Додати трохи доброго настрою шанувальникам театрального мистецтва, розрадити теперішнього складного для України часу глядачів вирішив Тернопільський академічний драмтеатр ім. Тараса Шевченка. Тож знову звернулися до п’єси англійського драматурга Рея Куні про сучасного Фігаро — помічника прем’єр-міністра Річарда Віллі. Варто нагадати, що цей твір 2000 року визнали кращою комедією Європи. На українських сценах її грають під різними назвами.
Одинадцять років тому вперше ця п’єса Рея Куні з’явилася в репертуарі тернопільського театру за назвою «Нічні дебати, або Аут у готелі». Тоді її поставив заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила. Тепер він знову вирішив повернутися до цього твору, оновити колишню власну сценічну роботу, «глибше глянути на речі» і навіть прочитати її українською в перекладі іншого автора. Бо ж «завжди цікаво ставити високоякісний матеріал».
Сюжет вистави ніби простий. Але скільки вмістилося в ній інтриги, вигадливості, нещирості в людських взаєминах і водночас забавності, динаміки, невимушеності, безпосередності, гротеску! Замість нічних дебатів у парламенті ловелас і гультіпака Річард Віллі (його образ втілили заслужений артист України Олександр Папуша та актор Микола Ткачов) вирішив за краще запросити в готель для розваги гарненьку молоду секретарку з опозиційної партії Джейн Уорзінгтон (актриси Юлія Хміль і Тетяна Панькевич). Небезпідставні ревнощі змусили чоловіка цієї юної красуні найняти детектива. Таємному агентові не пощастило: він задивився у відчинене вікно готельного номера №13, а на нього впала важка віконна рама, тож певний час він лежав нерухомо. За шторами коханці випадково знаходять майже бездиханного детектива, гадаючи, що він уже небіжчик. А відтак на сцені розгортається вся барвистість палітри вигадок, обману, дій, учинків, до того ж не лише головних героїв. Глядачеві залишається лише давати волю своєму сміхові чи не після кожної репліки або сценки.
За час, який минув від першої постановки в Тернополі комедії англійського автора, українці вже наслухалися всіляких дебатів наших політиків (і нічних, і денних, і телевізійних, і парламентських, і бозна-яких). Режисер-постановник В’ячеслав Жила, мабуть, зважив на це, тож не захотів у назві нової творчої роботи поставити наголос саме на іменнику-понятті «дебати». Він запропонував те, що глядачу до снаги більше, — «Медовий місяць на всі сто». Героїні на сцені одягнені в пеньюари, це надає виставі певної еротизації, але важливо, що без рис вульгарності.
В’ячеслав Жила вважає, що актори, зайняті в прем’єрній виставі, втілили до дрібниць усі задуми режисера. Але мали змогу додати й власне розуміння образу свого героя, так би мовити, підсилити характер персонажа. Заслужений артист України Олександр Папуша мовить, що йому було легко влитися в нову акторську роботу. Адже текст, якого у виставі «повен рот», пам’ятав ще з понад десятирічної постановки. Тоді він грав управителя готелю. Та зізнався, що завжди «дихав у спину, примірявся» до створення образу інтригана й великого вигадника Річарда Віллі, адже «занадто добре роль виписана».
Залишилося хіба одне: витримати на сцені шалений темпоритм і встигати майстерно подавати-вимовляти всю словесну еквілібристику головного героя. З цим, треба зазначити, він талановито впорався. Як, зрештою, й інші виконавці ролей. Інакше й не може бути. Адже погоджуюся з визначенням Олександра Папуші, що це досить ансамблева постановка, де успіх одного актора залежить і від гри, і від психологічного стану, і від належності «бути в матеріалі» іншого.
Перші прем’єрні дні засвідчили: режисер-постановник В’ячеслав Жила з новою постановкою комедії англійського автора не прогадав. Вистава, безперечно, триматиме театральну касу. Та головне — й справді додаватиме глядачам добру пригорщу щирого сміху, даруватиме погідний настрій.