З 2018-го по 2022 рік на ремонт та будівництво 6,6 тисячі кілометрів доріг в Україні витратять 298,3 мільярда гривень. Один з таких бетонних автобанів, який має державне значення, називається Н-31. Його мають здати в експлуатацію наступної весни, і він з’єднає Решетилівку Полтавської області з Дніпром. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман цій дорозі, побудованій ще в 1960-х роках, яку відтоді жодного разу нормально не ремонтували, приділяє особливу увагу. Бо «ця траса, — заявив глава уряду, — дуже важлива, адже з’єднує Дніпро, Полтаву та Київ. Тому наш уряд вирішив побудувати нову міцну цементно-бетонну дорогу».

Переваги бетонних доріг

В Україні лише… 2,1 тисячі кілометрів доріг (з близько 170 тисяч кілометрів) мають цементно-бетонне покриття. З нинішнього року, заявив міністр інфраструктури Володимир Омелян, у нас має все змінитися, і в Україні настане «ера бетонних доріг»: «Альтернативи таким магістралям немає. Насамперед це будуть автодороги Дніпропетровської, Миколаївської, Закарпатської областей, а також південна частина дороги, яка з’єднає Гданськ і Одесу. Там значний потік великих вантажівок до портів призводить до швидкого знищення доріг».

По-перше, пан Омелян запевняє, що вартість кілометра бетонки першої категорії становить 18—20 мільйонів гривень, асфальтної траси  — 15—17 мільйонів. Різниця, як бачимо, невелика. Але на додаткові витрати слід іти, бо якщо термін служби асфальтних доріг, за твердженням фахівців, становить у середньому 4—8 років і через 12—15 років експлуатації їх потрібно капітально ремонтувати, то мінімальний міжремонтний термін для цементно-бетонних доріг — понад 15 років (а за умов належного догляду —  більш як 30). Тож витрати на будівництво та експлуатацію обох доріг зрівняються впродовж 10 років експлуатації.

По-друге, бетон міцніший за асфальт, не прогинається та не деформується під великим навантаженням, на відміну від асфальту, який влітку нагрівається і стає м’яким. По-третє, бетонка безпечніша за асфальтівку, бо має поверхню так званого віника, що сприяє кращому зчепленню автомобільних коліс із покриттям дороги, отже гальмівний шлях в автомобіля стає коротшим. Крім того, в нічну пору доби бетонне покриття краще видно водіям, а асфальт поглинає світло. По-четверте, автомобілі на бетонній дорозі споживають менше пального.

Тому за кордоном бетонки будують частіше, аніж асфальтні дороги: у США таких магістралей понад 60%, в Німеччині — 42%, а в інших країнах Євросоюзу автобанів побудовано від 6 до 70%.

В Україні, на щастя, це вже теж зрозуміли. І не лише тому, що цементно-бетонні дороги довговічні. Будувати їх у нас вигідно ще й тому, що для цього є місцеві матеріали: тільки цементу торік було вироблено понад 9,3 мільйона тонн. Потужності семи вітчизняних заводів, як зазначили в асоціації «Укрцемент», давали змогу випустити ще на 30% більше продукції. А ось для будівництва асфальтних доріг доводиться закуповувати за кордоном дорогий бітум.

Пиріг із цементною начинкою

Для будівництва бетонних доріг в Україні робочої сили також вистачає. У цьому переконався, побувавши в Кобеляцькому районі Полтавської області, де високими темпами споруджують уже згадану на початку матеріалу дорогу Н-31. 23 кілометри її  (Решетилівка — Кобеляки — Царичанка — Дніпро) будує турецька компанія «ОНУР». У роботі тут задіяно 266 осіб, з яких лише 44 — фахівці з Туреччини. Решта — місцеві жителі, які не лише отримують достойну винагороду за працю, а й вчаться у турецьких дорожників передових технологій будівництва бетонних автошляхів.

— Техніка на об’єкті працює в нас нова, спеціально закуплена для будівництва цієї дороги, — розповідає керівник проекту Джандан Тумер. — Самоскиди та бетономіксери виробництва німецької фірми «Мерседес». Спеціально під проект завезли в Україну і встановили обладнання для цементних заводів. Робота триває без затримок, і в графіки вкладаємося. Усього на об’єкті працює близько 120 одиниць різноманітної техніки.

Джандан Тумер охоче показує мені одну з ділянок правої проїзної частини дороги (3 кілометри), де вже можна пускати автотранспорт: бетон тут вилежався без навантажень 28 діб і тепер тішить око. Турецькі дорожники працюють на Полтавщині з червня 2018-го і виконали вже величезний обсяг робіт.

— Спочатку, — коментує далі пан Тумер, — ми зняли 60—70-сантиметровий шар чорнозему, а потім почали ліпити дорожній пиріг, чотири шари якого вклали у траншею-форму заввишки 1,04 метра. Глина, гравій, пісок, цемент, арматура, бетон — сантиметр за сантиметром (як і потребує технологія). Уже 16 років будую бетонні дороги. Кожну добре пам’ятаю, бо для мене вони особливі.

— Понад півтори тисячі працівників компанії «ОНУР» будують дороги в Україні, — приєднується до розмови координатор проекту Бекір Кая. — Стараємося працювати так, ніби будуємо автомагістралі в Туреччині. Бо честь фірми для нас — не порожній звук. «ОНУР» — міжнародна компанія: її працівники будують дороги в Хорватії, Новій Гвінеї, на Кіпрі, в Омані, Саудівській Аравії, Катарі, Молдові, Туркменістані. В Україні працюємо з 2004 року. Побудували майже півтори тисячі кілометрів доріг. В експлуатації, наприклад, перебувають ділянки коридору Київ — Чоп від Львова до Бродів. Брали участь у будівництві автомобільних ділянок від Києва до Полтави. У самій столиці України реконструювали проспекти Бажана та Перемоги. Працюємо в Запоріжжі, Карпатському регіоні. І не лише будуємо, а й обслуговуємо вже побудовані нами дороги під час їх гарантійного періоду. Нарікань на якість автошляхів не було і, переконаний, не буде.

Містечко в степу

А ще працівники компанії «ОНУР» принесли із собою в цю місцину Полтавської області частинку Туреччини: у степу побудували модульне містечко, яке жителі Полтавщини називають зразковим. Завідувач лабораторії Людмила Рижко потрапила в компанію після кастингу: «Працювати в компанії «ОНУР», — поділилася зі мною, — саме задоволення. Бо тут цінують кожного робітника незалежно від того, турок він чи українець. Звісно ж, намагаюся сумлінно виконувати свої обов’язки і вимагаю цього від підлеглих. До речі, зі мною в лабораторії працює ще чотири лаборанти. Двоє хлопців із них — жителі місцевого села Бутенки».

До містечка я приїхав в обідню пору, тож мав змогу покуштувати турецький суп, плов, салат зі свіжої капусти. А на десерт — турецькі солодощі й банани. Працівниці кухні (сім жінок-полтавок) готують смачні страви для 100 робітників на сніданок, 240 — на обід і 100 — на вечерю. «Ми, — сказала одна з куховарок, — вже звикли до апетитів турків і варимо для них національні страви не гірші, ніж у них удома».

На прощання поцікавився у працівників компанії «ОНУР», що в Туреччині бажають водіям перед поїздкою. «Ми, — сказав Бекір Кая, потискаючи мені руку, — говоримо «mutlu yolculuklar — щасливої дороги!» Це найкраще побажання, і його достатньо!»