Надра України казково багаті: країна, яка займає лише 0,4% земної суші і де проживає близько 0,8% населення планети, володіє 5% мінерально-сировинного потенціалу земної кулі! В Україні розвідано близько 20 тисяч родовищ понад 100 видів корисних копалин. Із них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення.
Серед таких значимих багатств вчені називають ільменіт, або титановий залізняк — мінерал класу оксидів та гідроксидів. У межах Українського щита його родовища — Іршанське, Самотканське та Бирзулівське — були відкриті ще на початку 1950-х років. Нинішній титановий потенціал України оцінюється в 900 мільйонів тонн ільменіту та рутилу, що відповідає 30% зафіксованих світових запасів.
Метал космічного століття
Титан має справді «титанічні» властивості: він витримує нагрівання до 800° С і охолодження майже до мінус 200° С. За стійкістю в азотній кислоті титан перевершує всі метали. При звичайній температурі на нього не діє навіть «царська горілка». За 1000 років корозія проникає вглиб титану лише на 0,02 міліметра, через що його називають вічним металом, який не закипає і не випаровується у вакуумі.
Сплави титану найміцніші і широко використовуються в авіації, ракетній техніці, ядерній енергетиці, автомобілебудуванні, залізничному транспорті, суднобудуванні, в установках для опріснення морської води, при виготовленні глибоководних апаратів, а також для надглибокого буріння. З титану виготовляють тугоплавке скло, а з двоокису титану — найкращі титанові білила (біла фарба), що протистоять впливу лугів та кислот і є стійкими в атмосфері. Двоокис титану застосовують також для виготовлення паперу, штучного волокна, пластмас, гумотехнічних виробів, медичних та космічних препаратів. Він входить до складу глазурі, емалей, фарфорових мас. Карбід титану — жаростійкий матеріал, що не поступається за твердістю алмазу.
Застосовують цей метал також як абразив при обробці дорогоцінних каменів. З нього роблять штучні дорогоцінні камені. Титановий дубитель шкір набагато ефективніший за препарати з природної сировини, він поліпшує якість шкіри, робить її більш зносостійкою.
Основною сировиною для виготовлення титану (титанової губки) та супутніх товарів є титановмісна руда — ільменіт. Загальні світові запаси титану поширені у вигляді трьох головних промислових мінералів: ільменіту, лейкоксену та рутилу (анатазу), які виявлені в 30 країнах світу. Концентрати титановмісних руд використовують для виготовлення титану, титанової губки, виплавки феросплавів і карбідів. Рутилові концентрати — для виробництва обмазки зварювальних електродів.
Запаси ільменіту зосереджені в Австралії, Китаї, країнах СНД (Росія, Україна, Казахстан), Норвегії, ПАР, Італії, Індії та Сьєрра-Леоне, анатазу — в Бразилії.
В Україні інтенсивність використання ільменіту найнижча, хоча запасів його маємо більше за всіх: якщо наявних світових запасів ільменіту вистачить на 132 роки, то в Україні вони можуть послужити людям ще майже півтисячоліття.
«Титанова» тема
Попит на металевий титан останнім часом неухильно зростає і, за прогнозами експертів, ще як мінімум десять років перевищуватиме пропозицію. І якщо раніше близько 80% виготовленого титану забирала військова промисловість, то нині на частку ВПК припадає лише 40—50% виробленого металу. Решту ж запасів цього надміцного матеріалу стали використовувати в мирних галузях — хімічній, нафтовидобувній та машинобудівній.
В Україні розвідані запаси титану належать до великих ільменіт-рутил-цирконових розсипних родовищ — Малишевського в Дніпропетровській та Іршанського в Житомирській областях. Наша країна, до речі, є однією з п’яти країн-виробників стратегічної титанової сировини: на 40 її родовищах, з яких 1 — унікальне, 13 — великих, 12 — розвіданих, 5 — розроблювальних, зосереджено 20% світових запасів і видобутку ільменітної руди.
