РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ
Чернігівські аграрії порахували невикористані резерви
Упродовж останніх 10 років курс на виробництво великого молока на Придесенні був доволі ефективним. Середні надої на одну корову в сільгосппідприємствах регіону зросли з 1830 кілограмів у 2003 році до 4289 кілограмів торік. І все ж таки цієї весни фахівці департаменту агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації дійшли висновку, що темпи виробництва молока порівняно із загальнодержавними уповільнилися: добовий валовий надій у сільгосппідприємствах на 26 березня ц.р. становив 594 тонни, що лише на 11 тонн більше на відповідну дату минулого року. Це при тому, що об’єктивних причин для зниження надоїв немає.
Не треба стрибати вище себе
Коли йдеться про сільськогосподарське виробництво та його кількісне і якісне поліпшення в умовах українського села, деякі господарі починають комплексувати, порівнюючи свої умови роботи з тими, що мають успішніші колеги. Нам, мовляв, вище голови не стрибнути. А цього, до речі, ніхто й не вимагає. Досить лише проаналізувати невикористані резерви, щоб зрозуміти, як багато іноді втрачається на рівному місці.
Зазвичай рахувати плюси чи мінуси зоотехнічні фахівці починають біля ясел з кормами. Якщо останні збалансовані і поживні — як показує практика, це додає 10—12% продукції, якщо ж бідні і тих мало… Одне слово, якщо годуєш корову наче козу — стільки ж і молока одержиш. Так сталося нині, приміром, у Корюківському районі, де збитки по тваринництву становлять 4,5 мільйона гривень.
Директор департаменту агропромислового розвитку в області Анатолій Максак порахував: у господарствах регіону для годівлі худоби щороку використовується 500 тисяч тонн зерна, тоді як потреба значно вища. Ось тут і резерв: витративши на зернофураж додатково 450 мільйонів гривень, орієнтовно можна отримати 850 мільйонів гривень виручки, або 400 мільйонів у вигляді приросту виробництва тваринницької продукції.
Використати зерно в області через виробництво і реалізацію молока вдвічі ефективніше, через вирощування свинини — в 1,7 раза, ніж просто його продати. Область проводить політику переробки зерна на комбікорми. На жаль, тільки чверть урожаю використовується у цій якості. А потужності комбікормових заводів завантажені лише на 30 %.
Отже, є шляхи підвищення продуктивності дійного стада, причому без особливих новацій. Приміром, наступний резерв заслуговує не меншої уваги і майже не потребує додаткових коштів — це вихід телят від 100 корів, який по області становить 78, хоча ще 6 років тому становив 84 голови. Тут недоотримання прибутків вимірюється мільйонами гривень.
Також активнішою має бути участь у державних програмах, що є дуже прибутковою справою. Торік, приміром, селянам Сіверського Полісся нараховано 5,4 мільйона гривень дотацій за телят. Це один з найнижчих показників в Україні, у такій самій за кількістю населення Волинській області селяни одержали 17 мільйонів гривень. Це ж саме стосується і відшкодування у підсобних господарствах за доїльні установки: жителі Чернігівщини одержали 0,7 мільйона гривень, а тієї самої Волині — 8,8 мільйона гривень.
Одержати велике молоко сьогодні можна лише за останнім словом науки й техніки. Фото надане департаментом АПР Чернігівської ОДА
Зерно — не для польових мишей
Отже, серед найактуальніших нині — проста істина: щоб побудувати сильну тваринницьку галузь, починати треба з рослинництва. Тут область має певні досягнення в загальнодержавному доробку. Приміром, чотирьом з останніх п’яти років були притаманні високі — понад 2 мільйони тонн урожаї зернових. Вагомим показником для регіону став урожай кукурудзи — її було намолочено 1 мільйон 956 тисяч тонн. Економічний зиск і сьогодні підштовхує на розширення площ під качанистою, яку торік висівали не лише південні, а й північні райони області.
Чим більше зерна — тим більше можливостей для виготовлення високоякісних поживних кормів у раціоні годівлі худоби. Тож розроблено низку заходів, які системно й поетапно впливатимуть на позитивні зміни.
Зокрема, з 2010 року спостерігається тенденція щодо нарощування загальних посівних площ сільгоспкультур, котрі за останні 3 роки зросли на 141 тисячу гектарів. Та не менш важливим є збереження родючості грунтів: якщо у1998—2000 роках на 1 гектар посівної площі вносилося лише по 10—18 кілограмів діючої речовини мінеральних добрив, то у 2010—2012 роках — вже по 71—79 кілограмів на гектар. Обсяги удобрювальних площ зросли з 14% у 2000 році до 74% — торік. Саме тут — потужний резерв нарощування виробництва продукції рослинництва за рахунок удобрення. Зокрема, шляхом найбільш ефективного — точного землеробства, системне використання елементів якого в області здійснюється на площі понад 65 тисяч гектарів. «Довівши внесення мінеральних добрив на 1 гектар зернових культур до 140 кілограмів — відповідно до державної програми, затративши при цьому додатково 420 мільйонів гривень, ми могли б отримати додатково 15 центнерів на кожен гектар зернових — це на 700 тисячах гектарів площі дало б понад 1 мільйон тонн зерна, що у грошовому виразі — 1,6 мільярда гривень виручки», — вважає Анатолій Максак.
