Через інтенсивні грозові дощі наприкінці липня 2008 року в шести областях Західної України стався руйнівний паводок. У регіоні було підтоплено 40 601 житловий будинок, 33 882 гектари сільськогосподарських угідь, пошкоджено 360 автомобільних та 561 пішохідний міст, розмито 68 061 кілометр автомобільних доріг. Загальні збитки від повені оцінювали у 3—4 мільярди гривень. Загинуло 30 людей, з них шестеро дітей. Тому 31 липня 2008 року Верховна Рада України оголосила ці шість областей Західної України зоною надзвичайної екологічної ситуації терміном на 90 днів, надавши 5 мільярдів гривень на ліквідацію наслідків повені. Щодо цієї суми в жителів постраждалих областей є великі сумніви, бо й досі, наприклад, Івано-Франківська область не може повністю ліквідувати наслідки того руйнівного паводка.
.jpg)
З виїздом на місце
Директора ТзОВ «СП «Будучність» Романа Павліва (на знімку він — крайній ліворуч) в робочому кабінеті застати нині дуже важко. Керівник приїздить в офіс хіба для того, щоб підписати якісь папери. Решту часу Роман Михайлович проводить на об’єктах. Ось і того дня директора товариства я знайшов на одній із будов. І не лише його: Роман Павлів ходив дном обмілілого нині русла річки Лімниця разом із головою Калуської районної ради Василем Дзундзою, депутатом Івано-Франківської обласної ради Іваном Данівим та головою громадської ради села Підмихайля Калуського району Степаном Якимовичем (на знімку — зліва направо). Тут завершується будівництво пішохідного мосту, який з’єднає село з районним центром.
— Цей перехід був тут ще за Австрії, Польщі, радянських часів. Але повінь 2008 року його вщент зруйнувала, — розповідає Роман Павлів. — Щоб дістатися Калуша (там розташовані промислові підприємства, на яких працюють сотні жителів району, зокрема й села. — Авт.), потрібно робити гак 17 кілометрів. Будівництво мосту розпочали восени 2014 року. Із жовтня по лютий 2015-го, коли Лімниця давала змогу працювати в руслі, провели навіть цілий комплекс бурових робіт. Згодом техніка зупинилася — закінчилося фінансування. Справжній міст з автомобільним сполученням коштував би понад 40 мільйонів. Пішохідний оцінили в понад 5,7 мільйона гривень. Ми ж отримали на його будівництво лише 295 тисяч гривень. Кошти ці освоїли, ще й виконали додаткових робіт на понад 600 тисяч гривень, що зафіксовано як кредиторську заборгованість за 2014 рік. Місцева влада не знає, за рахунок чого віддавати борги.
— На ремонт та утримання комунальних доріг, мостів останні чотири роки держава надавала нам субвенції, — почувши мостобудівника, приєднується до розмови Василь Дзундза. — Цього року ці субвенції скасували. Вважаю, що це неправильно. У Калуському районі — 411 кілометрів комунальних доріг і 200 — регіональних, які утримує автодор. Останні в сумному стані. Щоб зробити їх проїзними, потрібно 80—100 мільйонів гривень. Таких коштів місцеві громади, на яких хочуть «скинути» дороги, не мають. Тож ми звернулися до уряду (коли формувався бюджет), щоб за рахунок субвенцій держава відремонтувала дороги і передала їх нам на утримання. Тоді місцеві громади зможуть доглядати за ними. Але це питання, на жаль, і досі залишається невирішеним. Ремонт одного квадратного метра дороги коштує понад 800 гривень. Без допомоги держави з цими роботами ми в районі не впораємося.
— Що стосується цього мостового переходу, то його будівництво можна було б закінчити за допомогою коштів з резервного фонду обласного бюджету, — пропонує Іван Данів. — Громада села Підмихайля з 2008 року оббиває пороги різних установ та організацій Калуша, Івано-Франківська, Києва, але їй вдалося «вибити» перші гроші на перехід аж у… 2013 році. Якби не добра воля компанії «Будучність», стояли б і досі в руслі річки одинокі палі. Будівельники фактично за власний кошт проводять роботи (на території підприємства навіть вже варять перила), бо добре розуміють важливість цього переходу для селян.
Будова у кредит
До речі, ТзОВ «СП «Будучність» — чи не єдине не лише на Прикарпатті, а й, мабуть, у сусідніх карпатських областях будівельне підприємство, яке зводить мости та прокладає автошляхи в гористій місцевості. Його працівники виконують важливу соціальну місію, повертаючи до життя відрізані від цивілізації населені пункти. З 2004 року (саме ж підприємство було засноване 1992-го) «Будучність» побудувала та відремонтувала 37 мостів. В області їх — малих та великих — майже тисяча. 60% з них потребують реанімації.