Титанову мінеральну сировину видобувають та збагачують на кількох підприємствах в Україні. Але серед значимих, перспективних та продуктивних можна відзначити дві філії ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ПАТ «ОГХК») — «Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат» (ІГЗК) в Житомирській та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК) у Дніпропетровській областях. Юридично ДП «ОГХК» створено в серпні 2014 року, а публічним акціонерним товариством підприємство стало 8 грудня 2016 року. Нинішнє ПАТ «ОГХК» здатне виробити близько 10% усього світового виробництва титановмісних руд. При цьому ВГМК виробляє унікальну в межах України та Східної Європи продукцію — рутиловий, цирконовий, дистен-сілліманітовий та ставролітовий концентрати.
До «титанової» теми причетні в Україні також Запорізький титано-магнієвий комбінат (титанова губка), ВАТ «Сумихімпром» (виробництво двоокису титану), ЗАТ «Кримський титан». На глибоке переконання багатьох експертів, Україна могла б посісти лідерські позиції серед виробників титану та виробів із нього, а також ільменітових концентратів, двоокису титану. Але ЗАТ «Кримський титан» — провідний у Східній Європі виробник двоокису титану, який свого часу п’ять років орендував ІГЗК та ВГМК, працює сьогодні не на Україну.
Приватизація як поступ уперед
До речі, за оренду комбінатів в Іршанську та Вільногірську ЗАТ «Кримський титан» (належить одіозному олігарху Дмитру Фірташу) платив з 2009 до 2014 року лише по 9 мільйонів гривень на місяць! Коли підприємства відійшли до новоствореної державної «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії», до скарбнички країни почали надходити реальні платежі: лише у 2016 році вони становили у податках та обов’язкових платежах 685 мільйонів гривень, що майже втричі перевищило показники 2015 року. Це дало компанії можливість увійти до ТОП-100 найбільших платників податків України та, за версією видання «Бізнес», — до п’ятірки найбільших платників податків у гірничодобувній галузі.
Окрім того, ПАТ «ОГХК» перебуває нині й у п’ятірці найбільших платників дивідендів державі за 2016 рік: його відрахування становили 321,8 мільйона гривень. Торік товариство отримало чистий прибуток на рівні 643,7 мільйона гривень і за міжнародними стандартами фінансової звітності увійшло до ТОП-100 найбільших державних компаній України. А за фінансовим результатом посіло дев’яте місце у ТОП-10 найприбутковіших підприємств державного сектору.
— Наступного року, — говорить виконувач обов’язків голови правління ПАТ «ОГХК» Олександр Гладушко, — наша компанія має бути приватизована. Ми підтримуємо таке рішення, сподіваючись, що приватизація пройде прозоро і в ПАТ «ОГХК» зайде один із ключових гравців титанового ринку. Лише за таких умов наші перспективні підприємства можуть очікувати на продуктивні інвестиції. Ми готуємося до приватизації, постійно друкуючи для потенційних покупців на сайті фінансові показники компанії. Але головне навіть не в цьому: систему управління держпідприємствами потрібно реорганізувати та реформувати, аби держава не втручалася постійно в операційно-господарську діяльність підприємств. Нас, наприклад, змушують затверджувати свої фінансові плани, погоджувати у відповідних структурах штатні розписи. І справу ми маємо більше з чиновниками, які курують сотні різнопрофільних підприємств, через що не можуть детально та ґрунтовно вникнути в нашу виробничу діяльність. Тож доводиться місяцями ходити по кабінетах, вибиваючи різні дозволи. З 5 травня 2016 року, наприклад, ми оббивали пороги різних міністерств, аби отримати дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок на території Коростенського та Хорошівського районів Житомирської області загальною площею 154 гектари. Ці півтори сотні гектарів давали змогу Іршанському комбінату продовжити розробку Межирічного родовища, де планується видобути 19 мільйонів тонн титанових руд та отримати понад 700 тисяч тонн ільменітового концентрату. Дозвіл ми отримали аж 30 серпня 2017 року, бо, даруйте, наші документи чиновники просто не розглядали. Відтак терміни їхньої дії закінчувалися і доводилося знову готувати нові папери. А це все — час, час, час, втрачаючи який, ми втрачали ринок у конкурентному середовищі. Тому я переконаний, що держава повинна лише контролювати прибутки державних підприємств, забирати з них частину, яка їй належить. І все!
