ПРОБЛЕМА
Дитина —маленька людина, яку потрібно ростити, виховувати і захищати
Винесене в заголовок запитання читач назве риторичним і матиме рацію. Звісно, скалічені долі дітей — на нашій дорослій совісті, на неувазі і байдужості до багатьох суспільних негараздів. Спробуйте лише уявити: щодня майже 20 дітей стають жертвами зловмисників. Тільки торік зафіксовано 9000 злочинів, скоєних стосовно неповнолітніх: 91 дитина стала жертвою вбивства або замаху на вбивство, 151 — жертвою сексуального злочину, 51 дитині було нанесено тяжкі тілесні ушкодження, а 14-х намагалися продати. За кожною з цих цифр — дитяча доля, спаплюжена дорослими… Як уберегти своє дитя, аби воно не стало фігурантом чергового міліцейського зведення?
Любов буває різною…
Дитина — не лялька, з якою погрався і відклав. Це — маленька людина, яку потрібно доглядати і виховувати. Проте країна щодня здригається від жахливих історій, де жертва – дитина, а душогуб – дорослий. Кандидат психологічних наук Юрій Ірхін, начальник кафедри прикладної педагогіки та роботи з персоналом Національної академії внутрішніх справ, розмірковує, чому в жертви, приміром, педофілів, обирається саме дитина.
— Хоч педофілію називають подекуди соціальною патологією, здоровий глузд та тверезий розум ніколи не спровокують цього явища, адже сам по собі потяг до дитини неприродний. У дорослих внутрішньо закладена програма на опіку, турботу про дитину. Більшість педофілів — соціопати, люди з порушеннями соціально-сексуального розвитку, що проявляється у ненависті або до людей взагалі, або до протилежної статі, й ця ненависть проявляється в агресивній формі до найслабших. Саме тому і обирається дитина, бо вона беззахисна, а в основі педофілії здебільшого лежить саме бажання задовольнити сексуальний потяг до беззахисної особи. До речі, педофілія у перекладі з латини і грецької означає «любов чи тяга до дитини».
Якою «любов’ю» керувався нещодавно затриманий у Херсоні 28-річний душогуб, який згвалтував і вбив шестирічну Катрусю? Родина ще довго оплакуватиме її смерть і ставитиме єдине питання «чому?». Психологи стверджують, що не всі діти йдуть на поводу у дорослих, але відсоток таких досить високий. Зазвичай малеча й уявити не може, що дорослий може скривдити або навіть забрати життя. Катрусю «добрий» дядя попросив показати, де ліс. Дитина довірливо повела і залишилася там назавжди… Кандидат психологічних наук Віталій Панок стверджує, що існує низка «мотивів», чому діти йдуть за потенційним гвалтівником:
— Перша причина — цікавість: дитині пропонується подивитися книжку, відео, комп’ютер чи якесь звірятко. Друга — залякування, погрози, а третя — довіра до дорослого, якого дитина може знати, – вихователь, родич, знайомий. Звісно, з віком у малечі зростає рівень критичності до оточуючих, набувається соціальний досвід спілкування та пізнання світу. Якщо, приміром, у шість років можна зацікавити цукеркою, то старших за віком — комп’ютерними іграми.
Зламані дитячі долі на совісті дорослих. Фото з сайту islam.ru
Насильниками не народжуються — ними стають
Херсонський гвалтівник по-своєму знав і розумів дитячу психологію. У свої 28 він уже був засуджений за розбещення неповнолітніх. Два роки позбавлення волі та умовно-дострокове звільнення так нічого його і не навчили. Навпаки, колись він лише розбещував, а тепер убив. Педофілами не народжуються, ними стають, переконані психологи. На жаль, система «перевиховання» шляхом ізоляції не вихід. Такі особи потребують медичного втручання через фундаментальну психотерапію, адже лікується, у першу чергу, патологія свідомості та світосприйняття.
