Шлюби українців з росіянами донедавна здавалися цілком звичайною справою. Ось так закохалися й одружилися кілька років тому хлопець з України та росіянка з Ростовської області (інвалід з дитинства), яка переїхала жити до чоловіка. Згодом у них народилася дитина. А потім — напад Росії на Україну, АТО. Родичі дівчини почали телефонувати та намовляти її з дитиною покинути Україну і переїхати жити до них — мовляв, там спокійніше і надійніше. Але одна умова — без чоловіка-«бандерівця». Спочатку вона пручалася, але щоденні дзвінки зробили своє. Вона забрала дитину і потайки від чоловіка просто втекла в Росію. Документи ж на дитину залишилися у батька в Україні. Побувши там деякий час, жінка все ж таки повернулася до чоловіка. Та родичі не віддали їй дитину. І не дозволяють батькові ні побачити власне дитя, ні, тим паче, забрати його в Україну. Чоловік просто у розпачі — що робити? А маля хоче бачити батька — воно ж не винне, що дорослі ворогують.
Юристи взялися за справу
Підставити плече чоловіку і його дитині в цій складній ситуації зголосився Міжнародний громадський правозахисний центр «Ла Страда-Україна». Його юристи взялися за цю справу і не полишають надії на успіх. Хоча визнають, що буде нелегко. Адже необхідна співпраця з правоохоронцями та органами соціальних служб Росії, що, звісно, непросто.
— Знайшов він нас через «Дитячу гарячу лінію» «Ла Стради», яку було засновано ще 2004 року як таку, що допомагала дітям у разі насильства в родині. Сюди звертаються зі своїми проблемами, проханнями про допомогу та питаннями і діти і дорослі. Хоча перших більше, понад 97%. Саме тому ця інституція отримала назву «Дитяча гаряча лінія щодо насильства в родині та прав дитини», — розповіла віце-президент організації Ольга Калашник.
І додала, що як самостійна структура ця лінія працює офіційно з 1 січня 2013 року. Адже діти — особлива категорія, яка потребує певного ставлення та розуміння їхніх потреб і проблем. Лінія має безкоштовний номер для стаціонарних телефонів 0-800-500-225 та короткий мобільний номер 772 для будь-якого мобільного оператора. Працює з 10.00 до 18.00. Діяльність її підтримує ЮНІСЕФ. Завдяки фінансовій допомозі цієї міжнародної організації лінія подовжила час роботи, адже раніше працювала лише з 13.00 до 17.00.
У середньому телефонує 51% хлопців та 49% дівчат віком від 7 до 18 років. За минулий рік надійшло майже 19 тисяч дзвінків, цього року вже понад 10 тисяч.
Про стосунки дружні і не тільки
— Чимало запитань щодо статевого розвитку людини. Тобто підлітків переважно цікавить те, про що соромляться запитати у батьків або вже чули від них щось на кшталт: «Подорослішаєш — сам дізнаєшся». Це здебільшого підлітки, старші 12 років. І запитують про серйозне: наприклад, як убезпечити себе від небажаної вагітності та статевих хвороб. Адже, на жаль, і в школі з ними вчителі про це майже не говорять. А наші консультанти роз’яснюють усе доступною для підлітків мовою, — веде далі Ольга Калашник.
Часто запитують і про те, як правильно будувати стосунки з однолітками: як вийти з певного конфлікту або, навпаки, дати зрозуміти, що хочеш дружити. Комусь може здатися, що це дрібниці. Але для юного покоління життя складається саме з таких деталей. І часто потрібна порада дорослого — що робити в тій чи іншій ситуації? Звернутися ж до батьків або вчителів вони не можуть, бо не впевнені, що їх сприймуть серйозно, а почасти просто соромляться.
Фахівець розповіла: їм телефонував хлопчик, який скаржився, що його дражнять у школі. Спочатку він пробував жалітися батькам, однак тато сказав, що з ним у молодших класах було те ж саме. Тож нічого, перетерпів. А коли підріс, то на це вже ніхто не відважувався. Тобто минеться.