Значні втрати фіксуються через недостатньо енергійні темпи проведення збиральних робіт. За науковими даними, після 25 днів від початку збирання втрати зернових становлять 30 %. На кукурудзу такі втрати припадають після 30 днів запізнення зі збиранням. Таким чином, зерна качанистої у 2012 році місцевими товаровиробниками орієнтовно втрачено, за даними департаменту агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації, 290 тисяч тонн. Узагалі втрати від недотримання оптимальних термінів збирання лише по зерну перевищили 600 мільйонів гривень — і це за наймінімальнішими підрахунками. Тому, як варіант, слід сіяти сорти та гібриди культур різних термінів достигання.
Всього за розрахунками недоотримано зерна 1 мільйон 460 тисяч тонн (з них унаслідок недовнесення добрив — 1050 тисяч тонн, порушення термінів збирання — 410 тисяч тонн збіжжя), загальна розрахункова втрачена сума у грошовому вимірі — 2,2 мільярда втрачених гривень. А це величезний резерв для поповнення технічного парку, впровадження однолітніх технологій обробітку грунту та вирощування сільгоспкультур, покращення їх зберігання і переробки.
У північному Куликівському районі кукурудза вродила як золото. Фото автора
Крок за кроком
Наступні резерви кількома останніми роками аграрії Чернігівського краю вже почали задіювати. Змінюються, приміром, підходи до біологізації землеробської галузі. Нині майже 100 господарств області застосовують мікробні препарати — це у 7 разів більше, ніж у попередні роки. Зростають обсяги посіву сидеральних культур, застосовується практика приорювання пожнивних решток. Хоча й низькими темпами, за рахунок власних коштів, але покращується динаміка обсягів вапнування кислих грунтів.
З метою ефективного використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнологій здійснюється низка заходів щодо технологічного переоснащення галузі та енергозбереження, непоодинокі приклади яких є в області. Приємно, що за досвідом до чернігівських аграріїв приїздять представники провідних країн світу: Аргентини, Китаю, Росії, Киргизії, Узбекистану, Білорусі, Індії та інших.
Тож в області є резерви для того, щоб зосередити увагу на придбанні комбінованих грунтообробних агрегатів та ∂рунтообробних посівних комплексів з широким застосуванням на цій основі сучасних енергозберігаючих технологій обробітку грунту. Максимальне насичення сільгосппідприємств сучасною високопродуктивною зернозбиральною технікою дасть змогу зменшувати втрати при збиранні врожаю.
Досвід останніх років показує, що з метою стимулювання виробництва окремих видів продукції, зокрема картоплі та овочів, логічним завершенням виробничої інфраструктури є створення ланцюга заготівельних структур від сільської ради через район до обласного центру, з будівництвом в останньому оптового сільгоспринку або перепрофілювання нині діючого.
Таким чином, перебравши низку проблем, котрі накопичувалися роками, аграрії визначилися з планом дій на майбутнє. Пріоритетним є перетворення галузі рослинництва на потужну платформу подальшого інтенсивного розвитку тваринництва. Паралелі, які відкриваються тут, — дуже прозорі: досить лише добрати зерно, що втрачається, як автоматично підвищується якість кормів, а завдяки збалансованому раціону зростає продуктивність худоби та відтворюваність стада.
Позитивним явищем у молочній галузі Чернігівщини є й те, що вона почала переходити на інтенсивний шлях розвитку. Це будівництво та реконструкція комплексів, зміна системи годівлі та технології утримання худоби. Сьогодні в області працює 35 сучасних доїльних залів, у яких виробляється 30% високоякісного молока. Ведеться будівництво ще 41 тваринницького комплексу різної потужності. Багатообіцяючим є той факт, що область вперше за останні 20 років наростила поголів’я худоби: ВРХ— на 1,7%, корів — на 0,6%, поголів’я свиней — на 6,1%. Втім, у деяких районах у цьому плані спостерігається відчутний мінус. Дії деяких керівників Анатолій Максак вважає малозрозумілими: «Важко збагнути, чому зменшилося поголів’я, приміром, в Ічнянському районі при отриманому торік прибутку 3—4 тисячі гривень на корову», — зазначив він.
Попри все робота, що проводиться сьогодні з реформування агропромислового комплексу, відкриває нові шляхи розвитку цієї галузі. Вона має не лише економічне, а й потужне соціальне значення, даючи шанс розвитку сільських територій, де комфортно як великотоварному виробництву, так й індивідуальним господарствам. Створення сучасних умов життя в сільській місцевості — це та царина, в якій велосипед вже давно винайдено: там, де працює добрий господар, — і село розвивається, і люди задоволені. Приклади цього непоодинокі.
«Нам потрібно об’єднати зусилля органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, аграрного бізнесу та науки», — так сформулював своє бачення перспектив галузі голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир Хоменко.