— Доручили нам торік провести капітальний ремонт прогонної будови мосту через річку Горохолинку на вулиці Медичній в Івано-Франківську, — розповідав Роман Павлів уже в машині, коли їхали на інший об’єкт підприємства. — Потрібно було демонтувати несучі балки моста, який спорудили ще в 60-х роках минулого століття, і провести їх ремонт. Зовні вони нібито були нормальними, але коли почали демонтаж, з 11 балок довелося 6 замінювати негайно. Проект потрібно було корегувати. Нас попросили не припиняти роботи, пообіцявши, що гроші, витрачені на ремонт, повернуть пізніше. Ми за три місяці відновили рух автотранспорту мостом, але за роботу із підприємством ще й досі не розрахувався департамент будівництва, житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування, який є замовником.
Із цього, а також із приводу будівництва в кредит уже згаданого нами мостового переходу в селі Підмихайля Роман Павлів надіслав лист голові Івано-Франківської облдержадміністрації Олегові Гончаруку. В ньому зазначив, що фактична заборгованість щодо двох об’єктів становить понад 5 мільйонів гривень, зокрема мільйон 111,3 тисячі гривень — зареєстрована кредиторська заборгованість за 2014 рік. Це породило в підприємства проблеми із своєчасною виплатою заробітної плати працівникам, виконанням зобов’язань перед постачальниками матеріалів та проплатою за кредити (під 24,5% річних!) перед банківськими установами.
— Нас просять «увійти у становище» і почекати, — Роман Михайлович знизує плечима. — І ми добре розуміємо нинішнє скрутне становище держави, будуючи та ремонтуючи об’єкти фактично в безвідсотковий кредит. Бо хіба ж відмовиш землякам? У селі Петранка Рожнятівського району, наприклад, після здачі мосту через річку Студенець один зі стареньких жителів став переді мною на коліна й сказав, що всі вантажі він усе життя переносив додому на плечах по дерев’яних колодах. А тепер до двору можна машиною під’їхати. Хіба скажеш після цього чоловікові, що наданих грошей на будівництво мосту вистачило лише на пальне для техніки? Та й хіба він у цьому винен?
Якось неправильно жили ми досі в Україні. Не по-людському. Мені пощастило на початку 1990-х побувати в Канаді, поспілкуватися з українськими емігрантами. До речі, мій дід по маминій лінії Михайло Швед там жив з 1945 року, бо через націоналістичні переконання змушений був емігрувати за океан. У 1992-му, коли Україна здобула незалежність, він повернувся на Франківщину помирати. І, побачивши в мені підприємницьку жилку, допоміг створити спільне українсько-канадське підприємство «Будучність», внісши до статутного фонду 3000 канадських доларів. Дідусь і навчив працювати по совісті. «Усіх грошей, — казав, — не заробиш, Ромцю. А маєш змогу поділитися ними з громадою та церквою — поділися. Багатим станеш лише тоді, коли робитимеш добро людям!»
Керівник, депутат, меценат
І Роман Михайлович, і його підлеглі живуть згідно з наукою старого Михайла Шведа. Це допомагає долати труднощі та негаразди. ТзОВ «СП «Будучність» має непогану базу (понад 70 одиниць різної сучасної техніки, яку, незважаючи на труднощі та великі кредитні відсотки, постійно оновлює), власний ліцензований гравійний кар’єр, який забезпечує роботою не лише підприємство, а й інших замовників. Скажімо, майже 20 підприємців з села Хотів Калуського району беруть якісний відсів, з якого виготовляють бетонні кільця для криниць та продають їх в Україні. А це додаткові надходження, отже й податки: торік ТзОВ «СП «Будучність» сплатило до бюджетів усіх рівнів близько трьох мільйонів гривень та майже на мільйон надало благодійної допомоги жителям Рожнятівського та Калуського районів.
До речі, Романа Павліва п’ять разів обирали від цих районів депутатом різних рад, два з них — до обласної. Його виборці (особливо ті, які мешкають у селах Пійло та Довге-Калуське Калуського району) готові голосувати за Павліва обома руками, бо таких доріг, як у цих населених пунктах, немає більше ніде на Прикарпатті. До речі, центральна дорога, яка проходить через Пійло, — державного значення. Вона в поганому стані. Але цього року завдяки зверненню народних депутатів від Прикарпаття та їхніх колег з обласної ради її ремонтуватиме… ТзОВ «СП «Будучність»: так було вирішено на одному із засідань Кабміну, який уже надав на ці роботи приблизно 40 мільйонів гривень.
— За своє будівельне життя я здав понад 100 об’єктів. Будувати мости та дороги — дуже почесно й відповідально. Ми, наприклад, міркуємо над тим, щоб від села до села тягнути не асфальт, а бетон. Це дешевше, надійніше і красивіше. Хочу, щоб рідний край став заможнішим, охайнішим. Бо «Будучність» дбає про його майбутнє.
Гарно сказано. І від душі!