На жаль, нині у школах дуже поширене явище «боулінгу» (переслідування, цькування). Термін для України новий, та явище застаріле. На «Дитячу гарячу лінію» нерідко телефонують підлітки з такою проблемою. Адже розв’язати її моментально неможливо. Приміром, нещодавно дзвонив хлопець, скаржився, що однокласники придумали для себе «веселу забавку»: грають «у футбол» його портфелем по дорозі до школи й назад.
Та найбільше вразив пані Ольгу телефонний дзвінок дівчинки, яка крізь сльози розповіла: коли вчителька вийшла з класу, однокласники роздягли її та поклали на парту. Усі на неї дивилися й сміялися. Відтоді вона більше не змогла переступити поріг школи. Телефонувала і її мама та запитувала: що робити? Порадили перевести дитину в іншу школу, адже залишатися там, де однолітки знущаються, а дорослим (як от вчительці) байдуже, не слід. Бо це й надалі пригнічуватиме психіку дитини.
Поради та конкретна допомога
Коли ж запитали у віце-президента центру про те, чи їхня організація дає лише поради або ж конкретно діє (карає винних у порушенні прав дитини), пані Ольга відповіла:
— Головне завдання нашої лінії — почути проблему дитини. Але розв’язати її (і якомога швидше) ми можемо не завжди. Адже не маємо відповідних важелів. Та якщо батьки і дитина не заперечують, то ми можемо написати звернення в адміністрацію школи та навіть в управління освіти. Якщо ж ідеться про жорстоке поводження з дитиною або насильство у родині, то в місцеві відділи соціального захисту та навіть у міліцію. Тобто в ті структури, у компетенції яких вирішення конкретних питань. А наше завдання — донести до них цю інформацію. І це справді допомагає. Адже маємо вже чимало прикладів, коли спочатку туди звертаються батьки, але їх просто ігнорують. А коли ми пишемо з ними спільну заяву, тоді державі доводиться рахуватися з цим та реагувати. Проте не завжди і не все так просто, — зауважила віце-президент «Ла Стради».
Наступний приклад — боротьба юристів центру за дівчинку-школярку, яку органи опіки хочуть забрати в інтернат. Історія сумна: батько помер, а мати, на жаль, оковиту любить більше за власну дитину. Та у дівчинки є бабуся, яка хоче взяти її під опіку. Жінка має достойні житлові умови, сили та бажання. Однак службі у справах дітей краще, аби дитина потрапила в дитбудинок, адже це додаткові асигнування для конкретного інтернату. А ще не потрібно буде проводити соціальний супровід родини та надавати їй допомогу. Тож загальні гасла про те, що інтернати себе не виправдовують і дітей слід віддавати на родинне виховання, часто у нас так і залишаються на рівні гасел. Насправді ж слід боротися з системою. І наші фахівці борються.
Змінюються часи, а з ними і проблеми
Пані Ольга пригадала, як ще за часів Майдану до них телефонували діти, які не розуміли, що відбувається та як на це слід реагувати. Батьки ходили засмучені, а це передавалося і малечі. Проте розмовляти з дітьми на цю тему та щось пояснювати наважувався мало хто, адже політика справа не дитяча. Більшість шкіл тоді також мали таку установку — не говорити про це: наші навчальні заклади чомусь часто вважають за краще залишатися поза політикою.
— Та українські діти розумні, до того ж патріоти. Вони хотіли поговорити з кимось про це. Тому телефонували нам, запитували, висловлювали свої думки. І не тільки думки. Приміром, пригадую дзвінок від підлітків зі Львова, які казали, що назбирали чимало шин для Майдану та запитували, як їх можна доставити до столиці.
Ще один приклад: того часу телефонувала дівчинка з Києва, батько якої загинув під час Майдану. Вона розповіла, що залишилася зовсім одна, адже мама замкнулася у своєму горі, закрилася в кімнаті й довго не виходить звідти. З нею говорили наші психологи, радили не залишати маму, спробувати поговорити з нею, підтримати та просто обійняти. Дівчинці пояснили, що не слід ображатися, адже горе кожен переживає по-різному. Комусь потрібно багато спілкування, а хтось просто не хоче нікого бачити. Пояснювали, що саме відбувається з мамою і як слід діяти у такій ситуації, як допомогти близькій людині, — розповіла Ольга Калашник.
