У Нідерландах в останню суботу червня традиційно відзначили День ветеранів. Заходи з цієї нагоди відвідала міністр у справах ветеранів України Юлія Лапутіна. В інтерв’ю Укрінформу вона розповіла про важливі зустрічі, допомогу, яку обіцяють міжнародні партнери, мережу сучасних реабілітаційних центрів для українських військових та обмін досвідом.
— Які питання ви обговорювали з міністром оборони Нідерландів Кайсою Оллонгрен? Який досвід Нідерландів цінний для нас?
— Ветеранська політика — це політика керування людськими ресурсами в безпековій, оборонній галузях, тобто держава має піклуватися про військових, коли вони на службі, а також надати їм інструменти для розвитку й інтеграції в суспільство, коли вони з неї пішли. Тож це одна з головних інституційних реформ, які ми як Міністерство у справах ветеранів разом з усіма представниками нашого уряду запроваджуємо. Нам було дуже цікаво почути про схожий досвід Нідерландів, адже вони мають сталу практику та відповідні експертизи як країна НАТО. Із міністеркою оборони ми також обговорили лікування та реабілітацію наших військових, разом відвідали реабілітаційний центр у місті Доорн.
Там поспілкувалися з нашими хлопцями, які проходять реабілітацію після важких поранень і ампутацій. Дуже важливо було дізнатися про їхнє самопочуття, проблеми, готовність повернутися до нормального життя після поранення. Мені було важливо чути від українських військових, що вони подолали свої травми. Вони хочуть інтегруватися в суспільство, хочуть бути корисними. Багато хто прагне навіть далі служити. Говорили також про те, що зараз необхідно і в системі нашої військової освіти, і в системі Міністерства оборони та різних видів Збройних сил створювати умови, щоб поранені бійці, які більше не спроможні служити в бойових підрозділах, реалізували себе. Вони зі своїми навичками можуть бути корисними в інших підрозділах, які теж здійснюють важливі заходи, зокрема у кіберзахисті чи штабній роботі.
Коли почалася повномасштабна війна, Україна справді була не готова до того, що в умовах воєнного стану знадобляться такі реформи в галузі кадрового забезпечення, створення додаткових робочих місць для поранених бійців. Дуже важливо, щоб ці люди були гідно представлені в армії. Про це ми також говорили з пані Оллонгрен. А ще про посилення співпраці з вивчення законодавства Нідерландів у справах ветеранів. І домовилися, що нам передадуть їхню нормативно-правову базу для експертизи та порівняння нашого законодавства з нідерландським. Нині вивчаємо весь світовий досвід, щоб сформувати прийнятне для нас ефективне законодавство, яке дасть змогу забезпечити перехід від військової кар’єри до цивільної, а також комфортну інтеграцію наших військових у суспільство.
— Ветерани ще з 2014 року нарікають, що психологічно дуже складно повертатися в мирне життя, а на додачу на них чекають бюрократія, довжелезні черги, у яких часом доводиться вистоювати на милицях…
— Абсолютно погоджуюсь, адже коли сама поверталася 2014 року з ротації взимку, наприкінці грудня, а я майже весь час була в зоні проведення антитерористичної операції, то для мене тоді навіть приїзд у Харків чи заїзд до Борисполя, де бачила заправки, ресторани, світло, — це було незвично. Адже ми були повністю занурені в зовсім інше життя, і коли бачиш, як люди спокійно сидять у кафе, ходять по крамницях, це трохи вибиває з рівноваги, бо ти заглиблений у питання захисту країни. Утім, зрозуміло, що ми це робимо саме для того, щоб життя тривало. Люди мають жити нормально. Проте військовий досвід справді впливає, а тому людину потрібно фактично привчати знову до того, що вона повернеться в цивільне життя… Зараз, звісно, значно більше уваги приділяють створенню системи, інфраструктури, щоб хоч би куди повернувся з фронту боєць, захисник, захисниця, була точка входу, щоб отримати відповідні сервіси, щоб хтось пояснив, куди потрібно йти.
Коли я прийшла в міністерство, то черга на житло для ветеранів сягала понад 3000 сімей. А це стосується внутрішніх переселенців, які одночасно пішли захищати країну, стали учасниками АТО, і осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також членів родин загиблих. Це для мене був великий виклик. За рік видавали по 100 квартир, по 50. У нас була нарада і в Президента України, і з Прем’єр-міністром. Розмовляли і на політичному рівні, було ініційовано й ухвалено рішення повністю закрити цю чергу. Маємо цим людям забезпечити гідне життя. Торік, на жаль, через повномасштабне вторгнення гроші повернули на потреби оборони, але цьогоріч у бюджеті маємо ці гроші. Звісно, я розумію, що змінилася ціна квадратного метра, але понад 2000 родин з цих категорій, яким ми були винні багато років, забезпечимо житлом. Також було внесено зміни, адже раніше вони могли придбати житло тільки за місцем реєстрації, а нині люди багато переїжджають, тому можуть купити житло на всій території України. І ми не обмежуємо їх одним роком — раніше треба було купити протягом року. Також даємо пів року після скасування воєнного стану.
