У це важко повірити, але на початку ХХ століття Німеччина, Бельгія та Британія — визнані в світі пивовари — купували хміль на … Волині, бо за якістю він не поступався кращим закордонним зразкам, а за ароматом — навіть їх перевищував. Відтак уже в 1907 році до Великої Британії було вивезено 9 пудів хмелю, а 1912-го — 492. Українці вирощували високі (як на той час) врожаї цієї культури — 10—12 центнерів з гектара, при вартості виробництва одного центнера 18—25 рублів. Німецьким же, австрійським, французьким та англійським виробникам хміль обходився у 1,5—2 рази дорожче. Збут хмелю вважався досить прибутковою справою (його ціна у десятки разів перевищувала ціну зерна), і в 1913 році площі під цю культуру в Україні становили вже 6 тисяч гектарів. На жаль, наприкінці 80-х років минулого століття Україна була вже п’ятим у світі (після США, Німеччини, Китаю та Чехословаччини) виробником хмелю. Нині ж …
Наш співрозмовник — Микола Михайлов, вчений агроном, кандидат технічних наук (за спеціальністю «Технологія продуктів бродіння», тема дисертації — «Удосконалення застосування гранульованого хмелю в пивоварінні»), директор спільного українсько-німецького підприємства, ТОВ «Хопштайнер Україна», заснованого в 2003 році й на долю якого припадає велика кількість вирощеного українського хмелю та переробленого в гранули на сучасному німецькому обладнанні. Миколо Георгійовичу, жити спогадами добре, але як розвивається хмелярство нині?
— Хміль — це культура, яку вирощують під замовлення споживача — конкретного пивзаводу. Не даремно ж девізом хмелярів є вираз «Зобов’язаний пивовару». Але якщо раніше український хміль вирощували не лише для власних, а й для потреб інших республік, то після розвалу СРСР український уряд (у 1993 році) запровадив ліцензування експорту хмелю за межі держави. Через те пивоварні підприємства СНД не могли вчасно його закупити в України, і це місце посіли німецькі та американські постачальники хмелю. Ринок збуту втратили одразу ж на 80%.
— Через те у хмелярів виникли проблеми з реалізацією продукції?
— Проблем із реалізацією якісної української хмелепродукції, яка відповідає всім українським та міжнародним стандартам, не існує взагалі. Але є так звані дві умови: необхідна (висока якість продукту) і достатня (ціна на нього), при дотриманні яких хміль реалізується чудово. До 70% хмелю, який вирощують у світі, продають за попередніми довгостроковими контрактами. Тобто, щоб планувати вирощування хмелю, треба мати домовленість з кінцевим споживачем. Наше підприємство в основному працює під контракт із ПАТ «Оболонь». Однак маємо ще досить велику кількість хмелю для реалізації на вільному ринку. На жаль, решта великих українських пивоварних компаній (окрім згаданої «Оболоні») — Анхойзер Буш Інбеф, Карсберг Україна, Перша Приватна Броварня — належать іноземним власникам, які в силу різних причин не поспішають купувати український хміль.
— Може, тому, що пивовари стверджують, що український хміль не відповідає їхнім стандартам?
