КОРДОН
Луцький прикордонний загін за результатами службової діяльності визнали кращим у системі Держприкордонслужби України
Хто хоч раз у житті був на кордоні, той назавжди запам’ятав це відчуття: невловимо витає дух незвіданого і прихованої небезпеки… Бо тут — ще твоя, українська земля, а через десяток метрів — уже чужа, іншої держави. І якщо тут ти — громадянин, права якого захищає Конституція, то там — лише гість. І ще невідомо, чи завжди бажаний.
Лейтенант із трояндами — і на сім’ю більше!..
— Ось за цією дюною прикордонники колись пригальмували рух 16 мішків конопель. У кожному мішку — по десять кілограмів. Усього — 160 кілограмів наркотику! — Олег Личковський відриває руку від керма свого легковика і показує, де саме лежала підготовлена для переправлення через кордон трутка. — А тут, на цій лісовій дорозі, зупинили фуру із брухтом міді. Через Білорусь та мала потрапити в Литву. Уявляєте, скільки коштує 20 тонн міді? І які гроші тоді робили на цій контрабанді?..
Майор Личковський 20 років тому, після закінчення школи, вступив до Хмельницького інституту Прикордонних військ України. Після навчання, як і належить новоспеченому лейтенантові, його чекала служба на кордоні, у цих місцях — на заставі у селі Ветли Любешівського району.
Цей найпівнічніший населений пункт області тягнеться вздовж красуні-Прип’яті, має довжину дев’ять кілометрів і розташований за кілька кілометрів від державного кордону з Республікою Білорусь. За п’ять кілометрів від нього — ще одне село з красномовною назвою Невір. У нього, як розповідають перекази, у позаминулому столітті відправляли кримінальних злочинців, аби ті відбували тут покарання і копали канал Хабарище. Той має довжину шість чи сім кілометрів, ширину метрів із двадцять п’ять, і донині перекидає надлишок весняної води з річки Прип’ять у Дніпро-Бузький канал.
Місця ці славляться тим, що у прикордонній смузі в заболочених лісах є цілий розсип мальовничих, ще мало зачеплених цивілізацією, озер. Рогізне, Тросне, Луке, Плотиче, Волянське, Святе, Добре, Біле… З висоти пташиного польоту — справжня озерія! Ці блакитні очі в смарагдових оправах — своєрідна компенсація тутешньому населенню за ненажерливих місцевих сліпаків та знаменитих білоозерських комарів. Ті «є щепленими подібно до черешень, і спочатку впікають, а вже потім сідають на руку чи лоба!»
У селі Ветли, що після розпаду Союзу отримало свою заставу, на початку 1990-х з’явилися викликані потребами служби обмеження в пересуванні в прикордонній смузі і… не одна прикордонна сім’я. Тутешнім зятем став і Олег Личковський. Бо начальника застави, як і належить, у складі «п’ятірки» почесних гостей запросили на одне із найбільших сільських свят — закінчення навчання у школі. А він узяв та й прийшов на нього із букетом розкішних троянд, і несподівано для навколишніх вручив його випускниці Наталі. А що тут дивного у вчинку лейтенанта? Діло ж молоде! Нині у сім’ї помічника начальника Луцького прикордонного загону майора Олега Личковського вже двоє дітей. І хоч стаж сімейний вже ніби є, але дружина ні-ні та й подзвонить чоловікові. Бо ж знає, що таке служба на кордоні, і хвилюється…
Завжди готовий скерувати дії колег оперативний черговий поста «Ветли» старшина Сергій Кузьмич. Фото автора
Бути прикордонником престижно!
Але від розповіді про житейські повороти повернемося власне до кордону — тепер уже чітко визначеної міждержавною угодою лінії в місцевих лісах, що відділяють нашу державу від Республіки Білорусь.
Тут при комарах і без них, у спеку і тріскучий мороз, зливу і чудову серпневу погоду й несуть цілодобову службу прикордонники поста «Ветли» відділу прикордонної служби «Дольськ» — одного із найкращих у Луцькому загоні.
— Ця ділянка відносно спокійна, якщо можна говорити про спокій на кордоні, — розповідає майор Юрій Носань, якого нещодавно потреби служби «перекинули» із Чернігівщини на Волинь і який нині очолює цей відділ. — Але тут, як і будь-де на кордоні, розслаблятися не можна. Специфіка заболоченої місцевості з одного боку не дає простору контрабандистам для їхніх оборудок, з іншого — утруднює службу і нам…
Юрій Носань розповідає, що озеро Біле, на берег якого ми виїхали, — єдине в Україні, яке кордон ділить навпіл між двома державами.
