Недавно alma mater багатьох вітчизняних учителів і науковців — Полтавському національному педуніверситету імені В. Г. Короленка — виповнилося 100 років. Тож насамперед це стало приводом для розмови з ректором вишу академіком Миколою СТЕПАНЕНКОМ.
— Миколо Івановичу, яка грань діяльності вишу впродовж століття є найвизначальнішою?
— Та, що в усі часи він був українським за змістом і формою та національним за духом і суттю. Основу викладацького складу формували наші випускники — відомі науковці, справжні майстри своєї справи, патріоти, морально чисті особистості.
— Антон Макаренко, Василь Сухомлинський. Хто ще з видатних педагогів закінчив ваш навчальний заклад?
— З-поміж 60 тисяч його випускників близько ста удостоєні звання «Заслужений учитель України», а учитель-словесник Тетяна Балагура — Героя України. У цих стінах працювали Григорій Ващенко, Василь Верховинець, Володимир Щепотьєв, Іван Зязюн, який перетворив інститут у своєрідну педагогічну Мекку, куди з’їжджалися запозичувати досвід науковці й педагоги-практики з усього тодішнього Радянського Союзу. А згодом ця традиція поширилася й за його межами. Також серед наших випускників — міністри, генерали, академіки, лауреати державних премій, письменники.
— Здається, Іван Зязюн запровадив у навчальний процес елементи акторської системи Костянтина Станіславського, зобов’язав студентів носити спеціальну форму?
— Так, ця ідея і її геніальне втілення справді належать тоді наймолодшому — 38-річному — в СРСР ректорові. Іще одне дітище Івана Андрійовича — народний хор «Калина», що став перлиною українського хорового мистецтва, якому аплодували народи майже всіх європейських країн. Його керівника Григорія Левченка спокушали зайняти ширшу сцену, але він не полишив університету.
— Цікаво, що в університеті працює і народний артист України Герман Юрченко.
— Так, а ще — народний художник України Анатолій Чорнощоков. Вони завідувачі кафедр музики й образотворчого мистецтва. Маємо добру традицію, коли до викладацької діяльності запрошуємо журналістів, хореографів, майстрів сцени і пензля. Вони по-особливому впливають на навчально-виховний процес.
— Відомо, що від 1946 року інститут названо ім’ям В. Г. Короленка.
— Ми приглядаємося до вчинків Володимира Галактіоновича, прислухаємося до його голосу. Викладачі підготували кандидатські й докторські дисертації, присвячені творчості письменника. Співпрацюємо з Літературно-меморіальним музеєм Володимира Короленка, провели з ними низку наукових конференцій. Я підготував чималий розділ до книги «Літературно-мистецькі музеї» про цей духовний храм у Полтаві й у селі Хатки, що на Шишаччині. Студенти стали лауреатами премії імені В. Г. Короленка. Отож цей письменник духовно освітлює нас усіх.
— Як і статус національного, якого університет удостоїли у 2009 році.
— Так. За всіма критеріями ми відповідаємо цьому освітньому рангові. Постійно намагаємося вдосконалювати свій стиль роботи, зміцнювати матеріальну базу, посилювати кадровий склад. Щороку у нас захищають двадцять-тридцять кандидатських і докторських дисертацій. Розробляємо перспективні наукові теми, ініціюємо та підтримуємо міжнародні проекти.
— Що робите ви, академік, для утвердження українства, популяризації педуніверситету?
— Упродовж 30 років веду передачі на обласному радіо та телебаченні «Плекаймо рідне слово», «Культура української мови» тощо. Підготував близько 30 книжок, чотири з них присвячено краянинові Олесеві Гончару. Маю свою наукову школу. Радію за успіхи моїх вихованців, які публікують статті, посібники й міцно утверджуються в лінгвістичному світі.
— Яким вам бачиться найближче майбутнє університету?
— Наше завдання — повністю задовольнити запити сучасної школи. З’являються нові предмети, підходи, технології. Ми повинні підготувати фахівця, який відповідав би викликам сьогодення. Це — найважливіше. За рівень підготовки випускників Полтавського педагогічного ми спокійні. Вони сіяли, сіють і сіятимуть добре, розумне і вічне.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ, «Урядовий кур’єр»