Не знаю, як хто, а я в дитинстві мріяв стати людиною, яка б залишила по собі слід на землі. До сьогодні вважав, що частково, як журналіст, цього досяг, бо ледь не щодня розповідаю про цікавих людей та знаменні події в житті нашої держави. Але познайомившись із колективом ТОВ «Мостобудівельне підприємство «Мостострой», зрозумів, що мої нариси, кореспонденції, репортажі — це дрібниця порівняно із працею цих майстрів. Репортаж після прочитання змусить декого замислитися (роблю все, щоб якнайглибше), а ось споруджений будівельниками мостовий пішохідно-велосипедний перехід між парками «Володимирська гірка» та «Хрещатий» у центрі столиці України — це навіки.

Будівельна еліта

До речі, міст Кличка, як його тепер називають, планували побудувати ще наприкінці ХІХ століття, оскільки він не лише добре вписувався у цю місцину, а й мав бути дуже зручним для киян та гостей міста. Відсутність мосту створював певний дискомфорт для туристів: не кожна людина могла спуститися з Володимирської гори, щоб потім піднятися на протилежну. Тепер гості Києва можуть насолоджуватися приємними прогулянками на свіжому повітрі в мальовничому куточку столиці.

— Хоч який столичний міський голова, — каже власник ТОВ «Мостобудівельне підприємство «Мостострой» Михайло Беккер, — а про «міст Кличка» люди довго говоритимуть, а ще довше гулятимуть ним. Міський голова побудував його не для себе у власному дворі, а для людей, створив в центрі міста окрасу. Так само, як колись звели мости через Дніпро Євген Патон, Георгій Кирпа, Олександр Омельченко. Останній, щоправда, не зміг, точніше, не встиг, добудувати Подільсько-Воскресенський міст, але споруда все одно колись запрацює, і ми, й наші діти з онуками, правнуками їздитимуть на роботу, в гості чи на футбол із Троєщини на правий берег Дніпра та навпаки.

Із цього розпочалася моя розмова з Михайлом Леонідовичем, який віддав майже все життя мостобудуванню. Власник ТОВ «МП «Мостострой» та ТОВ «Підприємство «Маст-Буд» кілька разів підкреслив, що мостобудівельники — це будівельна еліта країни. Мости не тільки з’єднують береги, а й прикрашають навколишній простір. Нині важко уявити Францію без мосту Мійо, Сан-Франциско — без мосту «Золоті ворота», Cідней без аркового мосту «Гарбор-Брідж».

«З усього, що споруджує людина, немає нічого кращого і ціннішого, ніж мости. Вони важливіші, ніж будинки, священні храми, бо належать всім і кожному, споруджені завжди на місці, де сходиться максимальне число людських потреб, вони більш довговічні, ніж інші споруди», — такі слова відкривають сайт ТОВ «МП «Мостострой».

Гарно сказано, тепло. Це тепло йде від робочих рук колективу одного з найдосвідченіших в Україні підприємств, яке має понад 40-річний досвід у будівництві мостів.

— Коли почали будувати «міст Кличка», — веде далі Михайло Беккер, — дослідження інженерів-геологів показали, що схили біля нього повзуть донизу і їх необхідно зміцнювати. Тож довелося терміново доробляти проєкт з урахуванням цих обставин. У зв’язку з додатковими роботами вартість мосту зросла з 185 до 205 мільйонів гривень. Самих бурових паль ми забурили на схилах Володимирської гірки та парку «Хрещатий» понад 300 штук, а щоб зберегти пам’ятку ЮНЕСКО — сходи до колони магдебурзького права — ми змушені були побудувати тимчасовий міст, на якому працював гусеничний 150-тонний кран, що збирав і монтував металеву конструкцію споруди. І як прикро було чути розмови в місті, що мостобудівельники заробили на спорудженні «мосту Кличка» 400 мільйонів гривень. Хоч із підприємством місто й досі не розрахувалося — борг становить 20 мільйонів гривень.

