських освітніх програм — усього, що є чіткою ідентичністю і належністю до української держави».
Повернемо наших дітей
Інший вияв геноциду — насильницьке вивезення дітей з подальшим їх «усиновленням» у росії. На цьому зупинилася юристка Регіонального центру прав людини, член Квебекської спільноти міжнародного права Катерина Рашевська.
«Із 23 квітня вивезених українських дітей стали передавати в російські родини. Спочатку це називали процесом тимчасової опіки, тому що на той час «усиновлення» українських дітей російськими громадянами було неможливим і не передбаченим російським законодавством.
За різними підрахунками, рф депортувала на свою територію від 308 тисяч до 600 тисяч українських дітей, зокрема тих, які мають батьків. Було передано на «виховання» в російські родини дітей, які мають рідних в Україні. І станом на сьогодні зафіксовано 386 випадків незаконного їх усиновлення», — зазначила Катерина Рашевська.
Провідна наукова співробітниця Центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Ольга Михайлова одним з досліджених злочинів рф в Україні назвала урбіцид — нищення критичної інфраструктури, житлових будинків і самих жителів українських міст.
На переконання експертів, все це — системні дії й навмисне створення росіянами в Україні життєвих умов, які спричинять повне фізичне винищення українців.
Пропагандистів до суду!
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки готує базу даних для майбутнього суду щодо інформаційних злочинів, які скоїли російські медійники та політики, як докази для доведення геноциду проти українського народу з боку рф. Про це повідомив керівник центру Ігор Соловей під час круглого столу.
«Центр спільно із правоохоронцями працює над створенням бази для майбутніх процесів. Ми публікуємо відповідні офіційні документи, освітні матеріали, виступи в державних ЗМІ. Ми створили картотеку інформаційних злочинців. І організатори, і виконавці мають посісти своє місце на лаві підсудних у суді», — сказав він.
Ігор Соловей зазначив, що геноцид — це зумисна державна політика, і щоб визнати дії рф такими, потрібно довести, що кремль свідомо віддавав накази або заохочував до насильства. На його думку, в цьому стане у пригоді дослідження російської державної пропаганди, яка прямо вдається до геноцидної риторики.
«Статтю тимофія сергейцева у «ріа новинах» «Що росія повинна зробити з українцями?», наприклад, можна було б кваліфікувати як самодіяльність окремого експерта, але її було оприлюднено в державному ресурсі, що однозначно свідчить про продуману політику», — підкреслив він.
Укрінформ готує публікацію збірника зі спогадами очевидців Голодомору 1930-х років, доповнені новітніми свідченнями про геноцид українців 2022-го.
ДОВІДКА «УК»
Які злочини за міжнародним правом є геноцидом
У міжнародному праві поняття злочину геноциду з’явилося після Другої світової війни. Ініціатором його появи був юрист Рафаель Лемкін, який першим визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид. Кульмінацією багаторічних зусиль Рафаеля Лемкіна стало ухвалення Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 9 грудня 1948 року Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Саме визначення геноциду, закріплене в Конвенції, міжнародно визнане. Його використано в Римському статуті Міжнародного кримінального суду, один з прокурорів якого Карім Хан розслідує злочини росії проти України.
Конвенція визначає геноцид як будь-які з дій, здійснені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу: вбивство; заподіяння тяжких тілесних або психічних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей; насильницька передача дітей цієї групи іншій.
Кількість жертв для визнання геноцидом не має значення. Натомість важлива наявність цілеспрямованого наміру знищення.
(За матеріалами конференції
та Укрінформу)