Олександр Володимирович розповів, що компанія вже здійснила низку важливих кроків для того, аби бути зрозумілою та прозорою для інвесторів. Мова йде про те, що ОГХК в процесі корпоратизації (перетворення з ДП в ПАТ) пройшла серйозний міжнародний аудит, проведений компанією з першої «четвірки». А з 2016 року товариство вже подає звіти за міжнародними стандартами, які є зрозумілими для світових компаній.
— Ми маємо дві філії, де видобувають ільменіт, — веде далі Олександр Гладушко. — Але в Іршанську виробництво має, так би мовити, хімічний напрямок, а у Вільногірську — металевий. Склад породи різний, різниться й переробка. Аби мати більше клієнтів, ми розширюємо діапазон послуг: наприклад, відправляємо клієнту партію продукції, намагаючись при цьому переконати, що наш ільменіт кращий за, скажімо, норвезький. І ця партія (на прохання покупця) може бути від пробних 10 тонн до 1000 і більше. Споживачам це подобається, і вони починають активно з нами співпрацювати. Тож компанія працює сьогодні вже не на склад, як це було до 2015 року (продавали, аби вижити), а на конкретне замовлення.
Багата історія
А ще керівник компанії відзначив, що українські родовища титановмісних руд є унікальними. І про це знають потенційні споживачі, бо на біржовому титановому ринку домінує виключно ділова домовленість між двома сторонами.
Мені пощастило побувати у Вільногірській філії товариства, історія якої іде з 21 грудня 1961 року, коли державна комісія прийняла в експлуатацію збагачувальну фабрику, де був освоєний випуск титанових і цирконових концентратів. Пізніше тут було запущено також виробництво дистен-силліманітового, ставролітового та хромітованого концентратів, піску для скляної промисловості.
На збагачувальній фабриці майже щороку запускали нові цехи: 1962-го — металургійний, де була створена установка з виробництва обеззалізненого цирконового концентрату, 1964-го — дослідний металургійний, де створювали, впроваджували нові технологічні установки для випуску нових видів продукції: антипригарні та полірувальні пасти, широкий спектр різних марок двоокису цирконію, сполук цирконію і гафнію, порошок гафнію електролітичного (з нього виробляють у Німеччині оптичні лінзи для військових, які ми закуповуємо за валюту, хоча й самі могли б налагодити виробництво), концентрати і сполуки дорогоцінних металів.
Ці та інші виробничі цехи сприяють випуску унікальної продукції, яка є візитівкою Вільногірської філії й досі. На дільниці кераміки, наприклад, були розроблені технології для випуску готової продукції, що отримала дозвільні документи МОЗ тодішнього СРСР. Це «вічний» медичний інструмент: скальпелі, керамічні ножі, зубні протези. Підприємство випускало та продавало фільтруючі елементи, насадки для піскоструминного інструменту, тіла для млинів, кільця для млинів. У цей самий час закладалися основи для випуску цирконієвих сорбентів, порожнистих сфер.
Одне слово, підприємство у Вільногірську працювало на повну потужність. Воно пережило три масштабні реконструкції, які потребували великих інвестицій. Торік, наприклад, комбінат використав на модернізацію виробництва понад 110 мільйонів гривень. Це дало змогу зробити збагачувальну фабрику однією з найбільших у Європі з переробки титановмісних руд (а найпотужнішою на теренах Східної Європи є фабрика в Іршанську). Сумарна потужність ВГХК становить нині 2,5 тисячі тонн руди за годину. За рік підприємство переробляє близько 4,5 мільйона тонн сировини.
Останню видобувають на кар’єрах. До речі, в один із них, який запрацював у 1993 році, я навіть спустився на кілька десятків метрів вглибину. Це Малишевське родовище ПАТ «ОГХК». Поряд розташований Мотронівський кар’єр, але він перебуває у користуванні Дмитра Фірташа.
— Наших запасів тут вистачить до 2023 року, — пояснює головний інженер ВГМК Олексій Рябінін. — Тому вже зараз шукаємо нові ділянки. Одна з них — Мотронівське родовище — має об’єм видобутку розвіданих запасів на 30 років, а перспективних (якщо знести п’ять сіл, в яких залишилося по 5—6 хат) — ще на 150 років.