Після анексії Криму та початку бойових дій на сході стало більше надходити дзвінків від батьків, які запитували, як вивезти своїх малюків у безпечне місце, де ними хоча б на початку буде хтось опікуватися. Запитували телефони громадських організацій, волонтерів тощо.
А недавно зателефонувала жінка з Донецька, яка розповіла, що у районі, де вони живуть, сильно стріляють. Вона дуже налякана, не кажучи вже про дитину, тож хоче чимшвидше залишити місце, небезпечне для життя. Та чоловік у неї воює за сепаратистів. Він не дозволяє вивезти маля, забрав усі документи на дитину і закрив їх у хаті. Наші фахівці порадили їй спробувати поговорити з чоловіком. Адже жодні політичні переконання не варті життя малюка. Її не налаштовували викрасти дитину та покинути хату без відома батька. Адже якщо він постійно ходить зі зброєю, це може тільки зашкодити і їй, і малюку.
Тим же, хто шукає можливість виїхати із зони, у якій орудують терористи, дають адреси і телефони волонтерських організацій у регіонах, де є місця для переселенців. Для цього мають спеціальну базу даних, яку постійно оновлюють. Адже «Дитяча гаряча лінія» — не оперативна служба, вона робить лише те, що їй під силу. Головне завдання — надати людині, яка телефонує, якомога більше інформації з питання, яке її турбує.
Саме тому на «гарячій лінії» працюють психологи, соціальні працівники, юристи. А ще періодично запрошують експертів з інших державних та недержавних установ (наприклад, працівники кримінальної міліції у справах дітей, фахівці Мінсоцполітики та Мінмолодьспорту).
ПИТАННЯ РУБА
Коли створять «Дитячу гарячу лінію»?
Ще торік держава в особах тодішнього Уповноваженого з прав дитини Юрія Павленка та заступника міністра Мінмолодьспорту просувала ідею створення державної урядової «Дитячої гарячої лінії» на базі громадських організацій, що було не до вподоби іншим. Та часи змінилися, й про ідею якось з часом забули.
Проте пані Ольга була категорична: така лінія повинна бути лише при громадських організаціях. Адже є питання від дітей, на які державні службовці просто не можуть відповісти. Або ж не захочуть, коли дитина, скажімо, попросить допомогти їй розв’язати звичайну шкільну задачку. Бо й такі дзвінки бувають. А потім може з’ясуватися, що малюк просто перевіряв, чи слід довіряти свою головну проблему, заради якої власне телефонував дорослому. Як на вашу думку: чи довірить, якщо той відмовиться навіть допомогти із задачкою?
І все ж таки, каже фахівець, від ідеї створити державну лінію не відмовилися. На її реалізацію планують виділити чимало грошей. Та було б більш логічно, переконана Ольга Калашник, аби ці кошти (як допоміжні) використовували б на розвиток уже працюючого ресурсу, адже тут є і досвід, і фахівці, а головне — довіра маленьких абонентів. Та нині десь на рівні спеціалістів того ж Мінсоцполітики таке розуміння є, а ось на рівні вищого керівництва ні розуміння, ні бажання. Та доки дорослі з’ясовуватимуть ці непорозуміння, такі чвари не принесуть користі дітям, які потребують допомоги.
— Якщо не грошима, то держава могла б допомогти нам створювати соціальні відеоролики та розміщувати їх на радіо й телебаченні. А ще хотіли б, щоб фахівці державних установ, у компетенції яких захищати дітей та їхні права, швидше реагували на запити, а не вважали, що коли ці проблеми дитячі, то вони маловажливі, — підсумувала фахівець «Ла Стради».
«Дитяча гаряча лінія» «Ла Стради» працює з 10.00 до 18.00.
Безкоштовний номер для стаціонарних телефонів 0-800-500-225, та короткий мобільний номер 772 для будь-якого мобільного оператора.