— Якщо ви хочете продавати хміль великій пивоварній компанії, ви маєте бути готовим до проходження аудиту вирощування та переробки хмелю відповідно до стандартів цієї компанії, адже хміль є ланкою виробництва харчового продукту. Це абсолютно нормально. У світі вирощують понад 200 різних сортів хмелю. Із них велика частина за біохімічними та технологічними властивостями подібна, і технологічно можлива заміна сорту в межах однієї з груп хмелю — сегментів тонко-ароматичного, ароматичного або гіркого хмелю. В Україні виробляють багато світових брендів пива, у рецептурі яких чітко прописані необхідні сорти хмелю. У 2011 році після підписання Асоціацією хмелярів України з пивоварами України Меморандуму про співпрацю та взаєморозуміння ми дали запити власникам прав на найбільш поширені в світі сорти хмелю в Асоціацію хмелярів Німеччини і Дослідницький інститут хмелярства в Хюллі, але отримали категоричну відмову. Бо ніхто не хоче створювати собі конкурента. Це — один бік медалі. Інший — Німеччина виробляє 39% світового обсягу хмелю, США — 44%. Дві транснаціональні корпорації «Дж. Барт і син» та «Хопштайнер» контролюють понад 60% ринку переробки й продажу хмелю. Обидві компанії продають однакові німецькі та американські сорти. Конкурувати з ними в сортовому складі ми просто не в змозі. А в ціні — і поготів. Бо великі торговці хмелю можуть запропонувати пивоварам широку палітру сортів, великі обсяги та низькі ціни, значне відтермінування платежів, а ми — ні.
— З ким із пивоварних компанії на Україні, окрім «Оболоні», ви працювали й працюєте нині?
— Раніше працювали з пивзаводами Луганської та Донецької областей. Нині цей ринок втрачено. Компанія САРМАТ — Ефес Україна (Донецьк), наприклад, останню партію хмелю купила в нас у травні 2014 року. Втратили з відомих причин і споживачів із Сімферополя.
— Виходить, ПАТ «Оболонь» — ваш єдиний партнер сьогодні?
— Ми не сидимо склавши руки: почали експортувати частину вільного хмелю до країн Азії та СНД. Позаминулого року працювали з компанією Карлсберг Україна. В 2015 році вели напружені переговори з директором із закупівлі Карлсберг Груп з Англії, але поки що не дійшли згоди в ціні та умовах поставки на один із сортів українського хмелю. Проте хочу подякувати технологам корпорації Карлсберг Україна, які, переглянувши свою рецептуру, замінили два іноземні сорти хмелю українським аналогом, завдяки чому діалог та співпраця стали взагалі можливими.
— Наскільки конкурентоспроможною може бути ціна на український хміль?
— У процесі вирощування український хміль приблизно на 70% прив’язаний до валютної складової: через добрива, засоби захисту рослин, пальне. У переробці хмелю в гранули (через вартість обладнання та пакувальних матеріалів) цей показник становить майже 90%. Але найбільшу підніжку (якщо це можна так м’яко назвати) нам підставили нині законодавці, які прирівняли пиво до алкоголю, зробивши це нібито з благородних намірів. Дурня це все. Країни, де п’ють багато пива, — Чехія (143 літри на людину в рік), Німеччина (110 літрів), Австрія (108 літрів), до країн-алкоголіків не належать. А в США щодня відкривається дві невеличкі пивоварні, які варять в основному КРАФТ — ПИВО, або пиво з високим вмістом хмелю (в нього задається хмелю майже в 20 разів більше, ніж у звичайне пиво). З економічної точки зору знак рівності між пивом та алкоголем (внаслідок застосування дорогих ліцензій) призвів до закриття всіх невеликих, дійсно українських пивоварень, які варять справжнє пиво. До речі, за повідомленням генерального директора ПрАТ «Укрпиво» Галини Коренькової, у першому півріччі 2015 року було вироблено пива (крім пива безалкогольного та того, що має вміст алкоголю менше 0,5%) лише 98,6 мільйона декалітрів. Це — 76,1% відповідно до аналогічного періоду минулого року. Якщо так і надалі працюватимуть наші пивовари, то потреба у хмелі не ростиме, а наші справи погіршаться.
— Миколо Георгійовичу, з усього сказаного можна зробити висновок, що українські хмелярі не відчувають нині підтримки держави. За кордоном ситуація подібна?
