Печиво — принадна їжа і ласощі. Це добре усвідомлюють викладачі, майстри виробничого навчання, студенти Тернопільського фахового коледжу харчових технологій та торгівлі. Третього дня війни взялися випікати його для українських воїнів і відправляти через волонтерів на передові позиції. Тонни пісочних смаколиків вже доправили на фронт. І надалі вісім видів домашнього печива готують і пакують для фронту. Тепер до них долучилися тернопільські просвітянки — учасниці «Клюбу «Галицьке вариво», що взялися відроджувати та популяризувати давні місцеві страви.

«Галицьке вариво»

Тернополянка Ольга Чайка — за фахом технолог громадського харчування. Життя присвятила педагогіці, освіті. У фаховому коледжі Тернопільського національного технічного  університету ім. Івана Пулюя викладала діловий етикет, була методисткою ради директорів вишів І—ІІ рівня акредитації Тернопільської області. Пенсійний період не збавив темпів її енергійності, громадської активності. Пані Ольга при Тернопільській організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка ініціювала створення кулінарного «Клюбу «Галицьке вариво», щоб розповідати, популяризувати, дбати про українську кухню й передусім місцеву.

Ольга Чайка — відома у країні салознавиця. Підготувала й видала п’ять книжок «Сало — то є сила…», в яких виклала 350 переписів (рецептів) приготування дань (страв) із сала. Вона виросла при салі, бо її батько завжди мав удома понад десяток приготованих різних видів сала й охоче пригощав ними рідних, друзів, односельців. Коли батько пішов у засвіти, Ольга на пам’ять про нього стала збирати рецепти приготування сала, щоб навчитися готувати якомога більше його видів. Коли ж назбирала із пів сотні таких переписів, виникла ідея скомпонувати їх у брошуру. Світ побачило перше видання книжки Ольги Чайки  про сало.

Пані Ольга каже, що якось на одному із засідань «Клюбу «Галицьке вариво» неодмінно приготує канапки із салом для поранених українських воїнів, які перебувають на лікуванні чи реабілітації в медичних закладах Тернопільщини.

Ще називає себе солодкою жінкою через давню любов до солодощів. Ольга Чайка з учасницями клубу спекла та пригостила оборонців України домашнім печивом.

Теми для зустрічей «Галицького варива» щоразу обирає різні. Уже представила пісні галицькі страви. Напередодні Великодня клубівці випікатимуть паски для наших воїнів. Свої заходи проводять не лише в приміщенні «Просвіти», а й у різних навчальних закладах Тернополя. Усе заради того, щоб активно залучати до кулінарних зібрань і популяризації національних страв молодь і фахівців.

Ось і на репрезентацію «Клюбу «Галицьке вариво» зібралися в Тернопільському фаховому коледжі харчових технологій та торгівлі. Тут допомагати просвітянкам готувати домашнє печиво із задоволенням узялися викладачі та студенти закладу.

«Це буде не разовий захід — клуб працюватиме періодично, старатимемося випікати найкращі солодощі, готувати страви й передавати нашим захисникам і захисницям. Ми в тилу не забуваємо про наших оборонців, бо без них не буде нас», — ділиться міркуваннями просвітянка, депутат Тернопільської обласної ради Ірина Шумада.

Разом з Ольгою Чайкою, Іриною Шумадою тісто замішують, тонко розкачують, готують різних форм пісочне печиво викладачки тернопільських коледжів Галина Шот, Ольга Спільніченко, Ганна Горішна,  молода просвітянка Інна Макух та інші. Робота кипіла під виконання патріотичних пісень, неодмінно лунала «Ой, у лузі червона калина».

Син Ольги Спільніченко перебуває в зоні запеклих боїв. Пані Ольга каже, що він ніколи нічого не замовляє, але материнське серце добре знає: якщо надходить пакунок з дому з речами чи ласощами, зробленими з любов’ю, це дуже важливо для синового та його бойових побратимів морального стану.

«Нині випікаємо печиво «Поцілуйки». Хочу, щоб вони поцілували наших дітей, які на передовій, чи поранених, що лікуються у шпиталях, і добре їм смакували», — ділиться думками Ольга Спільніченко.    

