Головний лікар санаторію
«Червона калина», заслужений лікар України,
лауреат Державної премії України
Микола СИВИЙ
Щодня ми контактуємо з людьми різних професій — консультуємося у економіста, радимося з лікарем чи юристом, дякуємо учителю чи поштовику, читаємо про успіхи шахтаря чи відвагу міліціонера. І розуміємо, що перед нами справжній професіонал.
Газета розпочинає цикл публікацій про людей, які досягли професіональних висот і визнання у своїй справі.
Його секретар не обмежує доступу в кабінет керівника, а навпаки — гостинно пропонує відпочивальникам зайти. Таке правило встановив Микола Юрійович Сивий, найстарший головний лікар курортного закладу України, якому в цьому році виповнилося 78 років. Бачили б ви його! Високий, підтягнутий, обличчя практично без зморщок і волосся майже без сивини. Щодня вранці проходить 3—4 кілометри, підтягує гирю, цілий день у вирі турбот і настанов підлеглим, а от перерва на обід обов’язкова. Ще й співає! Але це вже для задоволення…
Відпочиваючи, я й гадки не мала, що доведеться згадати про роботу. Однак, познайомившись з головним лікарем санаторію (а уникнути цього в «Червоній калині» неможливо!), побачила, наскільки він неординарна людина, зрозуміла, що без інтерв’ю з відпустки не повернуся. Отже, і домовилися з ним виділити годинку для розмови…
Масаж на пахкому сіні не тільки спину лікує, а й навіює спогади про літо. Фото з сайту санаторію "Червона калина"
Шкідливим звичкам — ні!
— Миколо Юрійовичу, на жаль, в Україні, порівняно з іншими європейськими країнами, тривалість життя чоловіків залишає бажати кращого. Причини різні. Ваш же особистий приклад доводить, що можна довго залишатися практично здоровим і працездатним. Що, на вашу думку, залежить від медицини, а що — від самої людини?
— Взагалі і тривалість, і якість життя людини залежить від неї самої, від її культури, розуму і любові до себе. Покладатися на когось — просто наївно. Важливо піклуватися про своє здоров’я і своєчасно звертатися за допомогою до лікаря. Речі начебто банальні, але багато людей не замислюються про них, поки не станеться щось неприємне.
— Справді, дуже часто люди не поспішають до лікарів. Не болить — і добре…
— Треба нагадувати і показувати, до чого доводить байдужість до власного здоров’я. От палить людина і не розуміє, наскільки шкодить собі. Під час розтинів померлих від раку легенів я бачив, у якому жахливому стані їхні внутрішні органи. Лекцію про «взагалі» ніхто слухати не буде, але лікарю треба знаходити слова і переконувати. На жаль, у нас дуже багато занедбаних людей — п’ють, курять, погано живуть і погано їдять. Це породжує епідемії небезпечних хвороб.
— Що таке, на вашу думку, здоровий спосіб життя?
— Це дуже непросте питання. Здорового способу життя може дотримуватися тільки свідома і високоорганізована людина. Вона розуміє, чому не можна пити і курити, переїдати, навіщо треба рухатися. Розуміння того, чому не можна робити певних речей, — це наслідок високої культури і інтелекту. А часом у людини не вистачає знань. І хоч скільки розробляй програми оздоровлення чи показуй телепрограми, якщо нема чим засвоїти інформацію, то те й матимеш.
Ні для кого не секрет, що діти переймають приклади, які бачать по телевізору, з реклами чи з кіно. Супергерої, яких найчастіше вони наслідують, завжди курять і п’ють. Мене це дуже дратує! Я вважаю, що таке треба просто забороняти показувати.
— До речі, скільки в Україні підлітків мають діагноз пивного алкоголізму! І не останню роль у цьому відіграла саме реклама пива…
— Пиво — це страшна річ, від нього страждають не тільки печінка, нирки, а й серце, існує навіть термін — пивне серце. Це така ж сама отрута, тільки слабша за алкоголь…
— Напевно, і як практикуючий лікар, і як керівник медичного закладу, про важливість запобігання хворобам ви знаєте краще, ніж будь-хто інший.
— Це просто треба робити щодня. Я очолював сільську і обласну лікарню, облздороввідділ, і добре знаю завдання, які стояли переді мною, — медична служба має працювати на запобігання захворюваності населення. І на первинному рівні медичної допомоги це має бути доведене до блискучого стану. Колись, старші люди пам’ятають, профілактичні огляди усіх верств населення були обов’язковими. Якщо в селі (!) я щорічно не викликав для обстеження людину, яка хворіє на виразку шлунка чи гіпертонічну хворобу, то мав серйозні зауваження. Але і сама людина має розуміти, що це неприпустимо, маючи такі серйозні хвороби, не з’являтися до лікаря хоча б раз на рік.
Колись науково-дослідні інститути досліджували статистичні показники поширення тої чи іншої хвороби залежно від впливу різних чинників і умов життя населення на певній території, і ці цифри лікарі мали підтверджувати на практиці. Дико звучить? На жаль, показники, нижчі за наукову статистику, не означають благополуччя, а скоріше свідчать про неглибоке обстеження людей або низьку кваліфікацію лікарів.
Саме виявленням хвороб і встановленням діагнозів має займатися первинна ланка медичної допомоги. Тому до неї такі високі вимоги стоять і сьогодні. Сімейні лікарі мають бути гарними діагностами і постійно зростати, підвищувати свою кваліфікацію, щоб не прогледіти хворобу.