— Нещодавно я повернувся з 55 Міжнародного конгресу хмелярів, який проходив у Німеччині, у Баварії. На ньому виступили міністр сільського господарства, продуктів харчування та лісового господарства землі Баварія пан Гельмут Бруннер, міністр сільського господарства та продуктів харчування, член парламенту Німеччини пан Крістіан Шмідт, а також провідні німецькі економісти з Дослідницького інституту хмелярства в Хюллі. З доповідей науковців дізнався, що собівартість вирощування шишок хмелю в Німеччині (при врожайності 1,9 тонни на гектар) становить 6 000 євро на одну тонну. І це лише собівартість вирощеного хмелю у фермера без витрат на транспортування, переробку, втрат при переробці. Отже, при реалізації готової продукції гранул хмелю вартість має бути майже у 2 рази вищою. Але німецькі постачальники продають готову продукцію здебільшого за цінами 5000—7000 євро за тонну. Учасники Конгресу поцікавилися, невже німецькі хмелярі працюють собі в збиток? У відповідь почули: «Це не коментується».
За кордоном не дуже люблять розголошувати такі цифри. Але ми напевно знаємо, що європейські фермери щорічно отримують премію від Євросоюзу в розмірі 300 євро за кожен гектар хмелю, премію (до 600 євро на рік) — за вирощування сидератів у міжряддях хмелю, інші доплати. І це — лише від Євросоюзу! Німецьких же фермерів додатково преміюють Федеральний уряд країни, уряд Баварії (власних виробників). У деякі роки ці дотації можуть покривати до 50% собівартості продукції. Та ще й декілька років тому в Баварії у рамках державної програми було безкоштовно побудовано системи поливу хмільників. А ще німецьким фермерам без проблем надають кредити під 3,5% річних або пільгові — під 1,5%. Не проблемна для них покупка техніки за безвідсотковий кредит, засобів захисту рослин, мікроелементів, добрив. Ми ж за подібну продукцію платимо на 20—25% дорожче. Тому міністр сільського господарства Баварії з повагою говорив про хміль, який для нього «був картиною» його батьківщини.
За приклад національного протекціонізму можуть слугувати також США: у пиві Будвайзер, яке виробляє американська корпорація пивоварного концерну «Анхойзер-Буш ІнБев», згідно з рецептурою використовувався раніше німецький тонко-ароматичний хміль сорту Галертау Міттельфрюєр. Для того, щоб перейти на американський сорт Кескейт, корпорація «Анхойзер-Буш ІнБев» виплатила німецьким фермерам, які вирощували хміль під її контракт, вартість урожаю за 4 роки наперед та кошти на перезакладку плантацій іншими сортами хмелю. Американці люблять себе і завжди кажуть, що все американське — найкраще в світі. Але найбільше мене вражають південноафриканці. Одна з великих світових пивоварних компаній САБ (Південно-Африканські броварні) вирішила самостійно вирощувати хміль. Але у ПАР для цього замалий світловий день. Аби розв’язати цю проблему, місцеві хмелярі (попри великі затрати) встановили опори з прожекторами над плантаціями хмелю і почали «досвічувати» хміль, як це роблять в теплицях навесні овочівники з огірками.
Хмелярська картина нинішнього українського Полісся (особливо Лугинського та Олевського районів, де колись вирощувався виключно хміль) намальована чорним кольором: у Лугинському районі, наприклад, не залишилось навіть стовпів на місці колишніх великих хмелеплантацій — тут все позаростало чагарниками.
— Хто ж цю картину перемалює яскравими фарбами?
— Усі ми разом! Я працюю з хмелем з 1986 року: спочатку як агроном, а з 1990 — як підприємець. Попри все, вірю у відродження українського хмелярства, тож у товаристві ми плануємо розширювати площі під цю культуру, впроваджувати нові сорти, які мають задовольнити найбільш вибагливих пивоварів, а також працюємо над розширенням ринків збуту. Насамкінець же хочу щиро подякувати за співпрацю всім клієнтам та партнерам ТОВ «Хопштайнер Україна» і особисто президенту «ПАТ Оболонь» Олександрові Слободяну за підтримку українського хмелярства.
Олександр КРЮЧКОВ,
«Урядовий кур’єр»