ПОДІЯ
У столиці завершився Тиждень кіно великого майстра
З 15 по 22 вересня цього року компанія «Іллєнко Фільм» і культурний центр «Кінотеатр «Київ» провели в столиці Тиждень кіно Юрія Іллєнка. Наприкінці життя майстер як кращі виокремив такі свої кінокартини: «Молитва за гетьмана Мазепу», «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона», «Тіні забутих предків». Вони й склали програму показів.
Юрія Іллєнка з-поміж колег вирізняла ще й майстерність сценариста. 1993-го впродовж двох місяців він написав сценарій «Агн». Історію про те, як Ісус Христос знявся в ролі… Ісуса Христа, автор подав у тритомнику «Доповідної Апостолу Петру Юрка Іллєнка». На жаль, зняти фільм «Агн» майстер не встиг.
Тижні кіно Юрія Іллєнка, вочевидь, стають традиційними. Вперше компанія «Іллєнко Фільм» і кінотеатр «Київ» зорганізували покази вищезгаданих стрічок у столиці в жовтні 2010-го. Потому були Івано-Франківськ, Канів, Харків, Дніпродзержинськ.
«Молитву за гетьмана Мазепу» режисер Юрій Іллєнко вважав своєю вершиною. Фото з сайту mazepa.name
– Ми живемо в епоху міфів, – зазначає директор компанії «Іллєнко Фільм» Пилип Іллєнко. – Перший з них – немає того глядача, якого цікавить українське кіно. Другий – немає українських фільмів, тому й нічого показувати в прокаті. Тижні, які ми вже провели, довели протилежне. Загалом інтерес до них виявили близько шести з половиною тисяч глядачів. Минулорічні покази запам’яталися як аншлагові (тоді квитків вистачило не всім охочим, і керівництво «Києва» ввело додаткові сеанси).
Зрештою, батько цього й хотів – об’єднати небайдужого до українського кіномистецтва глядача і кращі українські стрічки. Отримавши відповідну ліцензію, компанія «Іллєнко Фільм» здобула право на легальні покази стрічок Юрія Іллєнка від кіностудії ім. О.Довженка.
Я вдячний Ганні Чміль (у 2010-му – голова Державної служби кінематографії), яка сприяла створенню нової версії «Молитви за гетьмана Мазепу». Фільм показуємо з багатоканальним звуком і закадровим коментарем режисера. Як на мене, це головні чесноти оновленої «Молитви…»
Відкривала цьогорічний захід і народна артистка України Людмила Єфименко, дружина Юрія Герасимовича:
– «Молитву за гетьмана Мазепу» режисер вважав своєю вершиною, а знімаючи її, не раз повторював: «Це мій останній фільм». Окрім того, Юрій стверджував, що національне кіно – дзеркало нації, воно допомагає формувати національну ідею. Власне, через це чиновники й намагалися спершу знищити «Вавилон ХХ», «Білого птаха з чорною ознакою», «Пропалу грамоту», «Криницю для спраглих»… Юрій Іллєнко ображався, чуючи, як фахівці називали ці картини фільмами поетичного кіно, він вважав їх національними стрічками.
Напередодні цьогорічного Дня українського кіно Василь Вітер, директор Інституту екранних мистецтв КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого, зауважив, що «Молитву за гетьмана Мазепу» – останній фільм Ю. Іллєнка – належно не було проаналізовано. Щоправда, Кіра Муратова ще тоді, 2002-го, окремі сцени стрічки назвала геніальними, а картину загалом – не завершеною.