Глухів згадується в літописі з 1152 року. У міста значний туристичний потенціал. Нещодавно Мішель Терещенко відкрив неоднозначний пам’ятник Тарасові Шевченку. В композиції, розміщеній за три хвилини ходи від міської ради, головний акцент на бронзовому тарантасі в натуральну величину. Він нагадує про… Миколу Гоголя, який ввів у світову культуру українську екзотику. А національний достойник Шевченко у 1844 році в повісті «Капитанша» залишив такий відгук про місто до епохи Терещенків: «Глухов… сделался самым пошлым уездным городишком». Нині місто завдяки міському голові, який вже став брендом нової України, перебуває в епіцентрі боротьби за європейський вибір країни: століття французької політичної культури і десятиліття української з рудиментом радянщини.
Пан Мішель показує сторінки місцевої опозиційної газети. У них вимоги надати звіти про його роботу і витрати, на які кошти він їздив у зону АТО і купував потрібні бійцям речі. Робота і особисте життя Мішеля Петровича як під мікроскопом. Чи зажило місто по-новому, як закликав Президент України, урочисто надаючи Терещенкові громадянство? Про це і не тільки наша розмова з міським головою.
Пан Мішель починає розмову українською. Нині у Глухові мова звучить частіше, ніж рік тому, хоч «рєчь» істотно переважає.
— Пане Мішелю, нещодавно ви представили обрану на конкурсі нову очільницю історико-культурного заповідника, якому в статусі національного виповнюється 20 років. У ньому патріоти міста впроваджують змістовні та актуальні проекти, що сприяють програмі туристичного розвитку Глухова.
— Реставрація історичних пам’яток, новий дизайн і освітлення парку Шевченка, водонапірної башти з оглядовим майданчиком і виставковою площею та музеєм зв’язку, алеї гетьманства не відбуваються, як планували, бо наші депутати не хочуть на це зважати, гальмуючи ухвалення бюджету. А нам треба платити борг перед історією. 1708 року в Глухові проголошено анафему Мазепі, тож ми готуємося відкрити меморіал гетьманові у листопаді цього року. Це іміджевий проект для міста, але опоненти блокують оформлення акта на землю. Хочемо облагородити тюремний замок у центрі міста — навколо буде японський сад з маленьким озером. Там плануємо відкриту сцену для літніх вистав та ілюмінацій. Поблизу алеї гетьманства хочемо побудувати новий центр надання адміністративних послуг. Будівництво фінансуватиме Фонд регіонального розвитку. Кошторис проекту — 500 тисяч гривень.
— А в міста гроші є?
— Так. Ми заробили вдвічі більше, ніж 2015 року. За системою ProZorro проводили всі платежі понад 5 тисяч гривень. Тож за два роки закінчили роботи, які очікували 20 років, з каналізації, ремонту вуличних доріг, дахів, термоізоляції приміщень шкіл, садків.
— У Глухові відбувся один з останніх боїв за УНР. 175-й піхотний батуринський полк підтримав незалежність України. 300 бійців з 5 по 8 березня 1918 року захищали незалежність у боях з муравйовцями і селянами, яким ті надали зброю й дозвіл на грабунок євреїв. Селянам обіцяли землю. Що з ними сталося в роки колгоспів і Голодомору, відомо всьому світу. А батуринців і їхніх прихильників убили. Постає питання про вшанування героїв УНР.
— Я не готовий відповісти стосовно батуринців. У нас є невеликий єврейський музей, старовинне єврейське кладовище, бо третина жителів Глухова до революції — євреї. Вони жили тут 600 років, збудували синагоги, 6 єврейських шкіл. Плануємо проводити фестиваль льону, різдвяний фестиваль музики Березовського і Бортнянського. Працюємо над тим, щоб у місті було більше туристських об’єктів, тож розробили п’ятирічну програму розвитку музеїв. Та всі починання блокують депутати.
Очікую на підтримку глухівців у реконструкції центру міста. Заплановано відкрити музей гетьманства в будівлі земства, під музей музики хочемо облаштувати стару музичну академію, яка існувала за гетьмана Данила Апостола. Відкриємо музей льону і конопель у клубі агроінституту в будівлі, де жила дружина Скоропадського, і музей сучасного мистецтва в центрі міста.
— У Глухові є колекція музейного рівня з кількох тисяч дзвоників, знана в багатьох країнах, поетеси Ірини Колтакової, матері видатних спортсменів. Він міг би розміститися в будівлі Міклошевських — одній з двох кам’яниць, які збереглися після нищівної пожежі 1784 року. В радянський час її перебудували під пошту. Будівля в жалюгідному стані. Активісти збираються встановити дошку, щоб вказати очільника Укрпошти і телефони установи, які не опікуються історичною пам’яткою і заважають це зробити місту.
— У цій будівлі за гетьмана Данила Апостола був театр, і ми збираємося після реставрації влаштовувати в ній видовищні програми. Міська рада регулярно звертається до Укрпошти, щоб будівлю передали на баланс міста, але нашу вимогу ігнорують.
— Ви колекціонуєте твори сучасних українських художників. А за якою картиною з багатющої колекції меценатів Терещенків найбільше сумуєте?
— Це картина Врубеля «Татарська принцеса», яка в радянські часи називалася «Маленька дівчинка на перському килимі». Я радий її бачити в музеї. Моя колекція живопису досі у 18 ящиках, бо моя київська квартира чекає ремонту, на який поки що немає коштів.