Забезпечення інших категорій теж повністю закриваємо. Ми також підписали меморандум із асоціацією ЦНАПів, щоб у кожному з них було відкрито «ветеранське вікно». Проводимо тренінги для персоналу, щоб ті, хто надаватиме послуги, були обізнані, могли допомогти. Створення такої мережі спростить усі процеси. Звісно, працюємо над диджиталізацією послуг і за системою Є-ветеран. Коли переможемо, у кожному смартфоні людина — учасник бойових дій отримає відповідний застосунок, який також працюватиме з «Дією». На порталі «Дія.Бізнес» є розділ «Ветеранський бізнес», де наявна інформація про можливі сервіси, гранти для ветеранів-підприємців. І це вже працює. Але буде загальна система, електронний кабінет, де ти можеш повністю опановувати всю інформацію, отримувати довідки через взаємодію реєстрів різних державних структур. Ми також хочемо створити електронний кабінет не тільки для самого ветерана, а й для того, хто надає послугу, звісно, зі збереженням персональних даних ветеранів, щоб вчасно запропонувати людям, які повертаються з фронту, ті послуги, які надають у межах місцевих рад, громад…
Проблема отримання статусів — це проблема сталої системи, яка існувала за мирних часів. Тобто, наприклад, поранений мав звертатися до військової частини, де він служить, щоб отримати відповідні довідки, а та частина через повномасштабне вторгнення перебуває на передовій. А людина після поранення, ампутацій — навіщо їй кудись їхати? Як сказав Прем’єр-міністр України: «Має довідка йти за пацієнтом». І зараз усе робимо для того, щоб усунути зайву бюрократію.
На початку повномасштабного вторгнення підставою для розгляду відповідних документів військово-лікарською комісією або МСЕК була перша довідка з військової частини про обставини поранення, а на момент повномасштабних бойових дій на всіх фронтах військові частини навіть не встигали оформлювати ці документи і вести облік, тому що вони теж багато переміщалися, тривали активні бойові дії. Тож командири не встигали писати це все, і багато людей тепер мають цю прогалину та вимушені чекати. Ми провели наради за участю МОЗ і військово-медичних сил, було поставлено завдання, щоб люди не чекали в чергах. Одним із перших рішень стало збільшення кількості військово-лікарських комісій, особливо в місцях, наближених до активних бойових дій, і тих, де найбільше поранених, а також створення таких комісій у цивільних закладах, бо військових може просто не вистачати. Я відвідувала шпиталі в регіонах активних бойових дій. Хлопці кажуть, що питання черг, які існували чотири-п’ять місяців тому, вирішується значно краще, але все одно є над чим працювати.
Взагалі це все має бути диджиталізовано, але в чому проблема — ми працюємо над тим, щоб наша електронна система була готова до обміну даними між Міністерством оборони та іншими відомствами. Дуже важливо, що це персональні дані військових, і треба відпрацювати всю технічну складову, щоб убезпечитися від витоку таких даних. Над цим працює Міноборони, і ми в постійній координації. Хочу наголосити, що захист персональних даних дуже важливий в умовах війни…
— Чи є плани створення чогось такого, щоб іноземці могли після перемоги переорієнтуватися з допомоги на фронті на підтримку ветеранів? Зокрема щоб допомогти ветеранові, який, наприклад, хоче відкрити реабілітаційний центр чи започаткувати свій бізнес?
— У Нідерландах ми також поспілкувалися з ветеранськими організаціями, і хочу анонсувати, що щороку 22 серпня в Києві ми проводимо міжнародний ветеранський форум. За участі і підтримки Президента України, Прем’єр-міністра, всього уряду, керівництва Верховної Ради, ветеранських, громадських організацій, нашого міністерства, а також запрошуємо міжнародних гостей. Ми передали таке запрошення міністерці оборони Нідерландів і ветеранським організаціям, які хочуть підтримати наших ветеранів, ветеранську дипломатію. Звісно, усі охочі можуть долучитися.
