ПРІОРИТЕТИ
На Рівненщині протягом двох років головним буде розвиток сільських територі
Як кажуть наші сусіди-поляки (а саме польська адміністративно-територіальна реформа, спрямована на розвиток самоврядування, визнана кращою в Європі), на кожній території є рівно стільки самоврядування, скільки є в бюджеті грошей для здійснення його повноважень. Тобто поряд з активністю та колективною мудрістю самої громади головний чинник її поступального розвитку все ж таки фінансовий.
Скільки грошей — стільки й повноважень
І на Рівненщині є громади, котрі вже навчилися гроші заробляти.
Ось у невеликому райцентрі Березне на Поліссі через аукціон продали невеликий клаптик землі під кіоск: стартова ціна була трохи більше тисячі гривень, а продали за 55! Та й в усьому Березнівському районі не сидять та плачуть, де взяти гроші, а активно використовують власні законні можливості, щоб їх залучити.
— Торік від продажу ділянок несільськогосподарського призначення місцеві бюджети поповнилися майже на 20 мільйонів гривень. Зокрема, підприємцям запропонували 217 ділянок, а це близько 200 гектарів землі. У результаті земельних аукціонів, які ми активно практикуємо вже не перший рік, вартість бізнес-майданчиків зростає в кілька разів. А це додаткові кошти на вирішення нагальних проблем громад, які мені небайдужі ще й як представнику України в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, — розповідає начальник управління Держкомзему в області Світлана Богатирчук-Кривко.
Другий напрям залучення інвестицій для розвитку сільських територій — участь у найрізноманітніших проектах на принципах співфінансування. Зокрема, лише за проектом ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» 40 громад Рівненщини залучили 11 мільйонів гривень позабюджетних та грантових коштів.
Та є загальне правило: в усіх проектах пальму першості віддають тим громадам, які вже визначилися із довгостроковою стратегією розвитку, тобто чітко бачать свій завтрашній та післязавтрашній день, та ще й мають відповідно складені інвестиційні карти. Щоб, так би мовити, не їхати в Європу на волах. Ось, скажімо, за транскордонною програмою «Польща—Україна—Білорусь» цього року є можливість залучити 12 мільйонів гривень, але тільки для громад, що мають стратегію розвитку. До того ж влада Рівненщини пообіцяла найближчими трьома роками фінансово не обмежувати ініціативи з глибинки: якщо громада та сільський бюджет зроблять свій внесок у запропонований ними ж проект, обласний додасть удвічі більше коштів. Це, сподіваються, розбудить навіть ті громади, які ще сплять.
А пенсія для селянина?
Шлях до самодостатності територій пролягає і через сільські кооперативи. Вони таки отримали статус неприбуткових, як це зроблено в Європі.
— У кооперативи люди повинні об’єднуватися якраз для того, щоб впливати на ціну ними ж вирощеного, — каже голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини Дмитро Українець. — Ось три десятки фермерських господарств краю об’єдналися під брендом «Волинський екологічний продукт» і тепер без жодних посередників забезпечують овочами бюджетні установи. Отже, школи, дитсадки, лікарні мають недорогі та якісні харчі, фермери — гарантований збут продукції, а область — розвиток внутрішнього ринку. Однак якщо ми хочемо стабільного розвитку сільських територій, треба прийняти зміни до Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Щоб сільська людина, йдучи на роботу на свою сімейну ферму, знала: нелегкою працею вона заробляє тут трудовий стаж і, відповідно, отримає за це пенсію. Отоді, переконаний, без жодних дотацій люди триматимуть і по 10 корів! Сьогодні ж держава веде себе, як собака на сіні: з одного боку, сільських людей, які мають землю, не ставлять на облік у центри зайнятості (вони, мовляв, можуть із неї вижити), з другого — за свою тяжку працю на селі люди нічого не мають від держави.
Ходимо по золоту, а самі бідні
Хоч Господь і не дав Рівненщині родючих чорноземів, зате наділив підземними багатствами: тут і бурштин, і базальт та граніт, туфи та торф. Втім, насправді ситуація така: ходимо начебто по золоту, а самі — бідні. Розсудіть: 52 підприємства мають відводи на використання надр, але 23 з них торік не працювали, а значить, не було ані робочих місць для селян, ані наповнення бюджетів. Утім, від сільських голів, котрі, як головні сільські менеджери, й мали б бити на сполох, до обласної ради (а саме вона надає відводи на розробку надр і при необхідності їх позбавляє), не надійшло про це жодного сигналу! Виходить, далеко не завжди менеджери, яких обрала громада, дбають про її інтереси, — а це дуже відрізняється від Європи.
Інші ж 29 розробників надр спрямували до сільських бюджетів 21 мільйон гривень. Скажімо, лише комунальне підприємство «Малолюбашівське» Костопільського району, що видобуває пісок, сплатило 60 тисяч гривень податків. Коли працювати з розумом, можна розбагатіти й на піску.
