«Миргород, Житомир, Мирогоща — споконвіку мирні імена,
         Нашого коріння не розтрощить аніяким чоботом війна».

Цими рядками учениця Мирогощанської загальноосвітньої школи, що у Дубенському районі, Богдана Ковенько просто-таки закохала в свою малу батьківщину журі Всеукраїнського конкурсу екскурсоводів. І вперше привезла додому перемогу. Її розділили з талановитою дівчиною вчитель української мови Оксана Посільська, натхненник створення і керівник музею села, автор цих віршованих рядків поет Микола Пшеничний і вся Мирогощанська об’єднана громада.

Очолює її вчорашній учитель історії Світлана Соборук. Заступник — теж історик Вячеслав Посільський. Тому до української історії загалом і до власних витоків зокрема ставлення тут особливе.

На перехресті європейських культур

Хіба може бути по-іншому в селі, яке бере початок у 1545 році? Село-містечко століттями виправдовувало свою назву: до благодатного краю, де мир множать на гостинність, тягнуться люди різних національностей. Тут бував Лев Троцький, який навіть хотів одружитися з донькою відомого місцевого священика Федора Шумовського, в тій родині гостював Дмитро Донцов. Тільки тут існував поштово-пасажирський тракт, яким їхали Оноре де Бальзак та Іван Мазепа, через Мирогощу проходили Григорій Сковорода і Тарас Шевченко. Коли на запрошення російського імператора у другій половині ХІХ століття на Волині задля розвитку аграрного сектору та переробки з’явилися чехи, вони теж обрали для життя це містечко. Отож уже на початку ХХ століття половину двотисячного населення Мирогощі становили саме вони.

— Ось так і було дві умовні частини села — чеська й українська, — каже Оксана Посільська. — А ще додайте євреїв, поляків — ось так на перехресті європейських культур і розвивалася Мирогоща.

Від чехів залишилися добротні будівлі, які вірно служать мирогощанцям і нині. Скажімо, амбулаторія: це приміщення в 1907 році будували як школу.

Школа мистецтв (чи в багатьох українських селах таке побачите?) теж працює в чеському приміщенні: тоді тут був клуб, танцювальна зала і пивбар (чехи — знані поціновувачі пива, яке навчили варити українців із вирощеного на цих землях хмелю). Нині пивбару немає, а ось клуб і танцювальна зала трансформувалися у школу мистецтв. Та яку!

Тут знаходять себе діти з усіх 14 сіл громади. А ще доїжджають із сусідніх: Привільного, Рачина, Молодава. Саме через школу мистецтв тут започаткували співпрацю громад: за послуги, які отримують їхні діти, сусіди сплачують до скарбнички мирогощанців певні суми.

«Оскільки позашкільна освіта — повноваження виключно місцевого самоврядування, це дає змогу втримати на плаву нашу перлинку, — каже голова Мирогощанської ОТГ. — 2 мільйони гривень на рік, які спрямовуємо на школу мистецтв, — чимала для нас сума. Проте нікого й нічого не скорочували: тут працюють на майбутнє нашої громади й України».

Мають відділення бандуристів, сольного співу, фортепіанне та хореографічне. Танцювальний колектив «Ритми серця», яким із 1991 року керує Людмила Гороховська, привіз із престижних конкурсів стільки перемог, що й порахувати годі. Ось і днями повернулися «Золотим чемпіоном» із ART-dance 2018, де в журі були і Влад Яма, й Ілона Гвоздєва. Ось таке сільське диво в кількох поколіннях.

Громада плекає талановиту юнь, покладаючи на неї великі надії. Мирогощанська ЗОШ, що має статус опорної, єдина представляє область у проекті «Пілот-24», який здійснює в Україні Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Western NIS Enterpirse Fund. Коли його ментори приїхали до школи, першачки підбігли до них і запитали: Where are your from? Вільно спілкувався англійською й директор Вячеслав Токар. Вочевидь, це не в останню чергу вплинуло на вибір гостей: конкуренція ж бо була жорсткою. Тож Мирогощанська ЗОШ поповнилася новенькими комп’ютерами, інтерактивними комплексами, мікроскопами: тільки працюй.

Тобто виносячи уроки з історії, тут всерйоз ставлять на майбутнє. Бо переконані: ті, хто за шкільною лавою сьогодні, змінять Україну завтра. І малій батьківщині неодмінно допоможуть. А ще всі разом творять новітню історію, в якій саме децентралізація формує порядок денний щонайменше на півстоліття.

