.jpg)
Відповідне розпорядження підписав голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко. Уже почала працювати новостворена робоча група, яка відповідає за організацію заходів із святкування 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола. Це має важливе значення не лише для вшанування пам’яті видатного земляка, а й для кожного українця, вважають на Черкащині.
Він став провідником українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80—90-х років, зміг об’єднати зусилля політиків і прагнення нації до творення власної держави. Видатний політик був ініціатором проголошення Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України. Звання Героя України отримав посмертно. Належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Разом зі своїми побратимами Василем Симоненком, Василем Стусом, Аллою Горською, Іваном Світличним зробив це покоління символом пробудження, прагнення України до волі. І цього свого вибору В’ячеслав Чорновіл не зрікся ніколи.
Я, тоді ще зовсім юний кур’єр міської газети, бачив В’ячеслава Максимовича лише раз. Він стрімко зайшов до редакції, запитав, де його чекають люди, і одразу поспішив на зустріч. Поспішав він завжди. Йому катастрофічно бракувало часу. Потім мені випало трохи послухати, як одна з журналісток брала в політика інтерв’ю. Запам’яталися слова: «Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про 15 років, що відсидів, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».
У 90-ті народний депутат не висловлювався аж занадто радикально. Він просто був європейською людиною, прекрасно знав, що Україні потрібна демократія, потрібне визнання Голодомору, потрібна справедливість.
Народився В’ячеслав Чорновіл 1937 року в селі Єрки (нині Катеринопільський район на Черкащині). Дитячі роки пройшли у Вільховці Звенигородського району, де нині функціонує музей-садиба його імені. Розповідають, ранньої весни трагічного 1999-го В’ячеслав Максимович приїздив до батьківської хати. Вочевидь, тягло сюди — так буває, коли потрібно на мить зупинитися, подумати, зібратися із силами. А потім — знову до людей. Його вбили в русі — у дорозі, на шляху до тієї, іншої України, за яку він заплатив здоров’ям і життям. Ця рана ніколи не загоїться.
Садиба-музей у Вільховці стала відомою далеко за межами Черкащини. Сюди приїздить багато людей із Канади, Німеччини, Польщі, прибалтійських країн. Їдуть, щоб збагнути витоки українського свободолюбства, палкої любові й бажання кращої долі. Заходять на подвір’я вдихнути ковток повітря, торкнутися стовбурів тих яблунь, які садив колись Чорновіл разом із батьками. Торік у музеї побувало кілька тисяч відвідувачів. Багато допомогли в поповненні експозиції музею сестра видатного земляка Валентина Максимівна та його син Тарас. Вони передали книги із сімейних зібрань, фотографії, поділилися спогадами.
Черкащина готується до 80-річчя справді народного Героя, яке святкуватимемо 24 грудня 2017 року. Ляжуть квіти до його пам’ятників. Буде сказано багато вагомих слів, пролунають численні спогади, які зберігають його рідні, друзі, знайомі, колеги. Поділяться своїми матеріалами дослідники його життєвого шляху, політичної, громадської та творчої діяльності. А мені весь час згадується його стрімкий крок, міцний потиск руки й оте по-чорноволівськи проникливе: «Ну, як ви тут?»