До речі, Мотронівський ГЗК з однією тисячею працівників, який належить Дмитру Фірташу, працює лише на папері. Пан Фірташ уже кілька років ніяк не «добудує» збагачувальний комбінат, на який переманив деяких наших людей. Останні тепер сидять за власний рахунок вдома або ж працюють за кордоном — у Польщі та Чехії. У нас же на збагачувальній фабриці працює п’ять основних та три допоміжні дільниці, які обслуговують близько 900 осіб. На ВГМК загалом працює близько чотирьох тисяч осіб, які годують понад 10 тисяч мешканців міста. Кожен другий житель Вільногірська пов’язаний із комбінатом.
Фахівців середньої ланки підприємство готує самотужки, а от із висококваліфікованими працівниками — проблема. Хорошого електрика, бідкався Олексій Рябінін, знайти сьогодні дуже важко, бо комбінат йому може запропонувати 6,5—7 тисяч гривень, а от у Польщі — вдвічі, а то й втричі більше.
Бархани серед степу
Та попри ці проблеми ВГМК випускає за добу 100 тонн цирконового, 200 — рутилового, 600 — ільменітового, а також дистен-сілліманітового і ставролітового концентратів. А ще після переробки породи в кар’єрах підприємство отримує пісок. Кількох видів та сортів. Наприклад, річковий, який цінується в цементній промисловості, будівництві, та кварцовий, що використовується в скляній промисловості. Останнього, білосніжного, в кар’єрах (у тому числі й вироблених) зберігається близько 300 мільйонів тонн.
І хоча кварцовий пісок є побічним видом продукції (за добу виготовляють 450 тонн), його закуповують великими партіями білоруські майстри скла. Наші північні сусіди випускають листове скло, яке Україна потім вже у них купує. Бо на наших підприємствах (у кращому разі) виробляють лише скляні банки.
— Ми працюємо відкритим способом, — приєднується до розмови начальник гірничо-транспортного виробництва ВГМК Андрій Шульгань. — Родючий шар знімаємо спеціальною технікою та складуємо у так званих хвостосховищах. Потім потужна техніка видаляє порожню породу, і лише затим добираємося до корисних копалин. Наша продукція — це не вугілля: подаємо на-гора пісок, глину, з яких виокремлюємо різні частинки. До речі, корисних компонентів у руді може бути від 2 до 12%. Вигідно добувати мінерали, коли їх вміст у руді коливається від 5 до 7%. На кордоні Донецької та Дніпропетровської областей відкрили нове родовище, де вміст концентратів становить близько 27% (Демурінський кар’єр). Але це — швидше виняток.
Після того ж, як «корисна» робота в кар’єрі закінчиться, працівники ВГХК проводитимуть рекультивацію місцевості. Чому в майбутньому часі? За майже 2,5 року своєї виробничої діяльності ПАТ «ОГХК», добуваючи за місяць близько 15 тисяч тонн руди лише у Вільногірську, ще не встигло «відпрацювати» ліцензовані родовища. Тому молоденькі ліси покрили зеленню рекультивовані землі на деяких ділянках лише Хорошівського та Коростенського районів Житомирської області.
Масштаби вражають
Кар’єрні роботи у Вільногірську вражають масштабністю: я, наприклад, із захопленням спостерігав за роботою роторного екскаватора (до речі, працює цілодобово), діаметр ковша якого становить 10 метрів, а виліт стріли — 70 метрів. З глибини кар’єру (близько 70 метрів) догори, як мурахи (здалеку вони й справді нагадують цих комах), «деруться» потужні 40—47-тонні БілАЗи.
Білоруські самоскиди компанія купила за прибутки. Коли ВГМК був в оренді у Дмитра Фірташа, тут про таку техніку могли лише мріяти. Нинішнього року на Вільногірський комбінат прибуло ще 5 БілАЗів. Вони дадуть змогу значно підвищити продуктивність праці.