— Кожен випадок, що залишається безкарним, провокує новий страшний вчинок, стверджує Віталій Панок. — Як психологія, так і портрет зловмисника, а також причини, що провокують до насильницьких дій, не стандартні. Це можуть бути і вроджені генетичні задатки, і вивихи формування особистості. Якщо особа в дитинстві зазнавала фізичного, сексуального чи емоційного насильства, то безумовно, це впливає на організацію її психології, яка формується у підлітковому віці та у процесі виховання. Психологи одностайні в тому, що про дітей мають дбати передусім батьки. Родина — це та ланка, де дитина зростає і виховується. Саме батьки повинні не тільки контролювати, а й розповідати про небезпеку на вулиці, про існування педофілії, про обачність з дорослими незнайомцями, і водночас не провокувати зародження фобії, страху людей.
— Аби вберегтися від педофілів, приміром, в Америці списки тих, хто бодай раз притягувався до відповідальності за сексуальний злочин, оприлюднюють в Інтернеті. Якщо ввести у пошук конкретне місто, своєрідна картотека видає прізвища всіх секс-злочинців, зареєстрованих у радіусі трьох кілометрів: фото, прізвище та ім’я, рік народження, місце проживання та злочин, який він скоїв, — розповідає заступник начальника Управління боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми МВС України Руслан Пахомов. — Американські поліцейські у боротьбі з педофілією знаходяться на декілька кроків попереду, там відпрацьовано кожен напрям — і соціальні мережі, і протидія Дитячому секс-туризму, і педофілії зокрема. Контроль украй серйозний. Щомісяця людина, яку притягували до відповідальності за секс-злочин, мусить відвідувати поліцейські відділи і повідомляти місце свого проживання. Якщо хоча б один раз не з’явиться, йому загрожує додатковий термін ув’язнення.
Психологи радять
Якби така практика існувала в Україні, то не одну дитину вдалося б врятувати від збоченця. А поки ми не вийшли на такий рівень інформування населення. Тому слід звертати пильну увагу на поведінку своїх дітей. Приводом для занепокоєння мають стати натяки дитини про якусь страшенну таємницю, в її малюнках з’являються сексуальні мотиви, вона сумна, не виходить на вулицю, не грається з друзями, на сім’ю, знайомих, яких раніше любила, реагує з острахом тощо. Якщо трапилося, що дитина таки зазнала насилля, слід докладати всіх зусиль, аби вилікувати психологічну травму. Головне — не зволікати і не впадати в паніку, а одразу звертатися до спеціалістів.
Постійно нагадуйте малечі, щоб вони завжди говорили, куди йдуть, вчасно поверталися додому, нікуди не йшли з незнайомцями без дозволу батьків, не сідали в чужу машину, не приймали подарунків від незнайомців. А якщо ті застосовують силу, – голосно кричали і намагалися втекти. Своїх чад необхідно постійно заохочувати ділитися з батьками всіма своїми негараздами.
Переконайте своє дитя, що не кожен дорослий може йому наказувати щось робити, а повага до старших зовсім не означає повної згоди. Прослідкуйте за тим, аби діти гралися в місцях, де їх можуть бачити люди. Поясніть власному чаду, якщо дорослі його обіймали, цілували або просто торкалися його і при цьому веліли нічого не розказувати батькам, то вони чинили погано, а батьки повинні все це знати, навіть якщо це близькі люди. Скажіть малюку, що є частини тіла, до яких ніхто не повинен торкатися. Поясніть ситуації, коли завжди слід відмовляти: якщо дорослий запрошує проїхатись у ліфті чи запрошує показати щось у підвалі (лісі, будмайданчику), коли дорослий говорить, що у нього є гарні іграшки чи його прислала мама… Якщо дитина не знає, як поводитися в подібній ситуації, навчіть її ставити собі запитання: «Чи погодилася б мама на те, що я хочу зробити?»
— Світосприйняття дитини чисте, її мозок ще не забитий зайвою інформацією. Саме тому з ними працювати не складно, потрібно просто знайти компетентних людей у сфері педагогіки, психології, але в жодному разі не допускати того, що «все минеться саме собою». Наслідки таких травм не минають безслідно і одна лише родина не в змозі вилікувати жертву, бо не може об’єктивно оцінити ситуацію та стан дитини. Іноді лікування затягується на тривалий період, — розповідає Юрій Ірхін.
Родин, у яких діти зазнали сексуального насильства, десятки, а можливо, й сотні. На превеликий жаль, часто вони так і залишаються з власними проблемами сам на сам, адже наше «цнотливе» суспільство ще не навчилося давати адекватну відсіч тим, хто руйнує чисті дитячі душі.