КАЗКОВИЙ СВІТ
Для правильного сприйняття вистави ви самі повинні повірити в існування казкових героїв
— Доброго ранку вам, маленькі глядачі! Сьогодні ми дивимось виставу-гру «Гусеня». Скажу по секрету: до вас звертатиметься дівчинка Оленка. Допоможемо їй?
— Так!
— Тож ми по-театральному запрошуємо. Як це робиться?
І тут сотні дитячих долонь оплесками зустрічають на сцені Київського державного академічного театру ляльок головних героїв вистави, які вмить оживають у руках акторів. А поряд зі мною сідає той, хто ввів усіх у гру: завідуючий літературною частиною Ілля Поволоцький. «Чому ж ви не вступаєте в діалог з актором? Беріть участь у процесі!» — підказує, як правильно поводитись. І я, наче трирічна дитина (ця казка саме для такого віку), тупочу ногами, пасучи гусеня, скрикую від жаху, коли його хапає лисичка, і визволяю героя з полону, голосно вигукуючи з усіма: «Піф-паф».
Таке перше знайомство малюка з тутешнім казковим світом. Тому й не дивуюся вщерть заповненій залі й життєрадісним усмішкам малят, які, здається, сумніву не мають у тому, що герої на сцені — живі ляльки.
Тут персонажі на будь — який вік смак. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Річ у психології дитини
За годину вже розпитую відвідувачів про враження. Оксана із 4-річною донькою, приміром, так окультурюється щосуботи, бо переконана: лялькові герої у рази ефективніші за сучасні мультфільми та книжки-розмальовки. Проте Ігор із трирічним сином тут уперше. Він вважає свою дитину «комп’ютерною», проте цього дня зрозумів: ляльки таки потрібні.
Поки стоїмо у холі, молода мама-педіатр питає в Іллі Яковича, які ще вистави ведуться з відкритим прийомом (коли актор на сцені), мовляв, інакше її дитина не сприймає гри. Виявляється, у репертуарі таких лише 2-3. А зумовлено це, як пояснює фахівець, тим, що маля повинно через образи, відтворені саме ляльками, вчитися розмежовувати добро і зло, щастя й печаль, одне слово, всотувати одвічні цінності, з якими стикатиметься у житті.
За мить опиняємося біля міні-музею ляльок у холі театру. Тут помічаю всіма улюблену Каштанку, Вінні-Пуха, Зоряного хлопчика. Аж зупиняю погляд на римлянині та ще двох невідомих персонажах. Ніби прочитавши запитання у моїх очах, Ілля Поволоцький розказує: «Це ляльки з вистави про історію Ісуса Христа «Яви нам ангелів твоїх», яка пройшла лише у нашому театрі й мала неабиякий успіх. А ось наша грамота від 28 березня 2011 року, коли казка «Про курочку Рябу та Сонечко золоте» отримала Пектораль за кращу дитячу виставу».
Одразу ж закортіло познайомитися з головними дійовими особами казок. До ляльок у гості мене проводить майстер із їх виготовлення Людмила Кукоба. Власне кажучи, ці персонажі мешкають не в замку, а на звичайнісінькому складі. Тут помічаю гапітно-тростинні (таких найбільше), планшетні, перчаточні ляльки та славнозвісні маріонетки.
«Ми не робимо злих за образом ляльок, — одразу застерігає майстер. — Дитина не повинна лякатися в жодному разі. Хіба що голосом актор може їй надати страхітності. Пам’ятаю, у нас була Баба Яга, але й вона не мала суворого вигляду». Людмила Кукоба також пояснює, що, створюючи персонажів, у театрі не застосовують натурального хутра — саме тому тваринки яскраві та веселі. Щодо вдалих декорацій секрет також простий: на сцені повинні превалювати більш-менш пастельні кольори, аби на фоні ширми лялька не губилася, а навпаки — впадала в око променистістю барв.
Образи оживають завдяки акторам. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Жила-була на світі кішка Рудя
Раптом мою увагу привертають вигуки із театральної зали: «...Але насправді я не знаю жодної доброї казки, тому й розповідаю злі. Адже я Сон. Я маю щось розповідати». Ану ж бо хоч на мить поглянути на це, — виринає у думці вже дорогою до сцени. І чую: «Тепер щовечора перед тим, як комусь наснитися, я розповідатиму тобі добрі казки. Слухай уважно: Жила-була на світі руда кішка Рудя...» Цей діалог ведуть під ялинкою поганий і добрий Сни, а актори під музику Юрія Шевчука вправно ними керують. Як виявилось, я потрапила на першу репетицію вистави «Казка для добрих сердець», яку ставить учениця головного режисера театру Юрія Сікала Марина Назаренко. Прем’єру заплановано на кінець жовтня, тож робота вже в розпалі.
