Новий театральний сезон відкрили в Тернополі. Його за доброю вже  традицією в академічному драмтеатрі імені Тараса Шевченка розпочали з прем’єрної вистави. Цього разу підготували містерію. І що важливо, містерію непокори. Головний герой вистави — Патріарх Української греко-католицької церкви Блаженніший Йосиф Сліпий, 130-річчя із дня народження якого відзначили в лютому. Це перша сценічна робота в нашій країні про цього духовного світоча, велета духу, славетного українця та незламну людину, яку радянський режим тримав в ув’язненні 18 років. Драматургічна версія та постановка народного артиста України Олега Мосійчука.

На основі розсекречених документів

Створити виставу про видатного краянина Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого в Тернопільському драмтеатрі прагнули давно. Але, кажучи словами Олега Мосійчука, треба було виболіти цією темою, вибудувати драматургічний сюжет, колізії. Торік у вересні пан Олег узявся-таки здійснити задум. Його підтримала й дирекція театру, і церква. З’ясувалося, що жодної п’єси про Блаженнішого немає. Є хіба чимало досліджень, розвідок, публіцистичних матеріалів. Тож довелося Олегові Мосійчуку зануритися в розсекречені документи кдб з 1939-го й до 1987 року, що стосувалися Йосифа Сліпого. Ця інформація, факти, трактування становлять основу того, що режисер хотів почерпнути для сценічного втілення.

«Із ранку й до вечора при лампі у кабінеті творив драматургічну версію», — каже. Але не обійшлося й без мікродіалогів, вкраплень з літературних творів інших авторів. Зокрема, прочитав про Сліпого поему Левка Різника «В’язень Христа ради». Був вражений кіносценарієм Олега Германа «Князь Церкви», що вийшов друком ще десять років тому й «написаний за законами високого кіно». Олег Мосійчук дивується, що досі в Україні не знято жодного художнього фільму про видатного Патріарха УГКЦ, життя якого сповнене великої драми й нездоланності.

Коли у виставі «Голгофа» майор-чекіст мельников, якого грає заслужений артист України Микола Бажанов, з піною на вустах каже Патріарху, що «наши вайска вас асвабаділі», Йосиф Сліпий спокійно відповідає: «Так, визволили, але чомусь потім забули піти собі геть». І нині ці ординці, забираючи життя тисяч мирних українців, знищуючи вщент наші міста й села, називають себе «асвабадітелямі», теж ніяк не хочуть забратися з нашої землі.

«Зневіра? Ні!»

Вистава «Голгофа»  дуже актуальна нині. Її жанр Олег Мосійчук визначив як містерія непокори. Непокори ворогові, злу, насильству. Це про суть того, що вклав режисер, актори в півторагодинну виставу. Ідеться у спектаклі й про святочні речі, глибинну віру Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, якого не зламало тривале ув’язнення, поневіряння, нелюдські знущання. Той самий персонаж вистави майор мельников єхидно кидає Патріархові: «Кто ти тєпєрь? Пастух без авєц». На цей закид Йосиф Сліпий упевнено відповідає: «Я не самотній. Зі мною мій рідний український нарід, всі вірні, батьки й матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці, зі мною Господь». Він не скорився до останнього дня, витримав весь тягар репресивної сталінської машини, яка заходилася ламати хребет нашої нації. «Зневіра? Ні! Лише пекельні муки, ні краю їм не видно, ні кінця», — линуть зі сцени слова владики.

Сліпий ішов стражденним шляхом на свою Голгофу. Тому режисер-постановник не побоявся вивести на сцену Чоловіка в терновому вінку (актор Євген Лацік). Патріарх зізнається Йому, що завжди кликав Його в молитві, щоб мати силу йти вслід Того, хто перший ніс хрест на Голгофу. І у фіналі вистави, коли його нарешті звільняють з радянського поневолення,  Йосиф Сліпий промовляє: «Я знову добровільний в’язень Христа». Таким він вважав себе все свідоме життя.

Виставу «Голгофа» побудовано на документальному підґрунті. Але хоч і небагато, проте є й художній домисел. Олег Мосійчук зосередив увагу на роках ув’язнення Патріарха радянським режимом. Але, безперечно, кидає погляд і в дитинство та юність Йосифа Сліпого. Від того спектакль набирає ще більшої емоційності, життєвості. Можливо, тому в багатьох глядачів з’являються сльози на очах.

Утілити образ Патріарха режисер-постановник доручив заслуженому артистові України Олександрові Папуші. Це актор, який має внутрішню пластику, потрібну енергетику.

«Складність для нього у виставі величезна, адже розгорнутих сюжетних сцен немає, від епізоду в епізод треба прожити цільно характер, вікову еволюцію. Олександр робить це гідно», — констатує Олег Мосійчук.

Сам виконавець головної ролі каже, що до створення образу Патріарха поставився надзвичайно відповідально, прагнув зробити його «живою людиною, а не пам’ятником».

Після перегляду вистави, зізнаюся, був у потрясінні, вона справила на мене величезне враження. Талановито, емоційно зроблено. Зрештою, й не дивно, адже Олег Мосійчук — майстер жанру драми. Синкела Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ о. Віталія Козака вистава також вразила до глибини душі. Каже, режисерові вдалося  знайти основні акценти, щоб не втратити змісту життєпису славетної постаті.