Державний пряник меншає

Нині держава надає громаді, яка другий рік працює на прямих міжбюджетних відносинах, так звані підйомні. Торік, приміром, мали інфраструктурну субвенцію 3,6 мільйона: придбали трактор, який працює в новоствореному комунальному підприємстві «Мирогощанське», на співфінансуванні — шкільний автобус, перекрили дах в опорній школі, провели вуличне освітлення у найвіддаленіше село Молодіжне. Тобто розв’язали найбільш нагальні проблеми. А їх ще чимало!

Цього року пряник від держави буде меншим — 2,5 мільйона. Та й то великі гроші для громади, яка (так уже склалося) не має на своїй території ні потужних агропідприємств, ані виробництв. Тому й складно конкурувати в розвитку з тими, хто отримує такі самі підйомні, маючи ще й потужні власні надходження. Так у громаді з’явився проектний менеджер. Перший проект — виробництво бруківки з матеріалів місцевих кар’єрів — уже переміг в обласному конкурсі. Цех, у якому попервах буде п’ять робочих місць, працюватиме на тому-таки комунальному підприємстві «Мирогощанське».

А далі, кажуть, сподіваються на подальший розвиток. І ведуть активні перемовини із земляками, які мають власний бізнес, щоб ті зареєстрували його в рідній громаді. До уряду теж мають слушні пропозиції: пришвидшити розпаювання землі на державному підприємстві «Мирогощанський іподром» (це поповнить бюджет громади на 3 мільйони за рік); ввести до складу земель за межами населених пунктів, які уряд нині передає громадам, господарські двори: їх, кажуть, здавали б в оренду й поповнювали скарбничку громади; спростити виготовлення дорогої проектно-кошторисної документації та пришвидшити затяжну державну експертизу проектів.

Подібні сигнали надходять і з інших об’єднаних громад Рівненщини, яких уже 28. Більшість їхніх голів знайома з досвідом польської реформи самоврядування. І кажуть: в Україні забули взяти з неї чи не найголовніше — сплату податків (зокрема основного — ПДФО) за місцем проживання. Уявляєте, який потужний ресурс мають тамтешні гміни для свого розвитку? Ось і змагаються між собою території за жителів, намагаючись додати кожна собі комфорту та креативу. 

КОМЕНТАРІ

Інвестиції, які повернуться сторицею

Тетяна ГРЕЩУК,
виконавчий директор
Рівненського відділення
Асоціації міст України:

— У Мирогощанській об’єднаній громаді першими в області започаткували співпрацю територіальних громад у позашкільній освіті, уклавши договір із сусідньою Привільненською сільською радою. Це порівняно новий інструмент політики місцевого розвитку, який активно використовують громади в європейських країнах, домовляючись про спільне вирішення актуальних питань для тієї чи іншої території. У громаді, якою вміло управляють педагоги, зробили ставку на майбутнє, і в цьому її привабливість. Вчинили мудро: це саме ті інвестиції, які повернуться сторицею.

Не так кількість, як якість

Олексій МУЛЯРЕНКО,
голова Рівненської ОДА:

— Децентралізації має ефект, що вражає: 51 відсоток бюджетного ресурсу країни вже передано на місця. 62 мільйони інфраструктурної субвенції від держави отримають цього року й наші об’єднані громади. Це робиться для того, щоб люди на місцях відчули зміни на краще.

Проте децентралізація — не лише гроші та повноваження, а насамперед відповідальність за розвиток територій. Тому акцент робимо не на кількість, а на якість (тобто насамперед фінансову спроможність) громад, що утворюються відповідно до затвердженого урядом перспективного плану. Адже розуміємо, що державна підтримка (як і добровільне об’єднання) не будуть вічними, і треба навчитися заробляти самим.

Нині Мінрегіонбуд оцінює об’єднані громади за такими чотирма показниками: власні доходи на одну особу; рівень дотаційності (який не може перевищувати 30%); капітальні видатки на одну особу та питома вага видатків на адмінапарат (не може перевищувати 20%). Такий зріз дає змогу об’єктивно оцінити перспективи тієї чи іншої громади і вчасно сказати, кому треба: витрачати більше, ніж заробляєте, зась.

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр» (фото автора)

ДОВІДКА «УК»

Мирогощанська ОТГ утворилася в 2016 році, до її складу входять 14 сіл, у яких 7 тисяч жителів. Територія громади — 11,5 тисячі квадратних кілометрів.