Під час проведеного кілька років тому опитування чехів на тему, що є найвідомішим брендом їхньої країни у
світі, на першому місці опинилося знамените чеське пиво, на другому — уславлена хокейна збірна, а на третьому — бравий солдат Швейк. Нині вже важко повірити, що за життя автора безсмертного літературного героя жодне з видавництв не ризикнуло друкувати «низькопробний» і «аморальний» твір, а книгарні відмовлялися торгувати романом, якому немає місця у «пристойному товаристві».
Відважне «бродяче гусеня»
Біографи Ярослава Гашека не втомлюються нагадувати, що життя письменника начебто скрупульозно відображене в численних спогадах його сучасників. Та на ділі важко провести межу між легендами і реальними фактами з долі постійного завсідника празьких кав’ярень і шинків, якого друзі невипадково прозвали «бродячим гусеням». Тим більше, що майбутній сатирик ще з юнацьких літ не лише любив іронізувати над собою й оточенням, а й вирізнявся фантазією і відвагою.
Так, ще гімназистом його затримали з набитими камінням кишенями під час заворушень у Празі, викликаних утисками чеської мови в тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Чехія. Спроби юнака переконати слідчого, що насправді йдеться про зразки мінералів для навчальної колекції, наштовхнулися на обіцянку вже завтра стратити його згідно із законами воєнного часу, адже в місті оголошено надзвичайний стан. Можна лише уявити пики поліцейських, коли вони читали передане через підісланого провокатора послання Гашека на волю: «Люба матусю! Не чекай мене завтра на обід, бо я буду розстріляний. Передай пану вчителю Гаспергу, що отримані мною мінерали зберігаються у поліцейському відділку». Наступного дня впертого гімназиста витурили з камери, а він натомість нахабно домагався повернення йому «колекції».
На жаль, численні спогади про Гашека формують думку, що перед початком Першої світової війни вже популярний чеський журналіст-сатирик «багато п’є і ще більше пише», постійно порушує громадський порядок та відверто знущається з вищого світу. Та важко не звернути увагу, що скандальний літературний босяк закінчив комерційне училище зі свідоцтвом першої категорії (аналогом сучасного червоного диплома) і вільно володів німецькою, французькою, угорською, російською і польською мовами. Отож за бажання йому неважко було влаштуватися на престижну й добре оплачувану роботу. Натомість Ярослав Гашек з гіркотою відповідав друзям, які дорікали йому за надмірну прихильність до алкоголю: «У нас нічого розумнішого за це не зробиш…»
Противник світової бійні
На противагу більшості громадян воюючих країн, які на початку війни захлиналися в патріотичному екстазі, Гашек зустрів звістку про неї без ентузіазму. Більше того, сказані ним слова донині не втратили актуальності: «Кажуть, що музи на війні мовчать. Та, як на мене, вони оніміли ще раніше».
З повним правом це стосується й особисто пройденої ним імперіалістичної бійні, й набагато кровопролитнішого майбутнього протистояння з гітлерівським фашизмом, першою жертвою якого судилося стати саме Чехословаччині. Замість того, щоб знищити зло ще в зародку, лідери країн західної демократії пішли на ганебну Мюнхенську змову, фактично віддавши чехів на поталу біснуватому фюреру, про що нині не люблять згадувати на Заході.
Отож варто віддати належне мудрості і прозорливості майбутнього автора чи не найвідомішого антимілітаристського роману про війну, який став її активним противником ще задовго до того, як світова бійня остогидла всім без винятку. Втім, скарги новобранця на розм’якшення мозку призвели лише до відправлення «симулянта» на фронт в арештантському вагоні та нищівної характеристики в особовій справі: аферист і обманщик. Однак це не завадило рядовому Ярославу Гашеку стати єфрейтором і навіть отримати… срібну медаль за хоробрість. Та, врешті-решт, 24 вересня 1915 року вояк австрійської армії здійснив свою мрію: здався в полон супротивнику.
Від Києва до… Києва
Навряд чи важка піша дорога до розташованого на околиці Києва Дарницького табору для військовополонених додала їм прихильності до Росії. Ще гірше велося згодом Гашеку в таборі під Тоцьком, де щоденно помирало до 150 полонених. Отож цілком ймовірно, що не лише ідейними переконаннями було продиктоване рішення письменника записатися добровольцем до чехословацького стрілецького полку, який воював на боці росіян за незалежність своєї батьківщини. Втім, варто нагадати, що це формування номінально підпорядковувалося діючій у Парижі Чехословацькій національній раді. Царська влада ставилася до легіонерів, як іменували себе чехи, з пересторогою, хоч російські генерали цінували добровольців за їхній високий бойовий дух.
Так у червні 1916 року Гашек знову потрапив до Києва. Замалим не померлого від тифу в Тоцькому таборі доходягу визнали не придатним до стройової служби та призначили писарем і співробітником щотижневика «Чехослован». Це не залишилося непоміченим по інший бік фронту, де колишнього єфрейтора цісарської армії офіційно звинуватили в державній зраді та видали ордер на його арешт.