— Аби ефективніше протидіяти спробам порушувати його по воді, Держприкордонслужби виділив нам кільовий надувний човен та японський двигун-сороківку, — розповів під час огляду з води закріпленої ділянки відповідальності молодший сержант Олександр Смокович. А коли я здивовано розширив очі при слові «сороківка», той пояснив: — Доганяти ж треба, тому й такий потужний двигун!..
Забезпечені прикордонники всім, що потрібно для служби: зручними одностроями, взуттям, засобами зв’язку, розвантажувальними жилетами, біноклями, ліхтарями тощо. Усе це піднімає престиж служби, а регулярна (і для сільської місцевості відносно непогана!) зарплата змушує контрактників відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків.
Нарядами, яких, на відміну від моторного човна, на воді не видно, охороняється і сухопутна ділянка кордону. Людям у зелених беретах добре знайомий кожен її метр. Бо ж не один раз лінію кордону довелося відміряти не тільки на машинах, а й пішки.
— Для нас важливо, щоб кордон, як і належить йому за законом, був недоторканним! — каже кінолог прапорщик Ігор Марчик, який зі своєю вівчаркою Піратом служить уже сім років. — Більшість населення вже усвідомила, що кордон — один з атрибутів держави і належно ставиться до його режиму.
— А гарячі голови, які хочуть щось в обхід пунктів пропуску перемістити чи побувати на тому боці, ми стримуємо!.. — долучається до розмови інспектор прикордонної служби Ігор Кузьмук. — Бо вслід за контрабандистами можуть йти торгівці наркотиками, зброєю та людьми.
«Струмочки» у «річку» не збіглися!
Відділ прикордонної служби «Дольськ» — один з одинадцяти підрозділів Луцького прикордонного загону.
У зоні відповідальності загону — понад півтисячі кілометрів державного кордону з Республікою Білорусь та Республікою Польща, 15 пунктів пропуску, зокрема 12 автомобільних. Розташовані вони на територіях двох областей — Волинської та Рівненської. Підпорядкований загону і найбільший у державі міжнародний автомобільний перехід «Ягодин».
— Основними загрозами, яким протидіють наші люди, є незаконна міграція поза пунктами пропуску та на каналах міжнародного сполучення, з використанням чужих, підроблених документів, торгівля людьми, контрабанда наркотичних речовин, зброї та боєприпасів, а також переміщення підакцизних товарів, зокрема тютюну, — розповів командир загону підполковник Олександр Білюк. — Про цигарки згадую не випадково. Попри те, що про цю проблему говорять уже тривалий час, через різницю у цінах на них в Україні й у Євросоюзі організатори протиправної діяльності не зменшують своєї активності й спроб налагодити стійкі канали постачання тютюнових виробів у Польщу.
Завдяки оперативним та кваліфікованим діям персоналу загону лише з початку року в семи випадках вилучено 63 тисячі (!) пачок цигарок, що готувалися до переправлення через Західний Буг. Джерелом дешевого тютюну є Республіка Білорусь, на кордоні з якою у 15 випадках цього року затримано 186 тисяч пачок цигарок. Усього протягом минулого року волиняни не пропустили на територію Євросоюзу майже шістсот тисяч «лівих» пачок цигарок. А це майже 12 мільйонів (!) сигарет.
Окремі «струмочки», що сочилися до Євросоюзу, в «річку» контрабанди так і не зійшлися!
Такий результат став можливим і завдяки тому, що адміністрація Держприкордонслужби України приділяє постійну увагу зміцненню матеріальної бази загону. Пункт пропуску для залізничного сполучення «Ягодин», наприклад, лише останнім часом отримав десять комплектів планшетних персональних комп’ютерів із функціями біометричного контролю. Ще дев’ять сканерів для зчитування біометричної інформації встановлено на автомобільному пункті пропуску «Ягодин». Задіяний на прийом учасників «Євро-2012» персонал стовідсотково забезпечений одностроями нового взірця.
Волинські прикордонники, виконуючи взяті на себе зобов’язання із належної охорони кордону з Євросоюзом, який серйозно допоміг нам організаційно і технікою зокрема, тепловізорами і всюдиходами, зуміли стати серйозною перепоною на шляху незаконних міграції, обігу наркотиків, зброї, боєприпасів.
І це — логічно! Адже кордон має бути відкритим лише для чесних людей, а не для шукачів легкої наживи та різного роду кримінальних аферистів.
Р.S. Коли цей матеріал уже був готовий до друку, стало відомо: на ділянці відділу прикордонної служби «Дубровиця», що на Рівненщині, прикордонники запобігли спробі незаконного переміщення поза пунктом пропуску в Республіку Білорусь 35 тушок телят. Півтори тонни м’яса передано в податкову міліцію.