Поки що рівненські фермери торгують здебільшого на виїзних ярмарках — але дуже мріють про оптовий ринок. Фото автора
Чи не головний наш резерв — туризм
— Якщо в європейських країнах він наповнює бюджети на 30—40%, то в нас лише на відсоток, — каже заступник голови облдержадміністрації Олексій Губанов. — І це в багатющому на історичні пам’ятки краї! Ми напрацювали мандрівний проект «Волинь туристична», об’єднавши навколо нього ще чотири сусідні області, які входили до складу Великої Волині. Зрозуміло, реліквій тут стільки, що весь світ позаздрить. Наше завдання — дати їм нове життя. І тут, як ніде, мають знайти своє місце сільські території. Саме тут поєднають історичний туризм із зеленим, нагодують найсмачніше та найоригінальніше. Адже Рівненщина — поки що єдиний в Україні регіон, що входить до європейської мережі регіональної кулінарної спадщини.
Додайте ще один, суто місцевий, резерв розвитку територій — лісовий збір, який усе активніше сплачують ті, хто заготовляє гриби та ягоди. Скажімо, торік до місцевих бюджетів надійшло 3 мільйони гривень цього місцевого податку. І в нинішній урожайний рік, вочевидь, буде не менше.
Кордони громадам не заважають
На території Урвенської сільської ради Здолбунівського району переплелося історичне коріння трьох народів — українців, чехів та поляків, які мирно співіснували до 1947 року. Далі переважна кількість чехів та поляків виїхали на свою історичну батьківщину, залишивши українцям не лише традиції господарювання, а й особливу гордість за самих себе і бажання робити добро на своїй землі.
— Чи не всі теперішні адмінустанови розміщені в будівлях, які звели чехи, — каже сільський голова Лідія Балабат. — Наша двотисячна громада має дві школи, дитсадок, амбулаторію та ФАП, дільничну лікарню ветеринарної медицини, публічно-шкільну бібліотеку, будинок культури та три сільських клуби, магазини. І все це — на території шести сіл. Одне слово, треба добре крутитися, щоб таку базу утримати. Не лінуємося створювати проекти, що є нашим вікном у майбутнє. Нині втілюємо в життя п’ять, які виграли конкурси різного рівня, — від всеукраїнського до районного. Скажімо, 35 тисяч гривень на реконструкцію системи опалення в дитсадку залучили з обласного бюджету, ще 20 тисяч — із сільського. Це дало змогу відкрити ще одну, третю, групу в дитсадку: адже місцева молодь залюбки залишається в селі.
Тепер сюди возять діток і жителі сусідніх населених пунктів — різниці між дітворою тут не роблять. Навпаки: створюють для неї ще два сучасних ігрових майданчики, на що виграли відповідні проекти.
Звісно, робота кипить за безпосередньої участі самої громади. Адже тут першими і поки що єдиними в області запровадили інститут сільських комітетів на чолі зі старостами. Ці авторитетні люди, неформальні лідери, — добрі помічники сільського голови. Ось, скажімо, в Йосипівці з ініціативи сільського голови люди навели порядок на кладовищі. Те, що порізали на дрова, розвезли для багатодітних сімей та пенсіонерів, котрі не мають у домівках газу.
Сільські комітети активно діяли за часів, коли тут жили чехи та поляки. Саме цим досвідом і скористалися урвенці.
КОМПЕТЕНТНО
Микола ГРИЦЕНКО,
експерт з розвитку аграрних ринків:
— Надання статусу неприбуткових сільським кооперативам — це перемога галузевого міністерства та самих селян. Та є ще одна проблема, що добряче стримує розвиток сільських територій, — ПДВ на продукцію, вироблену в індивідуальних господарствах. Тут потрібні зміни до ст.209 Податкового кодексу України, і ми їх активно лобіюємо. Цей податок має залишатися в кооперативі, що дасть змогу провести капіталізацію пайових внесків і сформувати непогану матеріальну базу кооперативів. Такий крок держави увімкне для них зелене світло.
Другий серйозний крок до розвитку сільських територій — регіональні оптові ринки: без кооперативів їх не буде або ж вони торгуватимуть бананами та ананасами. Адже люди мають бути впевнені у збуті вирощеного. Він же стимулює відповідні параметри якості продукції. В польському Любліні, наприклад, селяни почали мити свою продукцію, фасувати. Оптовий ринок у Рівному стане серйозним стимулом для економічного розвитку краю.
ПРЯМА МОВА
Василь БЕРТАШ,
голова облдержадміністрації:
— Наша область аграрна, маємо понад 40% сільських територій, на яких проживає 334 тисячі працездатного населення. Тому, зрозуміло, без розвитку цих територій, активізації людського потенціалу не буде й розвитку регіону.
Люди сьогодні не розділяють владу на виконавчу, представницьку й самоврядну — і це добре. Бо ми разом маємо працювати так, щоб люди відчули: їхні село, селище, район мають майбутнє. Це майбутнє — насамперед наші діти. За три останніх роки в області збудовано 9 нових шкіл і ще стільки ж модернізовано. За рік ми реконструюємо й повертаємо до життя 30—40 дитсадків. На Рівненщині понад 20 тисяч багатодітних сімей — найбільше в Україні, причому завдяки сільським жінкам. Тому логічно, що саме в нашій області за підтримки Президента та уряду з’явився надсучасний перинатальний центр.
Торік газифікували ще 30 населених пунктів, збудували ще дороги з місцевих матеріалів і лише силами місцевих будівельників. Засадили енергетичною вербою вже понад 200 гектарів поліських територій. А це —робочі місця на селі, розвиток внутрішнього ринку та наповнення місцевих бюджетів.