У рейтингу 140 міст планети, складеному компанією Economist Intelligence Unit (EIU), Київ потрапив до останньої десятки міст, найменш придатних для життя. Він зайняв 132 місце, розмістившись між двома африканськими мегаполісами — камерунською Дуалою та столицею Зімбабве Хараре. Як повідомляє одне з інформагентств із посиланням на Herald Sun, таку оцінку Києву дали через низький рівень медичного обслуговування, освіти, нестабільність навколишнього середовища та інфраструктури. За цими показниками столиця України набрала лише 43,4 бала зі 100 максимально можливих. До речі, колись мальовниче місто над Дніпром було у негативній десятці разом із Тегераном (Іран), Алжиром (Алжир), Карачі (Пакистан), Тріполі (Лівія), Лагосом (Нігерія), Порт-Морсбі (Папуа — Нова Гвінея), Даккою (Бангладеш) та Дамаском (Сирія).
Як кажуть, приїхали! Київ ставлять поряд із найкримінальнішою у світі папуаською столицею Порт-Морсбі, в якій (за даними експертів некомерційного проекту «Аргумент») влада належить так званим raskol, що в перекладі означає злодій. Щоб бандитські угруповання, які керують містом «по понятіях», не завдавали клопоту сусідній Австралії, та щороку надає безповоротно Порт-Морсбі 240 мільйонів доларів. Ще майже на 70 мільйонів доларів благодійні організації Австралії закуповують для папуасів продукти харчування, одяг секонд-хенд, різні товари.
Цікаво, чи знають про це і «життєпридатність» Києва пан Кличко та його команда мільйонерів-заступників? А якщо знають, то чи не соромно їм за столицю європейської держави, якою вони керують? Хоч про що це я? Папуаське існування — це для простих містян, а господарі Києва живуть за стандартами австралійського Мельбурна, австрійського Відня та канадського Ванкувера, які у рейтингу EIU займають відповідно перші три місця. І лікується столична еліта (якщо потрібно) не в міських поліклініках та лікарнях, які нині борються за виживання, а за кордоном. Бо себе любимих вони в жодному разі не довірять київським медикам, хоч би як шанобливо говорили про них із різних трибун. Тому київська охорона здоров’я (з усією повагою до людей у білих халатах) нині не охороняє, а скоріше забирає здоров’я у киян: лише тим городянам вона надає медичну допомогу, які спроможні її оплатити. Нещодавно я переконався в цьому особисто, коли видаляв камінці з нирок: мені прямо сказали, що вилікувати мене можна за… 9000 гривень. Коли від болю готовий лізти на стіну, погодишся на все. І я зателефонував рідним, близьким і знайомим, щоб вони допомогли швидше зібрати необхідну для лікування суму.
До речі, мені ще пощастило, бо потрапив до однієї з не найгірших міських лікарень, де лежачого вже на столі з онімілими від наркозу ногами хворого хірург не «просив» перед операцією підписати розписку, що на випадок чого(?) я «не матиму претензій»(!?) до лікувального закладу. І в реанімації тут не дуло з вікон, а в палаті був не лише туалет, а навіть гаряча вода. Зрештою, в урологічному відділенні не дали й умерти з голоду, хоча чаю нашій палаті наливали лише по півчашки. Але і таких медичних закладів у Києві, виявляється, скоро не буде, бо якщо раніше (згідно з річним звітом департаменту охорони здоров’я за період з червня 2014-го по червень 2015 року) у столиці налічувалося 18 лікарень з цілодобовим чергуванням, то тепер — лише 8.
Прикро, що цими проблемами не переймається Віталій Кличко. Інакше б міський голова показово-публічно годував би не тварин у міському зоопарку, а тих хворих у лікарні, в яких на харчі (після закупівлі обов’язкового для кожного пацієнта набору медикаментів) просто не вистачає коштів. Дуже шкода, що пан Кличко заклопотаний не пошуком шляхів вирішення серйозних питань, а наприклад «прид?банням поштових скриньок» для комунальних підприємств Солом’янського, Подільського та Деснянського районів, на що в одному з останніх розпоряджень (№596) у вересні 2015 року передбачив із загального форду міського бюджету Києва понад 135 тисяч гривень. «Поштовий альтруїзм» міського голови подавали при цьому під соусом «Програми вирішення Київським міським головою та депутатами Київради соціально-економічних проблем, виконання передвиборних програм та доручень виборців». І зрозуміло чому: на носі ж нові вибори! Тому із загального фонду бюджету міста Києва лише за згаданим розпорядженням було надано 483 923 гривні 49 копійок на… фінансування громадських приймалень депутатів Київської міської ради. Як на мене, останні могли б і за власний кошт «придбати поштові скриньки» для своїх приймалень (люди не бідні). Але навіщо витрачатися, коли патрон (а в міській раді у Віталія Кличка сьогодні 78 депутатів-однопартійців зі 120) може зобов’язати департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради підготувати зміни до бюджету міста Києва в частині передачі бюджетних призначень. Тому «ударо-солідарівці» не по одному, а групами почали виявляти велику активність: скажімо, на ремонт спортивного майданчика на вулиці Гонгадзе, 3-б одного дня (1 вересня) міський голова надав спочатку 67 тисяч, а потім 133 тисячі гривень. Бо попросили його про це Богдан Бобровський та Олексій Окопний з рідної депутатської фракції «Удар-Солідарність».
Як використають ці кошти, спробуємо простежити. Ось таким незрозумілим життям живе сьогодні Київ: на Хрещатику, 36 діяльність ніби й вирує, а місто від цього не набуває кращого, цивілізованішого вигляду. Гості з-за кордону приїжджають, наприклад, на Центральний залізничний вокзал і бачать там суцільний бруд, торгівців, які на лотках та приставних столиках в антисанітарних умовах продають не лише шкарпетки, жіночу спідню білизну, а й киплячі у давно вже не свіжій олії пиріжки із сумнівною начинкою. Наче для голодних папуасів у папуаському Києві вони смажаться!