Народні обранці, поза сумнівом, люблять свій народ, особливо своїх виборців. Парадоксом системи є те, що зазвичай ми з вами вже за кілька місяців після голосування елементарно забуваємо прізвище депутата від свого округу. І згадуємо їх винятково в період активізації політичного життя, яким верхи раз на чотири роки збурюють і заманюють низи. Точніше, нас примушують це згадати.
Але ще більше потенційних виборців люблять ті, хто мітить на теплі місця під великим куполом на вулиці Грушевського. Достеменно не володію інформацією про інші міста України, проте майже не сумніваюся, що ситуація там аналогічна столичній. У дворах дедалі частіше лунають мегафони із закликами на зустріч із таким-то кандидатом від такої-то партії. Відбуваються й самі зустрічі, приправлені констатацією фактів нашого жалюгідного життя й обіцянками виправити його за однієї умови: віддайте мені свої голоси. Нещодавно спіймав себе на думці: чорт забирай, навіть диявол так нахабно не пропонує всілякі блага, аби отримати душі своїх жертв.
Ви помітили, що в центрах масивів з’явилися додаткові розваги, атракціони, в середині мікрорайонів покладено асфальт там, де вже на нього ніхто й не сподівався, облаштовують старі й зводять нові дитячі майданчики тощо. Чудово? Авжеж і нарешті! Тільки ось біда: чомусь більшість таких приємних подарунків ми отримуємо саме в період передвиборчих перегонів.
За прикладами кандидатської благодійності далеко ходити не треба, кожен може назвати їх принаймні кілька. Так, біля нашого будинку на старому ігровому майданчику встановили нові гірки, гойдалки, завезли купу свіжого піску. Днями збудували й новий, з тими ж таки нехитрими, але яскравими гірками, гойдалками, драбинками. Влаштували святкову презентацію з кульками, подарунками для малих учасників, гучною музикою. І прізвищем доброго дядечка-кандидата на двох арках. Своєрідна мітка території чи пам’ятка для виборця. Куди ж без неї?
Все б нічого, справа добра. Але ж у розпалі цьогорічного жовтня середньодобова температура не перевищує восьми градусів. Надворі мряка й далеко не літній вітерець. У таку погоду й дорослі не дуже розгуляються, що вже казати про дітей. Одне слово, турбота в дії.
Панове, а де ви були влітку або хоча б упродовж минулих півтора місяця, невже ви не знали, що балотуватиметеся? Звичайно, знали. І чекали наближення часу «Ч». Аби з пам’яті виборців не вивітрилося, хто саме спромігся на доброчинність, вклавши кошти у дозвілля наших дітей. Бо для чого дитині щоразу бачити перед очима незрозумілі їй ім’я та прізвище? Та чхати вона хотіла на це і в переносному значенні — краще б Чебурашку намалювали, і в прямому — надворі ж бо не травень місяць.
Хай ніхто не подумає, що автор намагається спаплюжити гарну ідею. Просто аж надто театральний вигляд мають потуги кандидатів привернути увагу до своїх персон. Переграєте, панове. Або якщо починаєте грати, не припиняйте дійство на злеті, тобто по завершенні виборчої кампанії. Інакше виборці можуть не зрозуміти і щось «наплутати» у бюлетенях.