Програма наради українських послів, яка відбувається щодва роки, цього разу виявилася надзвичайно насиченою. Окрім візиту в прифронтову Авдіївку, спілкування зі своїм безпосереднім шефом Павлом Клімкіним, зустрічей з керівництвом держави, посли давали численні брифінги й коментарі для журналістів. «УК» вдалося особисто поставити кілька запитань представникові України при ЄС Миколі Точицькому.
— Пане посол, які з досягнень у галузі нашої євроінтеграційної політики ви особисто виокремили б?
— На сьогодні ті завдання, які ставили перед нами глава держави, уряд, МЗС у відносинах з ЄС виконано якщо не на сто відсотків, то на 99. Проте одне з питань, які найбільше турбують Президента й кожного українця, — це питання безпеки на Донбасі. Тому завданням нашого представництва було досягнути визнання Євросоюзом Росії агресором, при цьому було встановлено чітку дату початку цієї агресії — 2014 рік. Бо деякі наші європейські колеги говорили про інші часові межі. Засудження російської агресії було зроблено під час саміту Україна — ЄС у липні в Києві.
Дуже важливою залишається одна з ініціатив на сході України — питання патронату наших європейських колег над містами, містечками й селами Донбасу. Не лише для того, щоб надавати різну гуманітарну допомогу, а й щоб у цьому регіоні більше знали про те, що таке Євросоюз, демократія і верховенство права. До речі, Бельгія, в якій я також представляю інтереси України як посол, у 1900-х роках інвестувала в розбудову Донбасу. Тож коли кажуть, що Донбас збудував Радянський Союз, це не відповідає дійсності. Донбас як індустріальний хаб створено ще до революції 1917 року. Доказ цього — наприклад Лисичанськ, який зберігає чудові зразки бельгійської архітектури.
— На початку червня відбувся масштабний візит 28 послів політико-безпекового комітету ЄС на схід. Чи змінив він щось у ставленні Брюсселя до війни на Донбасі?
— Це був справді особливий візит, бо він супроводжувався черговим спалахом гібридної війни, яку веде проти України Російська Федерація. Тепер можу про це розповісти. Буквально за день до цього візиту в ЗМІ так званих ДНР-ЛНР з’явилася інформація, що Україна свідомо зіб’є один із гвинтокрилів, у якому будуть європейські дипломати, щоб потім звинуватити Росію та ці псевдореспубліки в організації терористичного акту. Москва пішла навіть далі. Російський представник в ОБСЄ напередодні цього візиту телефонував деяким своїм колегам з організації й повідомив, що він нібито має оперативну інформацію, що українці справді збираються здійснити таку жахливу провокацію. Тому і главі держави, і міністрові закордонних справ, і моїм колегам з МЗС, з департаменту ЄС і НАТО довелося витратити добу на те, щоб цей візит взагалі відбувся.
— А що було для цього зроблено? І чи відмовився хтось із європейців від поїздки на схід?
— Від візиту не відмовився жоден, хоч, як розуміємо, всі ми живі люди. Бо в останні хвилини завдяки спільним зусиллям Президента і моїх колег, а також високому професіоналізму наших військовиків вдалося змінити програму візиту, місця відвідування, плани польотів. А це була делегація з 56 осіб, бо, крім послів ЄС, до неї увійшли працівники нашого МЗС і секретаріату Єврокомісії та Європейської Ради. Це тоді, коли у плані безпеки делегація у складі 10 осіб, яка відвідує передову на сході, — то вже доволі серйозна мішень.
Проте візит відбувся, і всі заплановані зустрічі також. Європейські колеги на власні очі побачили, як непросто нашій державі в умовах гібридної війни й за незначної підтримки партнерів вдається боротися з однією з найбільших армій світу.
Завдяки цьому візиту чимало таких понять, як агресор і агресія проти України, те, якою має бути миротворча місія ООН на Донбасі, увійшли у спільний документ між Україною та ЄС. Сподіваємося, що цей візит допоможе роз’яснити багатьом чиновникам у держава-членах ЄС ситуацію з мінськими угодами, зокрема хто саме їх порушує, бо це робить лише одна сторона, яка уникає навіть називати себе стороною конфлікту.
— Пане посол, чи правда, що європейські чиновники стомилися від того, що українське питання не сходить з порядку денного у Брюсселі?
— Втома від України — це лише модний на сьогодні вислів, але так само можна говорити про втому ЄС від Великої Британії, яка проходить складний процес Брекзіту.
У Брюсселя з’явився елемент практичного підходу до того, що було задекларовано у його відносинах з Україною. Дехто називає це втомою, але я так не вважаю. Бо якщо ми декларуємо, що нам варто істотно наблизити наш цифровий ринок до ЄС, а ми можемо запропонувати європейським партнерам лише програму ProZorro, яка дуже ефективна, проте це лише один елемент, і його недостатньо, щоб наші ринки наближалися.
Тішуся, що в декларації саміту Україна — ЄС було відзначено великий прогрес нашої співпраці, проте там, звісно, сказано і про недоліки. Зокрема торговельні елементи у географічних назвах. Бо якщо йдемо до спільного економічного ринку, не маємо права називати своє ігристе вино «просекко». Маємо бути послідовними у виконанні своїх зобов’язань. І ті українські виробники й бізнесмени, які це розуміють, вже зробили відповідні кроки. Не називатиму їх, але поясню: в Італії є грапа, у Грузії — чача, ми також виробляємо подібний продукт, але називаємо це виноградною горілкою. Є бізнесмени, свідомі того, ми частина великої угоди, і на цьому етапі знаходять власну назву, щоб не вступати в торговельну війну з ЄС, бо збитків у ній зазнає держава, тобто ми з вами як платники податків.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»