Аби не заважати, вирушаю геть, розглядаючи фото із заслуженими артистами, які доносять до глядача прекрасне, величезний акваріум, а згодом — намальований на стіні Миколою Даньком «Стародавній Київ очима дітей»...
На жаль, цього дня не застаю головного режисера на місці, але мені люб’язно допомагають із ним зв’язатися. У телефонній розмові Юрій Сікало розповідає, що до літа планують ще й вистави «Принцеса на горошині» та «Аленький цветочек», побудовані на основі класичних казок. «Наш театр прагне доторкнутися до почуттів дитини, — розповідає режисер і наводить приклад: — Пам’ятаю випадок під час вистави «Золотий ключик», коли татусь Карло звернувся до планшетних акторів після вигуку Буратіно: «Йой, їсти хочу» із запитанням: «У вас щось є?» Аж раптом на авансцену виходить хлопчик і кладе пряник. Він вірить у те, що лялька — жива істота, якій потрібна допомога...» А на найменших глядачів у театрі розраховані вистави-ігри. Під час таких дітлахи беруть участь у казці разом із ляльками.
І ось я вже біля фонтана з Дюймовочкою. Стою перед театром і не можу зрозуміти, чому нинішнє покоління батьків не бажає знайомити своїх дітей із цією неймовірно делікатною, шляхетною культурою, яка допомагає боротися зі злом добром, із ненавистю — любов’ю до живого. Безперечно, у Державному академічному театрі ляльок місце саме таким глядачам. У цьому переконалася, споглядаючи їхні щасливі усмішки, які виблискували добротою, співпереживанням долі героїв під час вистави.
Ось так і я долучилася до світу добрих сердець. Сльози іскрилися на очах і, здавалося, стисли душу чи то від радості, чи то від жалю, бо була позбавлена такого в дитинстві. Звісно, батькам набагато легше увімкнути телевізор чи комп’ютерне аніме, аби на певний час «забути» про дитину, займаючись буденними справами. Та чи варто промінювати щасливі моменти спілкування власних дітей із «одухотвореними» ляльками на власні докори сумління? Ми всі — діти в глибині душі, то чому ж не спробувати її відкрити бодай на мить?!
Катерина МАЦЕГОРА,
«Урядовий кур'єр»
ДОВІДКА «УК»
Київський державний академічний театр ляльок. Засновано 27 жовтня 1927 р. при Київському театрі для дітей ім. І. Франка. Перший сезон відкрито виставами «Старовинний петрушка» та «Музики». З ініціативи театру з 1991 р. в Києві проводяться Міжнародні фестивалі театрів ляльок. У 1995 р. удостоєний Міжнародної премії «Дружба». У 2002 р. переїхав у новобудову на вул. Грушевського 1-а. Вистави для дітей розраховані на вік від 3 років. Має у репертуарі і кілька вистав для дорослих.
ПРЯМА МОВА
Микола ПЕТРЕНКО,
директор — художній керівник театру
Прищеплюючи дитині поняття прекрасного, потрібно шанувати передовсім власну культуру. До театру ляльок ходять меншенькі глядачі, яким ми пояснюємо, що таке осінь, зима, спекотне літо, не роблячи довгих текстів, бо діти ще не сприймають великих за обсягом творів. Я проти всіляких покемонів, яких показують на телеекранах. Лисичка має бути руда, а зайчик — схожим на себе.
Театр ляльок повинен бути традиційним. Звісно, усілякий вид мистецтва має право на існування, але коли дитина виросте, сама визначить, чому віддає перевагу: сучасному чи класичному. Маю на увазі сценографію, музику.
Ми не беремо до репертуару сучасних не зрозумілих для дітей драматургічних матеріалів. На жаль, нині драматурги майже нічого не пишуть для дитячого театру — це їм фінансово не цікаво. Безперечно, діти правильно сприймають лялькове мистецтво, по-іншому не може бути — така їхня психологія. Вистава ж повинна бути суто ляльковою. У театрі в дитини виникає питання, як оживає лялька, кліпаючи очима, відкриваючи рот. А коли вона побачить актора на сцені, то скаже: і я так можу носити вдома ляльку і розмовляти. Так втрачається таємничість.
А знайомство з театром ляльок варто починати із 3 років і до... 90-річним сюди також можна приходити. Я закликаю частіше впадати в дитинство: адже це світ добра, чарівності, казки. І за годину, доки йде вистава, забувати про все погане, що нас оточує, і виходити з добрішими серцями!