Наведу приклад Veterano Pizza. Торік було започатковано грантову підтримку для ветеранів-підприємців. Це конкурс для тих підприємців, які працюють не менш ніж два роки з моменту подачі заявки до Українського ветеранського фонду. Маємо вже переможців трьох етапів, одним із них є Pizza Veterano, а саме філія в Одесі, яка завдяки отриманню цих грошей відкриває «Піцу з собою». Грошей достатньо, щоб розвинути бізнес: від пів мільйона до мільйона гривень. А цього року ми вже провели конкурс спільно з благодійним фондом «МХП — Громаді», надаємо грантову підтримку до півтора мільйона гривень для ветеранів-аграріїв. І, звісно, Український ветеранський фонд при Мінветеранів створено саме для того, щоб люди, які хочуть нам допомогти під гарантії держави, могли давати гроші з-за кордону на наші проєкти. Про це ми також говорили в Гаазі під час зустрічі з ветеранськими організаціями Нідерландів. Така підтримка надихає. Ми хотіли б систематизувати таку допомогу.
— У лютому цього року в Гаазі відбувся дводенний саміт щодо відповідального використання штучного інтелекту у військовій галузі. Як ШІ впливає на неї? Яке має значення для збройних сил майбутнього? Які нові можливості він дає щодо самореалізації ветеранів?
— Те, що зараз відбувається, — бум розвитку ШІ — насправді результат багаторічного накопичення знань у галузі кібернетики і психології, нейропсихології. Це відбувалося після Другої світової війни десь до середини 80-х років минулого століття, тобто це був етап накопичення знань, багато проведено досліджень, і, звісно, українська кібернетична наука теж зробила свій внесок у світову кібернетику. Насамперед технології планували використовувати в медичній та військовій галузях. Нині шаленими темпами відбувається реалізація цих знань. На наступному етапі потрібно буде думати й аналізувати: а що далі, після ШІ, як він вплине на життя реального інтелекту? Система, яка може генерувати нові смисли, нові рішення, — як вона може вплинути на середовище? Але водночас це допомагатиме зокрема у відновленні здоров’я, розробленні нових форм протезування та доповнення функцій органів, які не діють.
З іншого боку, ці системи може бути використано для керування бойовими діями. Те, що бачимо на полі бою зараз, — це не та війна, яка була 2014 року. Компонент ІТ, усіх можливостей віддаленого дистанційного керування військом у нашій країні вже застосовується. Тож ветерани мають бути інтегровані. Особливо можемо говорити про те, що це також вікно можливостей для ветеранів, які зазнали поранень, але здатні використовувати комп’ютер і бути ідеальними воїнами на цьому полі бою. Я розмовляла ще на початку повномасштабного вторгнення з міністром оборони України Олексієм Резніковим, він поділився враженнями: «Те, що зробили наші геймери, звичайні цивільні, на початку війни, вони просто як на симуляторі працювали на комп’ютері». Раніше вони грали в ігри, а нині це стало реальністю. Належної кількості військових фахівців не було, а геймери дуже потужно патріотично долучились і творили дива. У майбутньому це має бути вже нормою кібервійська, у галузі дистанційного управління. Це має розвиватися, щоб зберегти людські життя, захищати кордон за допомогою збирання даних і прогнозування.
— Розкажіть про створення в Україні реабілітаційних центрів для українських військових.
— У нас є підписаний торік указ Президента про створення в областях таких центрів. Вони мають бути різної спрямованості, але багатофункціональними. Звісно, це робота різних міністерств, але зі свого боку хочу сказати, що ми маємо п’ять центрів. Чотири з них розташовані в Київській області, один у Житомирській, вони не були надто розвинутими в плані сучасного обладнання. Але наш пілотний проєкт — центр психологічної допомоги в Бородянці, ми хочемо створити надсучасний центр саме не клінічної психологічної реабілітації, а психологічної допомоги, орієнтований на превенцію психічних розладів у людей, щоб не доводити до клінічних випадків. Працюємо з багатьма експертами, світовими і вітчизняними, для наповнення його сучасними технологіями. Була приємно вражена, що на параді в Нідерландах з нагоди Дня ветеранів також була присутня збірна Нідерландів Invictus. Торік наша команда була представлена в Гаазі на цих змаганнях, узяла багато медалей. Цей досвід фізкультурно-спортивної реабілітації дуже важливий. І ми як міністерство бачимо один зі своїх центрів у партнерстві із закордонними друзями — можливо, це будуть Нідерланди. Плануємо створити саме фізкультурно-спортивний центр реабілітації з наданням психологічної допомоги.
Ірина ДРАБОК,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)