З кар’єру до збагачувальної фабрики сировина надходить по 630-міліметрових пластикових трубах. З третього, четвертого, п’ятого та шостого кар’єрів ВГМК корисні ільменіт, рутил, циркон, ставроліт уже вимили. Тут сьогодні виблискують на сонці білі піски. Чув, що Туреччина поклала на них око і хоче купувати для потреб власного виробництва (раніше закуповувала пісок в Єгипті). Але вільногірці сьогодні працюють над технологіями, які можуть у майбутньому повернути екскаватори на піски, аби ще взяти звідти якусь частину корисних копалин.
До речі, на ВГМК використовується замкнений цикл водопостачання: вода подається на кар’єр для промивання руди, потім повертається із сировиною на підприємство, а звідти скидається назад. Вільногірське родовище від того не становить жодної загрози довкіллю: немає тут ні апатитів, ні лугів, ні кислот. Вода прозоріє в глибину до 6 метрів.
Окрім того, комбінат забезпечує водою й сам Вільногірськ, а технічну частину використовує для виробничих потреб. При виробництві подрібнених концентратів циркону вторинною сировиною є повітря, що «виходить» назовні. Раніше на підприємстві використовували «мокру» систему газоочищення, ефективність якої була лише 75%. Нині на комбінаті повністю перейшли на сухе очищення пило-газових сумішей за допомогою картриджних фільтрів. Ефективність такого очищення становить 99%. Тож повітря (45—60 градусів тепла), яке отримують на підприємстві після очищення, гріє у холодну пору цехи. Замість газу!
— Ми взагалі є дуже корисним підприємством для міста, — посміхається Олексій Рябінін. — Заробляємо валюту, продаючи за кордон близько 85% своєї продукції. Але для того, щоб комбінат у майбутньому працював продуктивніше, і нам потрібна допомога — у вигляді інвестиції: з ільменітового концентрату виготовляють титанову губку, яка є сировиною для виробництва титанового прокату.
Airbus і Boeing
На вільногірському ільменіті, з якого зроблено титановий прокат, а також деталі для повітряних суден, літають, можна сказати, літаки двох світових компаній — Airbus і Boeing. Але титановий прокат випускають росіяни, які купували раніше титанову губку у ПАТ «ОГХК». Україна теж будує літаки, але закуповує титановий лист за кордоном. А могли б робити це у Запоріжжі. Якби на тамтешньому титано-магнієвому комбінаті (теж, на жаль, належить Дмитру Фірташу) всерйоз взялися за цю справу, Україна змогла б випускати за рік близько 40 тисяч тонн титанового прокату (сам пан Фірташ називав таку цифру).
— Звісно ж, — підсумовує нашу розмову виконувач обов’язків голови правління ПАТ «ОГХК» Олександр Гладушко, — компанія шукає партнерів по всьому світу, аби працювати продуктивніше. І ця робота принесла вже певний позитивний результат: нещодавно ми уклали угоду з американським DuPont, якому постачаємо ільменітовий концентрат. Попри шалений спротив сусідньої Росії, яка навіть організувала цілу серію замовних статей проти нас, аби опаплюжити нашу компанію.
В ідеалі в Україні повинні з’явитися нові виробництва пігменту та титанової губки на базі сировини ВГМК та ІГЗК. За словами пана Гладушка, додатковий переділ збільшить вартість кінцевої продукції в рази, а значить, і доходи цих підприємств. Наприклад, якщо середня вартість іршанського ільменіту на світових ринках в 2017 році, де панують китайські виробники, варіює в межах 150—220 доларів за тонну, то світова ціна пігменту коливається в межах 1800—3000 доларів за тонну.
З титановою губкою схожа ситуація: якщо середня вартість ільменіту для металургів не перевищує 200—250 доларів за тонну, то продукт на виході оцінюється в рази дорожче — близько 10 000 доларів за тонну. Економіка говорить сама за себе.
Тому ПАТ «ОГХК» вийшло на Міністерство економічного розвитку та торгівлі з пропозицією побудувати в Україні новий завод на кшталт «Кримського титану». Для цього потрібно скооперуватися зі Східним ГЗК у Жовтих Водах Дніпропетровської області, який має цех сірчаної кислоти. Поки що цього добитися не вдалося, через безглузді різноманітні дозволи, погодження та бюрократію. Але в компанії не впадають у відчай. Тут вірять, що за ПАТ «ОГХК» — велике майбутнє.