Щодо спорудження мосту до нашого підприємства не було жодного зауваження, оскільки ми працювали на об’єкті разом з науковцями та інженерами провідних науково-дослідних інститутів Києва. А ось зі склом на мосту виникли проблеми. Це недопрацювання проєктувальників, оскільки в них не було відповідного досвіду. Адже таких мостів в Україні раніше не будували.

Від одиничних замовлень до об’єктів-каскадів

ТОВ «МП «Мостострой» — особлива компанія: вона будує не лише мости, шляхопроводи, естакади, а й водні причали, випускає залізобетонні й металеві конструкції. Їх нині використовують на багатьох об’єктах залізничного й автомобільного транспорту, великих металургійних заводах. Мости товариства служать людям у Маріуполі, Донецьку, Одесі, Херсоні, Дніпрі, Києві на річках Дніпро, Кальмінус, Кальчик, Зелена, Сіверський Донець. Компанія збудувала та реконструювала причали на узбережжях Азовського й Чорного морів.

До речі, підприємство було створено в Маріуполі, але згодом розширилося до столиці, залишивши в рідному місті споріднений колектив — ТОВ «Підприємство Маст-Буд».

У Києві «Мостострой» пов’язав свій подальший розвиток із заводом мостових залізобетонних конструкцій, введеним у дію 1956 року. Залізобетонні конструкції «МЗБК» використовували на відомих столичних об’єктах: Республіканському стадіоні, тепер Олімпійському, Московському мості (нині Північному), шляхопроводах через проспект Бажана і на багатьох інших об’єктах в Україні та колишньому СРСР.

Сьогодні ТОВ «МП «Мостострой» сертифіковане за системою управління якістю в будівництві відомою міжнародною сертифікаційною компанією TUVNORD і Регістром судноплавства України. Тут працюють досвідчені висококваліфіковані інженери та фахівці різних спеціальностей. Підприємство має в розпорядженні виробничу і ремонтну бази, парк автотранспорту й будівельної техніки, залізничну гілку та локомотивне депо із власними маневровими тепловозами і платформами для оперативного відвантаження готової продукції замовникам.

— Ми могли б працювати ще краще, якби не гостра нестача висококваліфікованих робітничих кадрів, особливо актуальна останніми роками, — ділиться наболілим Михайло Беккер. — Нам потрібно не менш як 200 фахових робітників, щоб упоратися з тими завданнями, які стоять перед колективом. Раніше у навчальних закладах Дніпра, Харкова та Києва готували профільних фахівців-мостобудівельників, тепер же цією роботою ми повинні займатися фактично самотужки і готувати звичайних кранівників, буровиків і фахівців інших спеціальностей. Тож прикро стає, коли навчена нами людина їде за кордон чи ще кудись, бо їй пропонують не 15—20 тисяч гривень на місяць, а 1—1,5 тисячі євро у країнах Європейського Союзу. Ось і думай, директоре, як вийти із цієї складної ситуації.

«Втомлені» споруди

А ситуація й справді складна: як зазначив Михайло Леонідович, 85—90% мостів в Україні перебувають у незадовільному стані, 60% — в аварійному. Нині, наприклад, 140 осіб із товариств «Маст-Буд» і «Мостострой» працюють у Дніпрі. До 14 вересня вони повинні здати міст, через який уклали парі Президент України Володимир Зеленський та Дніпровський міський голова Борис Філатов.

— Ми свою обіцянку дотримаємо і нікого не підведемо — здамо своєчасно цей об’єкт, — запевняє власник мостобудівельної компанії. — Хоч доводиться все переробляти після попередніх «майстрів», які два роки ремонтували споруду. Фінансує роботи міська влада, яка гарантує безперебійне фінансування об’єкта.

Загалом за останніх п’ять років ТОВ «МП «Мостострой» здало майже 30 об’єктів. У Маріуполі та Слов’янську було відновлено зруйновані бойовиками мости, кілька невеличких побудували у Добропіллі та Запоріжжі, 12 — на автостраді Київ — Харків. До кінця цього року компанія планує здати причали в Одесі та Маріуполі, ще два мости у Полтавській області.