За підсумками роботи останніх двох років Харківщина увійшла до трійки областей з найменшим показником захворюваності на туберкульоз серед регіонів України. Як вдалося стабілізувати епідеміологічну ситуацію і яких заходів вживають для подальшої протидії цьому захворюванню, «УК» попросив розповісти в.о. начальника управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації Галину СІРОШТАН.
— Галино Миколаївно, ще десять років тому про такі результати годі було й думати. Адже тоді Харківщина була серед областей з найвищим рівнем захворюваності на туберкульоз.
— Справді, якщо в 1999 році наша область була другою в негативному рейтингу щодо рівня захворюваності на туберкульоз, то нині маємо таке саме місце в позитивному. Із 2012-го ці показники не перевищують 50 випадків на 100 тисяч населення. Це результат копіткої роботи. Спочатку за сприяння облдержадміністрації придбали 12 пересувних флюорографів, передали їх у заклади охорони здоров’я вторинної ланки, а там розробили графіки виїзду в закріплені райони для профілактичних оглядів. Добилися того, що кількість флюорографічних обстежень досягла 700—750 на тисячу населення. Це дуже високий рівень обстеження жителів області.
Наступне, над чим ми працювали, — переоснастили заклади охорони здоров’я сучасним медичним обладнанням, передовсім рентгенологічним, цифровим, що дає змогу відразу отримувати результати обстеження.
Також на всіх фельдшерсько-акушерських пунктах, в амбулаторіях загальної практики сімейної медицини є спеціально підготовлені медпрацівники, які в усіх пацієнтів, що кашляють більш як два тижні, забирають мокротиння і доставляють її в лабораторії центральних районних лікарень, які проводять його дослідження. Виявлення захворювання через мокротиння, за рекомендацією ВООЗ, має сягати до 70%. У нас 68%.
Кілька років тому облдержадміністрація розпочала оснащення обласного протитуберкульозного диспансеру №1. Завдяки співпраці з міжнародними організаціями туди поставили сучасну апаратуру, яка дає змогу протягом двох годин виявити туберкульоз і визначити чутливість до тих чи тих медичних засобів, що лікують туберкульоз.
Нам вдалося розподілити в закладах охорони здоров’я потоки пацієнтів. В обласному тубдиспансері №1 відвели відділення для хворих з мультирезистентним туберкульозом. У дитячій обласній інфекційній лікарні створили відділення для дітей, які не перетинаються з дорослими хворими і не заражаються від них, як це було в попередні роки.
Пацієнтів забезпечуємо лікарськими засобами в повному обсязі. У цьому допомагають МОЗ, обласний та місцеві бюджети і співпраця з міжнародними організаціями. Після основного курсу лікування хворі переходять на амбулаторну стадію.
— Нині на Харківщині велика кількість переселенців з Донбасу, і міграція людей з охопленого вогнем регіону триває. Наскільки збільшилася наповнюваність фтизіатричних закладів?
— До закладів охорони здоров’я із травня 2014 року по медичну допомогу звернулося майже 140 тисяч осіб з числа вимушених переселенців. Як показали обстеження, дорослих, хворих на туберкульоз, у нас небагато. А ось дітей із задавненою хворобою виявлено майже 60 осіб. Усі вони лікуються у відділенні обласної дитячої інфекційної лікарні.
Як відомо, пріоритети в лікуванні хворих на туберкульоз змінилися. Нині хворий навіть з бактеріовиділенням може лікуватися, якщо в нього є умови, вдома. Тож торік ми впорядкували наш ліжковий фонд, який налічує нині 710 ліжок. Вважаємо, що цього достатньо для ефективного лікування.
— Знаю, що раніше в області не вистачало лікарів-фтизіатрів. Яка ситуація нині?
— Укомплектованість лікарями-фтизіатрами становить майже 95%. Серед них молоді фахівці, які приходять із Харківського національного медичного університету, і лікарі, що перенавчаються з інших спеціальностей: терапевтів, гінекологів, хірургів. Тобто гострої проблеми в кадрах лікарів-фтизіатрів у нас немає.
— У народі кажуть, що туберкульоз — це хвороба бідних. Чи так це насправді?
— На туберкульоз хворіють усі верстви населення: бідні й багаті, нещасні й щасливі. Усе залежить від того, в якому середовищі перебувати, як виконувати основні постулати гігієни, з ким спілкуватися.
Хворіють на туберкульоз і так звані декретовані контингенти — це медичні працівники, тваринники, працівники торгівлі й дитячих закладів. Серед медпрацівників найбільший рівень захворюваності реєструють у тих, хто працює в протитуберкульозних закладах, тому що вони безпосередньо контактують із хворими.
— До найвразливіших категорій, як відомо, належать діти. Однак ще є батьки, які відмовляються від щеплень проти туберкульозу. Як працює фтизіатрична служба з ними?
— Націлюємо наших медпрацівників, аби вони так розмовляти з батьками, щоб ті врешті-решт зрозуміли: щеплення убезпечує дитину від цієї хвороби. Зрозуміло, за умови, що є чим щеплювати і щеплення зроблено правильно. На Харківщині були перебої з вакциною БЦЖ, але нині маємо її в достатній кількості, тож робимо щеплення дітям просто в пологових будинках.
— В Україні почастішали випадки практично невиліковного туберкульозу, стійкого до наявних лікарських препаратів. Як долати цю проблему?
— Міністерство охорони здоров’я через міжнародні організації вирішує питання щодо залучення в Україну сучасних препаратів для лікування, як ви сказали, практично невиліковного туберкульозу, тобто мультирезистентного. Наша область теж співпрацює з ЮНІСЕФ щодо поставок в область як пілотну зареєстрованого в світі препарату, який зарекомендував себе дуже ефективно для лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз.
Володимир ГАЛАУР, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Галина СІРОШТАН. Народилася 1953 року в селі Олександрівка на Харківщині. Має дві вищі категорії — з організації охорони здоров’я та фтизіатрії.
Заслужений лікар України. Працювала на керівних посадах у лікувальних закладах Харкова.