Єдиною надією на повернення Гашека та інших легіонерів додому стала перемога союзників та здобуття Чехословаччиною незалежності. Тим часом у Росії скинули царя, а керівні посади в чеському національному русі обійняли люди, які, на переконання Гашека, цього не були варті. Реакцією на написаний письменником памфлет став суд честі. Заради порятунку свого життя публіцист зрікся висловлених у статті переконань та подався на фронт спокутувати «вину» кров’ю.
У знаменитій битві під Зборовом у червні 1917 року легіонер Ярослав Гашек з кулеметом прикривав відхід товаришів, за що удостоївся найвищої солдатської відзнаки — Георгіївського хреста. Тим часом більшовики цілеспрямовано розвалювали фронт, за що їх на сторінках чеських видань нещадно таврував Гашек. Втім, уже невдовзі саме червоні в Україні воювали з німцями, які натомість стали номінальними союзниками УНР та вступили до Києва. У легіонерів не залишилось іншого виходу, як відійти вглиб Росії.
Трагічний вибір
Вояки чехословацького корпусу, які не з власної волі опинилися на території РРФСР, вимагали свого відправлення до Франції для продовження бойових дій проти німців. Натомість Ярослав Гашек обрав інший шлях, закликаючи співвітчизників стати на бік революції, вожді якої обіцяють національне визволення поневоленим народам.
По-різному можна оцінювати цей трагічний у долі талановитого митця крок, однак не будемо забувати, що весь світ тоді розколовся на друзки і навіть рідні брати воювали один з одним у лавах махновців, петлюрівців, зелених, білих і червоних. Ярослав Гашек зробив власний вибір і закінчив війну комісаром — завідуючим іноземною секцією політвідділу 5-ї армії. Та перш ніж засуджувати його за це, згадаймо, що, на відміну від діячів УНР, які перед здачею Києва червоним ордам Муравйова навіть не потурбувалися про знищення списків національно свідомих добровольців, котрі поплатилися за це життям, Ярослав Гашек не встиг вчасно евакуюватися з Самари, бо спалював документацію інтернаціонального загону Червоної армії.
Тож упродовж двох місяців чех-комісар, розшук якого оголосив польовий суд чехословацького корпусу, пробирався ворожими тилами до своїх, видаючи себе за «придуркуватого сина німецьких колоністів з Туркестану». Не менш промовистий факт біографії Гашека пов’язаний з евакуацією червоних з Уфи. Після повернення в місто скрупульозний комісар домігся виплати зарплат працівникам друкарні, з якими не встигли розрахуватись перед відступом. Мимоволі напрошуються малоприємні асоціації з деякими нинішніми горе-бізнесменами, які без війни примудряються не платити заробленого найманим працівникам.
«Посміюсь над всіма дурнями»
На відміну від більшості інтернаціоналістів, які воювали в лавах Червоної армії, Ярослав Гашек не побоявся повернутись на батьківщину. Щойно у Чехословаччині оголосили загальну політичну амністію — письменник рушив додому.
Рідна земля зустріла блудного сина непривітно. Газети звинувачували колишнього червоного комісара в причетності до страт чеських легіонерів і навіть цілком серйозно стверджували, що в Сибіру Гашек харчувався м’ясом… забитих китайців. Та замість того, щоб посипати голову попелом та каятись у реальних і надуманих гріхах, мужнє «гусеня» знову береться за перо.
«Писатиму про Швейка. Посміюсь над усіма дурнями, а заодно покажу, який у нас характер і на що ми здатні», — заявив письменник небагатьом друзям, які не відцуралися від нього. Однак перші розділи нині легендарного твору побачили світ лише на сторінках газет, бо ніхто не ризикував видавати «низькопробне чтиво». Довелося створювати власне видавництво й друкувати роман частинами, після надходження коштів від продажу попередніх випусків. Ця видавнича епопея не додала сил і здоров’я авторові, який невдовзі став класиком як чеської, так світової літератури.
Втім, якщо «Пригоди бравого вояка Швейка» мають велику популярність, то написані письменником вже на чеській землі автобіографічні твори про пригоди самого Ярослава Гашека в радянській Росії й донині маловідомі читацькому загалу. А проте це безцінні свідчення безпосереднього учасника й очевидця, які нарівні з творчістю Ісаака Бабеля відкривають жорстоку і святу правду про реалії громадянської війни.
ДОСЬЄ «УК»
Ярослав ГАШЕК (30 квітня 1883 р., Прага — 3 січня 1923 р., Липнице-над-Сазавою) — чеський письменник-сатирик, автор твору «Пригоди бравого вояка Швейка», учасник Першої світової війни. В 1918 — 1920 рр. служив у Червоній армії на Східному фронті.