Виліковує природа і творчість
— Ми любимо обирати місця для відпочинку із гарними мальовничими краєвидами. Саме споглядання пейзажів заспокоює і приносить задоволення. Але й інші природні чинники впливають на людину, ви їх теж дуже вдало застосовуєте в лікуванні: мінеральні води, чаї з рослин, мед і укуси бджіл…
— Медицина лікує хвороби, а виліковує природа, духовність і творчість. У нас ще й повітря чистіше, ніж в операційній, бо соснові фітонциди дезинфікують його. Але головне — тиша і відірваність від населених пунктів. Я спостерігаю в санаторії деяких відпочиваючих, які не цінують переваг відпочинку, не випускають з рук мобільного телефону, продовжують давати настанови, лаятися…
Ми вийшли з природи, і це велике щастя — хоча б на якийсь час повернутися в її лоно. Прийняти процедури з мінеральною водою, лікувальними грязями, настоями рослин, зробити масажі каменями, на сіні чи з медом, прогріти хворі місця житом. Це дуже корисно для людини. Як і ходити в храм, де можна помолитися, забути про негаразди і проблеми повсякденного життя. Ми часто недооцінюємо ці речі для здоров’я.
На своєму прикладі можу довести, що творчість допомагає вилікуватися. Коли я співаю, то відключаюся від труднощів, перебуваю у розслабленому стані і спокою. Нервова система стає на місце, а це корисно. Людині дуже важливо співати, танцювати, малювати, слухати гарну музику. Це все несе оздоровчий ефект.
Головне, щоб бути здоровою, людина має любити себе і піклуватися про себе. Складніше за людський організм природа нічого не створила, про себе ми знаємо не більше 30%, усе інше вкрите туманом.
— Але ви працювали хірургом і певною мірою вносили корективи у Боже створіння.
— Організм так влаштований, що хірургія потрібна. Є безліч випадків, коли природними і народними методами не обійдешся. Запалений апендицит треба вирізати, щоб людина не загинула. Виразку шлунка чи вроджені вади серця треба оперувати, щоб продовжилося життя. Коли вже все сталося, про профілактику мова не йде, треба різати. Є хвороби, які лікуються тільки хірургічно, тож компресами від них не позбавишся. Це треба розуміти.
За якісне життя треба боротися
— Чи може людина «втримати в руках» хворобу, зупинити її розвиток? І де та межа?
— Зважаючи яка хвороба. Іноді буває, що справа зайшла далеко, далі ніхто не допоможе, навіть сам Бог. Якщо ви любите себе, піклуєтеся про себе, то ви багато чого можете. Треба виявляти хвороби якомога раніше, дослухатися до порад лікаря і виконувати його настанови. А це вже залежить від загальної культури людини, наскільки вона розуміє, що з нею трапилося.
Не можна жити за принципом «куди крива виведе». От мої однолітки — згорблені, погано себе почувають, сидять удома, їм нічого не цікаво. Бо занедбали себе, не борються. Гадаєте, мені вранці хочеться підніматися і вирушати пішки 3—4 кілометри? Але я піднімаюся і йду! Життя — це боротьба. Найперший ворог людини — це вона сама. Але і сам собі лікар!
— А що б ви порадили молодим і більш старшим людям щодо збереження здоров’я і довгого активного життя?
— У молодому віці багато людей дуже безпечні й азартні, не спроможні зупинитися і оцінити свій спосіб життя. Дуже часто перенапружені, втомлені, а це накопичується і після 40 років проявляється у вигляді хвороб. Молодий повинен дбати, аби його молодість тривала якнайдовше, і сприяти цьому. Не робити того, що погіршує здоров’я. Не люблю чути, як молоді кажуть: скільки Бог дасть, стільки і проживу. Ти можеш прожити більше і краще. Тільки про це треба дбати і жити правильно.
А старшим людям порадив би боротися за життя, якнайдовше не старіти, залишатися активними. І ніякої зайвої їжі. Смаженина хоч і смачна, але її не можна їсти літнім людям. Ну хіба що шматочок на великі релігійні свята. І завжди думати: я ще молодий, мені мало років! І доводити собі це! Головне — рухатися, а не лежати. Навіть через силу!
Насамкінець. …У нього в кабінеті обов’язково буває кожен відпочивальник, коли приїжджає, і майже всі заходять подякувати, коли від’їжджають. Ми спілкуємося з Миколою Юрійовичем, а двері не зачиняються. От зайшов подякувати за гарний відпочинок Микола Чепель з Іллічівська: «Не підкажете, де можна взяти диск про санаторій, хочу показати своїм, як тут у вас гарно». І головлікар відправляє до масовика, попередньо зателефонувавши: запиши, будь ласка, диск, зараз підійде чоловік! «До нас здебільшого так і приїжджають, — коментує мені. — Хтось уже був, розказав, і приїхали знайомі, родичі». Через кілька хвилин заходить надзвичайно гарний, високого зросту чоловік підписати заяву на поселення. «А ви звідки? Чим займаєтеся?» — питає лікар. Розповідає, що він священик в одному з райцентрів Рівненської області, його дружина тут відпочивала, сподобалося, тепер і він вирішив трохи перепочити.
Коли відвідувач вийшов, я не втрималася: «Якби почула все це в перший день по приїзді, подумала б, що це підлаштували для журналіста. Тепер знаю, що просто у вас тут таке життя». Микола Юрійович усміхається: «Я до цього багато років йшов…»
ДОСЬЄ «УК»
Микола СИВИЙ. Народився 25 лютого 1935 року в селі Забілка Грицівського району Хмельницької області. Закінчив Івано-Франківський медінститут, працював хірургом і головлікарем Великомежиріцької дільничної лікарні, головним лікарем Корецького району, очолював обласну лікарню у Рівному та облздороввідділ. Створив перший у Рівненській області санаторно-курортний заклад, головним лікарем якого і працює до теперішнього часу. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Лауреат Державної премії (1994 р.).
Лариса КОНАРЕВА,
«Урядовий кур’єр»