З ароматом рідного краю

Уже третього дня, як московський агресор пішов на Україну великою війною, працівники Тернопільського фахового коледжу харчових технологій та торгівлі відкрили свій фронт — почали в домашніх умовах випікати солодощі для наших захисників і захисниць. Оскільки в коледжі є великі приміщення — лабораторія, де проводять заняття з харчових технологій виробництва кондитерських виробів, хліба, харчоконцентратів,  їдальня, то із 7 березня стали тут випікати в більшій кількості смаколики. Налагодили волонтерські маршрути. Пекти здобне печиво активно допомагають після занять студенти, і не лише ті, які здобувають тут професію кондитера, кухаря, а й ті, які вивчають підприємництво і біржову діяльність, майбутні менеджери. Охочих допомогти чимало, тож  доводиться  розподіляти на дві студентські групи: одні випікають, інші запаковують печиво для відправлення.

За словами викладачки Ганни Горішної, для приготування печива використовують місцеві рецепти, бо бісквіти чи безе для транспортування не годяться. Виготовляють вироби, які мають високу харчову й енергетичну цінність. До них крім маку, кунжуту, додають горіхи, родзинки, насіння льону.

Здавна на Галичині пекли смаколики на смальці. Як зауважує пані Ганна, хоч у збірниках рецептів ніколи не було вказано смальцю, тернопільські господині почали використовувати його разом з маргарином, за рахунок чого створюється пористість печива.

«Дріжджові вироби теж пробували пекти, але треба зважати на час транспортування до військовослужбовців, тож, певна річ, більше підходить пісочне печиво», — розповідає Ганна Горішна.

Солодку доброчинну справу майстриня виробничого навчання Марія Безкоровайна розпочинала з колегою  Мар’яною  Вічко.  Рецептура їхня. Тепер її трохи вдосконалили, бо колись пекли на одну порцію, а нині — на 10 — 20. На фронт уже понад рік відправляють печиво «Медове» у формі серця, «Зернове», всередині якого мак, посипане зверху насінням льону чи кунжутом, «Домашнє з цукром», балабухи з родзинками, «Поцілуйки», в яких варення розміщують між двома печивами, ромбики з корицею, рогалики із джемом. І ще одна особливість — усе роблять з великою любов’ю, щирою душею.

Борошно, цукор, усі інші необхідні для випікання продукти спочатку постачали волонтери, згодом працівники коледжу стали самі закуповувати чи збирати в селах. І досі люди приносять кошти чи продукти, щоб добра справа тривала.

Нині у фронтових лавах багато батьків, родичів студентів цього навчального закладу, тож стараються відправити здобне печиво в їхні підрозділи.

Пані Марія — випускниця цього коледжу. Два її одногрупники Руслан Олендер і Руслан Найдух нині на передовій, їм теж з альма-матер надсилають пакунки із солодощами.

Солодкі та смачні подарунки для бійців пекарі підписують власноруч. Воїни висловлюють своє захоплення і вдячність. До прикладу, якось захисник з Тернопілля написав: дуже втішений, що зміг посмакувати вишуканими домашніми солодощами з рідного краю на лінії вогню. А ще вражений підтримкою працівників коледжу. Воїн зазначив, що це на фронті дуже потрібно.

Один з Маріїних однокурсників, який воює на передовій, зізнався, що дуже йому сподобався медівник у формі серця. «Ми тоді вирішили пекти такі смаколики-сердечка, щоб було чим розрадити хлопців. Багато світлин воїни надіслали нам саме з медівниками у формі серця», — розповідає Марія Безкоровайна. 

Незабаром Великдень, тож пектимуть пасочки для захисників. Рецептура — із власного досвіду. Пасок буде багато, тому використовуватимуть один рецепт. Зроблять паску і смачною, і зовні гарною. На ній виведуть дороге привітання «Слава Україні!» Торік воїнам у великодній пакунок, крім паски, клали ще й малюнки школярів із села Мшанець Білецької сільської громади. За словами Марії Безкоровайної, фронтовики дякували, повідомляли, що ці дитячі роботи повісили над спальними місцями. І цього року хлопчиків і дівчаток знову попросять намалювати малюнки, які теж відправлять на фронт разом із пасками.