— Чому ви пішли в міські голови?
— Бо моїх чотирьох предків обирали бургомістрами Глухова. Нікола Артемович працював на цій посаді 22 роки. Не бачу себе у Верховній Раді, а в Глухові можу змінювати життя жителів щодня на краще. Біля зупинки маршрутки бабусі поскаржилися на незручні лавочки, ми це врахували, упорядковуючи місто. А що може депутат? Писати звернення? Кожен підприємець і житель повинен опікуватися частиною міста, виконувати свою роботу для життя по-європейськи.
— Чому не лобіюєте встановлення пам’ятників Терещенкам у Глухові та Києві? Вони б нагадували про «сприяння до суспільної користі» людям при грошах і владі.
— Їм є багато пам’ятників: Київська політехніка, Володимирський собор, Анастасіївський собор у Глухові. До речі, в ньому зробили жахливий ремонт, а він потребував реставрації та реконструкції. Там Московський патріархат зробив золоту баню. А усипальницю зруйновано, фрески в загрозливому стані, утеплення нема. Гадаю, Московський патріархат протидіятиме моєму переобранню. Тут їхня монополія. Два роки не можемо надати ділянку Київському патріархату для будівництва храму. Рішення блокують депутати.
— У бібліотеці міста, де багато цікавих надходжень, відвідувачі питали не про культуру, а про нові робочі місця, які ви обіцяли.
— Великі підприємства у Глухові вже не можливі. Ми не набрали на прогнозовану ткацьку фабрику 200 працівників — прийшло у 20 разів менше. Завод з оброблення конопель і льону зможе запрацювати, якщо позбудемося корупції. За два тижні до закінчення його будівництва скасували дозвіл. Фірма Linen of Desna експортує 90% продукції. Нещодавно вона отримала від лабораторії в Сумах повідомлення, що в нашому льоні виявили екзотичні хвороби. Їх можна побачити тільки влітку на полі, а не взимку. І це після 10 років роботи без зауважень.
Система працює не тільки проти мене. Двічі зривався аукціон з кількома кандидатами, які зробили внески на будівництво п’ятиповерхівок у Глухові. За 15 хвилин до його початку після певних дзвінків учасники відмовлялися від торгів. Та роботу міської ради підтримали на міському вічі в лютому цього року.
— Два роки тому в період загострення війни з Росією ви сказали, що головна загроза Україні — це корупція.
— Війна не ізолює Україну, ми відчуваємо підтримку. А корупція — це ізоляція. Ми не отримаємо інвестицій. Молодь не бачить перспектив, бо нема соціальних ліфтів. Хлопчина з Глухова їде в Польщу, знаходить там роботу собі й дружині. А згодом вони забирають не тільки дітей, а й дідусів і бабусь.
— Чехія вчетверо збільшила квоти для робочої сили з України.
— Проблема корупції в Україні така, що Європа неофіційно ухвалила рішення будувати заводи навколо України: у Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині в розрахунку на українських робітників. Так і капітал, і працівники будуть під захистом європейських законів. У Глухові ситуація гірша, бо молодь виїжджає в Росію.
— Ваші гіркі роздуми про сучасну Україну стануть матеріалом для нової книжки?
— Якщо не стану міським головою після квітня, перевидам свого «Першого олігарха». Дружина знайшла історичні документи, пов’язані з моїм дідом в Україні. Не знав, як він підтримав Україну в період кризи квітня 1918 року, коли Керенський покинув уряд. У Парижі ми купили мемуари Церетелі, де є про мого дідуся й Україну. Хочу написати про події Майдану, який змінив моє життя, у книжці «В пошуках скарбу родини Терещенків». Третя книжка буде про мій експеримент як Глухівського міського голови з моїм баченням України. Ми живемо в потенційно трагічний час.
— А реформа правоохоронних органів пробуксовує.
— У нас у місті є проблеми з відеоспостереженням, яке може поліпшити криміногенну ситуацію. Але не хочемо передавати все в руки корумпованої поліції. Правоохоронні органи працюють не на місто, а на себе. Потрібне очищення країни. Я не думав, відмовляючись від французького громадянства, що житиму як у банановій республіці.
— Але ви не маєте вигляду зневіреного і втомленого політичною боротьбою. Може, вас наснажують рідні. Часто бачитеся з дітьми у Франції?
— У мене буде вже третій онук у родині Димитрія в Парижі. Донька Ізабель художниця, відкрила ресторан у селі за 50 км від Тулузи. Депресивне село, де 2—3 тисячі жителів, розвиватиметься. Там в історичному центрі є вежа в тосканському стилі, яку відвідував Петрарка. Донька її відреставрувала, дала друге життя старому млину, в давньому ангарі відкрила театр, і туди приїздять люди мистецтва. Можливо, вона стане міським головою, хоч я їй не раджу. Нещодавно вона перечитала французькою «Перший олігарх» і прониклася історією нашої родини. Вона цікавиться Україною.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Мішель ТЕРЕЩЕНКО. Народився 1954 року в Парижі. 1975-го отримав престижний диплом МБА ЕССЕК. Починав трудову діяльність як дослідник підводних глибин. З 2003 року живе в Україні й займається переробкою льону, конопель та меду.